Олександр Двоєконко: Суд Дем'янюка. Мої враження від побаченого.
Повчальний пост френда tupolev95
Враження від самого дійства в мене залишилось майже цілком негативне. Розповім чому. Але все по-черзі.
Нас було троє - я, пан Віктор та Роман (ми всі живемо в одному українському гуртожитку). Рано ми вирушили шукати той самий суд юстиції (чи як правильно), спочатку трохи блукали, але потім панове поліцаї нам вказали вірну дорогу.
Нас було троє - я, пан Віктор та Роман (ми всі живемо в одному українському гуртожитку). Рано ми вирушили шукати той самий суд юстиції (чи як правильно), спочатку трохи блукали, але потім панове поліцаї нам вказали вірну дорогу.
Я очікував коло суду (сам не знаю чому) купу протестуючих, або щонайменьше - багатьох представників української громади у Мюнхені, а замість того побачив безліч преси та одинокого протестуючого (на жаль не сфотографував) з плакатом “Людська гідність вимагає свободи для Джона Дем'янюка” (якщо правильно переклав), та ще маленьким листочком “Я не нацист”. На тому все.
Через те, що пан Віктор з Романом прийшли у вишиванках, до нас одразу підбігла представниця супер-каналу “звєзда” з Росії і почала брати інтерв'ю на камеру. Я, пам'ятаючи про неадекватну реакцію деяких органів на виступи членів ОУР (Об'єднання українців Росії) в пресі та наслідки того, одразу від тих камер трохи сховався та почав займатися ділом - фотографувати.
Товаріщі з “звєзди” одразу задали питання чи раптом не фашиствуючі ми бандерівці не підтримуємо ми Дем'янюка на що отримала відповідь, що ми українці і нам не байдуже доля наших співвітчизників і ми прийшли підтримати тут не Дем'янюка, а Україну в цілому, і що ми з повагою ставимося до майбутнього рішення суду, якщо провина людини буде доказана. Далі нас почали оточувати журналісти купами, більшість з яких дуже розстроювалася, що пан Віктор дає інтерв'ю лише українською, а російські канали були страшно розчаровані тим, що не почули від нас слів відвертої підтримки Дем'янюка, тим самим ми не дали їм приводу в черговий раз показати всім, які ж “хохли кляті фашисти”.
Далі ми пройшли в сам будинок суду, де нас обшукали ледве не по п'ять разів та забрали все, що було в руках, залишивши лише номерок камери схову з речами. В залі було дуже душно, глядачів розсадили на другому поверсі. Знизу товпилася преса в очікуванні самого Дем'янюка, стояло ліжко для обвинувачуваного, сиділи нащадки (так кажуть) заживо закатованих Дем'янюком євреїв та один єдиний бадьоренький дідусь, що пережив те все.
Під час перерви ми познайомилися з дуже цікавим паном Андрієм Куцаком, колишнім зятем пана Степана. Хто в темі, той молодець :)
Ще мені кинулося в очі, що окрім нас чотирьох (з паном Андрієм) українців там - нікого і трохи більше. Це при тому, що в Мюнхені одна з найчисленніших громад в Німеччині. Ну то таке, все ж таки цілий світ каже, що судять не когось там, а лютого нациста, то відсутність пересічних українців Мюнхену ще можна якось виправдати.
Загалом, Дем'янюку інкриміновано причетність до страти кількох десятків тисяч євреїв та повністю підтверджено його провину в цьому на підставі посвідчення охоронця концтабору, справжність якого у більшості експертів викликала велиииииикі сумніви. Також на 100 % було доведено, що фотокартку там переклеювали. При тому, що жодна жертва “Івана Грозного” не впізнала свого ката. В решті Івану Дем'янюку дали 5 років ув'язнення, яке в залі ж суду і скасували. На тому все.
Тепер коментарі.
Про політичність цієї справи і казати нема що. Увагу тут треба звертати не на те, ЗА ЩО судять, а на те КОГО судять. А під судом опинився українець, і тим все сказано. З часів Нюрнберзького трибуналу в Німеччині не було засуджено ЖОДНОГО німецького фашистського керівника та високопосадовця. Але ж треба когось судити! Ця справа вигідна ну просто всім на світі. Німцям дуже хочеться розділити відповідальність за всі концтабори і голокости з іншими націями, євреям теж треба відшукувати нових катів, Росія тут черговий раз може тицьнути пальцем в клятих “бандерівців” і “хохлів”, всьому світу вигідно знаходити нових нацистів та засуджувати їх.
