Чия мова краща? Було це давно, ще за старої Австрії, 1916 року.
РІДНА МОВА
Було це давно, ще за старої Австрії, 1916 року.
У купе першого класу швидкого потягу Львів - Відень їхали чотири
пасажири: англієць, німець, італієць. Четвертим був відомий львівський юристБогдан Косів. Розмова велася навколо різних проблем і тем. Нарешті
заговорили про мови - чия краща, котрій з них належить світове майбутнє.
Першим заговорив англієць:
- Англія країна великих завойовників і мореплавців, які рознесли
славу англійської мови по всьому світі. Англійська мова - мова Шекспира,
Байрона, Дикенса, Ньютона та инших великих літераторів і науковців.
- Ні в якому разі, - гордовито заявив німець. - Німецька мова - це
мова двох великих імперій - Великої Німеччини й Австрії, які займають більшеполовини Европи. Це мова філософії, техники, армії, медицини, мова Шилера,Геґеля. Канта, Вагнера, Гейне. І тому, безперечно, німецька мова мас світовезначення.
Італієць усміхнувся і тихо промовив:
- Панове, ви обидва помиляєтеся. Італійська мова - це мова сонячної
Італії, мова музики й кохання, а про кохання мріє кожен. Мелодійною
італійською мовою написано найкращі твори епохи Відродження, твори Дайте,Бокачо, Петрарки, лібрето знаменитих опер Верді, Пучині, Росині, Доніцеті. Томуіталійській мові належить бути провідною у світі.
Українець довго думав і нарешті промовив:
- Ви ж по суті нічого не сказали про багатство і можливості ваших
мов. Чи могли б ви написати невелике оповідання, в якому б усі слова
починалися з тої самої літери?
- Ні. ні, ні! Це ж неможливо, - відповіли англієць, німець та
італієць.
- Вашими мовами неможливо, анашою - просто. Назвіть якусь літеру, -
звернувся він до німця.
- Нехай буде "П" - сказав той.
- Добре. Оповідання буде називатися.
ПЕРШИЙ ПОЦІЛУНОК
Популярному перемишлянському поетові Павлові Подільчаку прийшло
поштою приємне повідомлення:
"Приїздіть, пане Павле,- писав поважний правитель повіту Полікарп
Паскевич,-погостюєте, повеселитесь". Пан Павло поспішив, прибувши
першим потягом. Підгорецький палац Паскевічів привітно прийняв приїжджогопоета. Потім під'їхали поважні персони - приятелі Паскевичів... Посадили панаПавла поряд панночки - премилої Поліни. Поговорили про політику, погоду. ПанПавло прочитав підібрані пречудові поезії. Панна Поліна програла прекрасніполонези Понятовського, прелюд Пуччіні. Поспівали пісень, потанцювалипадеспань, польку. Прийшла пора пообідати. Поставили повні підноси пляшок:портвейну, плиски, пшеничної, підігрітого пуншу, пільзенське пиво. принеслипечені поросята, приправлені перцем, півники, пахучі паляниці, печінковийпаштет, пухкі пампушки під печеричною підливкою, пироги, підсмажені пллцки.Потім подали пресолодкі пряники, персикове повидло, помаранчі, повніпорцелянові
полумиски полуниць, порічок. Почувши приємну повноту, пан Павло подумав пропанночку. Панна Поліна попросила прогулятися по Підго-
рецькому парку, помилуватися природою, послухати пташині переспіви.
Пропозиція повністю підійшла прихмелілому поетові. Походили,погуляли.
...Порослий папороттю предавній парк подарував приємну прохолоду.
Повітря п'янило принадними пахощами. Побродивши по парку, пара присіла підпорослим плющем платаном. Посиділи, помріяли, позітхали, пошепталися,пригорнулися. Почувся перший поцілунок: прощай парубоче привілля, пора поетовіприймакувати! В купе пролунали оплески. Всі визнали: милозвучна, багатаукраїнська мова буде жити вічно поміж інших мов світу.
Зазнайкуватий німець ніяк не міг визнати своєї поразки.
- Ну а коли б я назвав іншу літеру? - заявив він. - Ну, наприклад,
літеру "С"!
- Я на своїй мові можу укласти не лише оповідання, але й навіть
вірш, де всі
слова будуть починатися на "С". Якщо Ваша ласка, прошу послухати.
САМІТНИЙ САД
Сонно сипляться сніжинки,
Струмінь стомлено сичить.
Стихли струни, стихли співи,
Срібні співи серенад
Сріблом стеляться сніжинки
Спить самітній сонний сад...
Сипле, стелить сад самітній
Сірий смуток - срібний сніг,
Сумно стогне сонний струмінь
Серце слуха скорбний сміх
Серед саду страх сіріє.
Сад солодкий спокій снить, -
- Геніально! Незрівнянно! - вигукнули англієць й італієць. Потім усі замовкли.Говорити не було потреби. Панас Столярчук, професор
("Українська думка", Лондон)
sichkarnya.org.ua