Сьогодні українська нація, народ у великій скруті, бо нами правили і правлять політичні баламути.
Про що просять українські генії
Сьогодні українська нація, народ у великій скруті, бо нами правили і правлять політичні баламути. Нинішні баламути - страшні люди, найманці інших державта олігархів. Нас ніби відкинуто у минуле століття…
Коли українському народові, як Нації, ставало нестерпно важко, то на допомогу Бог посилав Геніїв-націоналістів.
Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка… Вони й сьогодні можуть витягнути того, хто бажає, з шовіністичного російського хомута чи олігархічно-хохляцького всеукраїнського болота. На жаль, дехто уже змирився, звик…
Я не помилився, коли назвав лицарів слова, велетнів духу націоналістами. Цього й доказувати не треба, але зачитаю деякі вислови, уривки з їхніх творів. Найперше ті, що навів у статті «Націоналізм Т.Г.Шевченка, або чому Степан Бандера - Богун 20-го століття», опублікованої торік у газеті «Літературна Україна»:
П’явки! п’явки! Може, батько
Останню корову
Жидам продав, поки вивчив
Московської мови…
Вивчили нерозумних дітей - на свою голову, бо вони тепер рідну мову зневажають, неньку Україну продають «за шмат гнилої ковбаси». Далі у Шевченка ще різкіші слова: «…викохає, Та й продасть в різницю Москалеві», «…І всі мови Слов’янського люду - Всі знаєте. А своєї Дасть бі…», «Раби підніжки, грязь Москви…»
Так, «…лучче одурить… себе самого, Ніж з ворогом по правді жить»! Звідси - і геніальний «Заповіт». Яких ще доказів треба щодо Шевченкового націоналізму, котрий породив націоналізм козаків Холодного Яру, петлюрівський, донцовський, бандерівський, тобто - всеукраїнський, і, без перебільшення можна сказати, нашу державність?!
Не знівелювати, не применшити нашим «заклятим друзям» і націоналізм Івана Франка, який написав геніальну поему «Мойсей» (тут місцевий патріотизм невіддільний від націоналізму, як рушія прогресу, світового). Вірш-пісня «Вічний революціонер» може стати (і став уже) гімном усіх націонал-патріотів світу. А як він відгукнувся на розвал імперій у 1916 році?! Ось уривок із його статті: «Перед українською інтелігенцією відкриваються тепер, при свобідних формах життя в Росії, величезна дійова задача - витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суспільний культурний організм, здатний до самостійного культурного і політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй…». Це був ніби програмовий документ для Руху В’ячеслава Чорновола, але колишній дисидент, борець за права людини (а не нації) не використав, а відкинув його, опираючись на примарну демократію, диктовану диктаторами зі Сходу й плутократами із Заходу, почав спочатку будувати «політичну націю» - від цього й загинув.
Читати повністю тут