А тут найлегший варіант, найпростіший рецепт перемоги: берем українця та робимо все, що заманеться. Засудити німця-нациста важко, він має за собою і права і можливості, за ним ціла Німеччина стоїть. А українця бери та суди, навіть не маючи адекватної доказової бази, бо знають, що на відміну від будь-яких країн, кого подібна справа може торкнутися, офіційна Україна буде мовчки спостерігати. За українця ніхто не подбає. Тільки хіба що самі українці, яких я не побачив ані в залі суду, ані коло нього.
Навожу приклад: справа Васілія Кононова в Латвії. Він був командиром загону, що заживо спалив 4 особи разом з жінкою на дев'ятому місяці вагітності, а також без підстав розстріляв ще п'ятьох (ну, куди ж йому до Дем”янюка, той власноруч десятки тисяч забив). Це доказаний військовий злочин! Навіть сам Кононов не сперечався, але наполягав, що саме в той момент його не було в селі. Під час справи Кононова всі телеканали в Росії люто виливали бруд на фашистський уряд Латвії, що посмів судити свого “визволителя”, офіційна Москва виказувала ноти протесту, писала листи, громадськість бунтувала. І це в реальному випадку злочину. І ніхто з російських політиків та дипломатів не боявся, що будуть розкритиковані світом за такий активний захист військового злодія. Вчіться, дорогі українські колеги.
Висновок у мене один - держава Україна на міжнародному рівні не здатна навіть не те, щоб захистити українців у випадку свавільного відношення до їх прав та свобід, і то не тільки цього процесу стосується. Тепер Дем'янюк лице без громадянства, чи прийме його Україна до себе? Чи вистачить сміливості тим мандатоносцям сказати собі і цілому світі, що незважаючи ні на що ми готові прийняти свого співвітчизника? Думаю, що не вистачить.
Враження від самого дійства в мене залишилось майже цілком негативне. Розповім чому. Але все по-черзі.
Нас було троє - я, пан Віктор та Роман (ми всі живемо в одному українському гуртожитку). Рано ми вирушили шукати той самий суд юстиції (чи як правильно), спочатку трохи блукали, але потім панове поліцаї нам вказали вірну дорогу.
Нас було троє - я, пан Віктор та Роман (ми всі живемо в одному українському гуртожитку). Рано ми вирушили шукати той самий суд юстиції (чи як правильно), спочатку трохи блукали, але потім панове поліцаї нам вказали вірну дорогу.
Я очікував коло суду (сам не знаю чому) купу протестуючих, або щонайменьше - багатьох представників української громади у Мюнхені, а замість того побачив безліч преси та одинокого протестуючого (на жаль не сфотографував) з плакатом “Людська гідність вимагає свободи для Джона Дем'янюка” (якщо правильно переклав), та ще маленьким листочком “Я не нацист”. На тому все.
Через те, що пан Віктор з Романом прийшли у вишиванках, до нас одразу підбігла представниця супер-каналу “звєзда” з Росії і почала брати інтерв'ю на камеру. Я, пам'ятаючи про неадекватну реакцію деяких органів на виступи членів ОУР (Об'єднання українців Росії) в пресі та наслідки того, одразу від тих камер трохи сховався та почав займатися ділом - фотографувати.
Товаріщі з “звєзди” одразу задали питання чи раптом не фашиствуючі ми бандерівці не підтримуємо ми Дем'янюка на що отримала відповідь, що ми українці і нам не байдуже доля наших співвітчизників і ми прийшли підтримати тут не Дем'янюка, а Україну в цілому, і що ми з повагою ставимося до майбутнього рішення суду, якщо провина людини буде доказана. Далі нас почали оточувати журналісти купами, більшість з яких дуже розстроювалася, що пан Віктор дає інтерв'ю лише українською, а російські канали були страшно розчаровані тим, що не почули від нас слів відвертої підтримки Дем'янюка, тим самим ми не дали їм приводу в черговий раз показати всім, які ж “хохли кляті фашисти”.
Далі ми пройшли в сам будинок суду, де нас обшукали ледве не по п'ять разів та забрали все, що було в руках, залишивши лише номерок камери схову з речами. В залі було дуже душно, глядачів розсадили на другому поверсі. Знизу товпилася преса в очікуванні самого Дем'янюка, стояло ліжко для обвинувачуваного, сиділи нащадки (так кажуть) заживо закатованих Дем'янюком євреїв та один єдиний бадьоренький дідусь, що пережив те все.
Під час перерви ми познайомилися з дуже цікавим паном Андрієм Куцаком, колишнім зятем пана Степана. Хто в темі, той молодець :)
Ще мені кинулося в очі, що окрім нас чотирьох (з паном Андрієм) українців там - нікого і трохи більше. Це при тому, що в Мюнхені одна з найчисленніших громад в Німеччині. Ну то таке, все ж таки цілий світ каже, що судять не когось там, а лютого нациста, то відсутність пересічних українців Мюнхену ще можна якось виправдати.
Загалом, Дем'янюку інкриміновано причетність до страти кількох десятків тисяч євреїв та повністю підтверджено його провину в цьому на підставі посвідчення охоронця концтабору, справжність якого у більшості експертів викликала велиииииикі сумніви. Також на 100 % було доведено, що фотокартку там переклеювали. При тому, що жодна жертва “Івана Грозного” не впізнала свого ката. В решті Івану Дем'янюку дали 5 років ув'язнення, яке в залі ж суду і скасували. На тому все.
Тепер коментарі.
Про політичність цієї справи і казати нема що. Увагу тут треба звертати не на те, ЗА ЩО судять, а на те КОГО судять. А під судом опинився українець, і тим все сказано. З часів Нюрнберзького трибуналу в Німеччині не було засуджено ЖОДНОГО німецького фашистського керівника та високопосадовця. Але ж треба когось судити! Ця справа вигідна ну просто всім на світі. Німцям дуже хочеться розділити відповідальність за всі концтабори і голокости з іншими націями, євреям теж треба відшукувати нових катів, Росія тут черговий раз може тицьнути пальцем в клятих “бандерівців” і “хохлів”, всьому світу вигідно знаходити нових нацистів та засуджувати їх.
А тут найлегший варіант, найпростіший рецепт перемоги: берем українця та робимо все, що заманеться. Засудити німця-нациста важко, він має за собою і права і можливості, за ним ціла Німеччина стоїть. А українця бери та суди, навіть не маючи адекватної доказової бази, бо знають, що на відміну від будь-яких країн, кого подібна справа може торкнутися, офіційна Україна буде мовчки спостерігати. За українця ніхто не подбає. Тільки хіба що самі українці, яких я не побачив ані в залі суду, ані коло нього.
Навожу приклад: справа Васілія Кононова в Латвії. Він був командиром загону, що заживо спалив 4 особи разом з жінкою на дев'ятому місяці вагітності, а також без підстав розстріляв ще п'ятьох (ну, куди ж йому до Дем”янюка, той власноруч десятки тисяч забив). Це доказаний військовий злочин! Навіть сам Кононов не сперечався, але наполягав, що саме в той момент його не було в селі. Під час справи Кононова всі телеканали в Росії люто виливали бруд на фашистський уряд Латвії, що посмів судити свого “визволителя”, офіційна Москва виказувала ноти протесту, писала листи, громадськість бунтувала. І це в реальному випадку злочину. І ніхто з російських політиків та дипломатів не боявся, що будуть розкритиковані світом за такий активний захист військового злодія. Вчіться, дорогі українські колеги.
Висновок у мене один - держава Україна на міжнародному рівні не здатна навіть не те, щоб захистити українців у випадку свавільного відношення до їх прав та свобід, і то не тільки цього процесу стосується. Тепер Дем'янюк лице без громадянства, чи прийме його Україна до себе? Чи вистачить сміливості тим мандатоносцям сказати собі і цілому світі, що незважаючи ні на що ми готові прийняти свого співвітчизника? Думаю, що не вистачить.