(no subject)
Про це вже писав і писано, але кордон відчувається в його наочнійй формі. Цього разу довелось перетинати чи не найлегендарніший кордон поміж Україною та Угорщиною. На жаль, не пішохідним чином, але не менш ефектним чином - локальною електричкою, єдина функція якої, що оправдовує існування електрички, це, власне, перетинання кордону.
Необхідність перетиання цього кордону була викликана неочікуваним переїздом до Будапешту.
Цілковито якось очікувано було зустріти цікавих персонажів на такому трансграничному кавалку подорожі. Австраєць Мартін, попри свої 21, вже намотав 90 тис км, виключно залізницею. Тобто коли він розповідав про подорожі Відень-Тайпей, то треба було розуміти, що їхав він туди залізницею. Розповіді про 50 год стоячи десь в китайському потязі або 2500 км в 4 класі також в Китаї взагалі видались тривіальними. А був Мартін в Чопі, так як повертався з Дніпропетровська, куди він їздив з Відня на Дніпро-Металіст. Зовсім не здивувався, коли він закликав мене в Белград 2 листопада на відоме протистояння Партизан - Црвена Звезда. Нічний потяг з Будапешта, але треба поки повидіти. Взагалі, Мартін, певно, єдиний австрієць якого хвилює візовий режим з Монголією ("німцям візи відмніили, чекаю коли таке буде для автрійців"). Туркменська, узбецька, казашська візи в його паспорті одразу багато чого розповіли. А йому сподобалась моя вінтажна валіза. Тому ділянку Чоп-Захонь-Неридгаза-Будапешт я вже долав разом з ним. Маршрут Луцьк-Будапешт виявився доволі тривіальним.
Два тижні по вписках, що б ми робили без коучсерфінгу, десятки переглянутих квартир, і ось з'явився дах над головою. Про це взагалі окрема історія. Всі тут супер нацисти. Коли мій братюня дзвонив по оголошення і пояснював, що я іноземець, то перша реакція на іншому кінці проводу була: " А він не циган або негр?". Ось вам ЄС. Тому 95% лендлордів не хотіла мати справу з іноземцями, причому не приховували цього і прямо заявляли. Причина дуже банальна. Так як для резиденс перміту потрібна реєстрація місцева, вони всі думають, якщо я зареєструюсь за адресою за якою зніматиму квартирку, то їх зможе відслідкувати місцева податкова і їм доведеться заплати податок з ренти, який, звісно, вони не платять. Хоча, я ніколи не був в ролі іноземця, шукаючого житло в Києві, - підзрюю було б схоже щось. Були просто вбивчі варіанти (локація, ціна і тп), але як чули, що мені потрібна папери, то відразу все зривалось. На якомусь етапі я думав, що це неможливо знайти гарну квартиру. Звісно, є варіант заплатити 100500 і підписатись на агенство для експатів. Знайомі американці так і зробили і платять рівно 900 євро замість 300 ринкових. Але випадково знайшовся англомовнйи агент (тут, до речі, ти агенту не платиш нічого, платить власник) з гарною квартирою, власник якої живе у Франції, тому більш ніж привітно ставиться до іноземців. Кілька днів переговорів (агент не повірив мому робочому контракту, звонив в кантору і перепитував), двомісячний депозит (це якийсь нонсенс, в США 1 місяць і все агонь), кілька візитів до ІКЕА і все - можна варити ранкову каву на новій для себе кухні.
Один візит бородатого майстра, що навіть спікав англійською, і вдома є інтернет. Кілька раз сів не на той тролейбус, автобус і тп і ось я вже знаю навколишній район. Дві візита в Міграційну Службу (найбільше мене там здивували угоромовні китайці) і ось дозвіл на проживання готовий (ну і ще 3 місяці паперів, добре, що була кантора, що робила для мене десятки незрозумілих для мене папірців). Податковий номер, номер соціального страхування виявились шматками пирога відносно решти паперового процесу.
Треба пройти курс місцевої мови, задля комфорту життя, хоча поки з англ. доволі комфортно було (окрім пошуків житла). Міфи кажуть, що найскладніше мова в світі, але, я підозрюю, що це лиш міфи, читати я навчився за кілька днів, та і вчити далі, анід початківець не маю намірів.
І в понеділок почнуться ризики, моделювання ризиків, аналіз ризиків, щось накштал цього. За тиждень другий стане ясніше.
Необхідність перетиання цього кордону була викликана неочікуваним переїздом до Будапешту.
Цілковито якось очікувано було зустріти цікавих персонажів на такому трансграничному кавалку подорожі. Австраєць Мартін, попри свої 21, вже намотав 90 тис км, виключно залізницею. Тобто коли він розповідав про подорожі Відень-Тайпей, то треба було розуміти, що їхав він туди залізницею. Розповіді про 50 год стоячи десь в китайському потязі або 2500 км в 4 класі також в Китаї взагалі видались тривіальними. А був Мартін в Чопі, так як повертався з Дніпропетровська, куди він їздив з Відня на Дніпро-Металіст. Зовсім не здивувався, коли він закликав мене в Белград 2 листопада на відоме протистояння Партизан - Црвена Звезда. Нічний потяг з Будапешта, але треба поки повидіти. Взагалі, Мартін, певно, єдиний австрієць якого хвилює візовий режим з Монголією ("німцям візи відмніили, чекаю коли таке буде для автрійців"). Туркменська, узбецька, казашська візи в його паспорті одразу багато чого розповіли. А йому сподобалась моя вінтажна валіза. Тому ділянку Чоп-Захонь-Неридгаза-Будапешт я вже долав разом з ним. Маршрут Луцьк-Будапешт виявився доволі тривіальним.
Два тижні по вписках, що б ми робили без коучсерфінгу, десятки переглянутих квартир, і ось з'явився дах над головою. Про це взагалі окрема історія. Всі тут супер нацисти. Коли мій братюня дзвонив по оголошення і пояснював, що я іноземець, то перша реакція на іншому кінці проводу була: " А він не циган або негр?". Ось вам ЄС. Тому 95% лендлордів не хотіла мати справу з іноземцями, причому не приховували цього і прямо заявляли. Причина дуже банальна. Так як для резиденс перміту потрібна реєстрація місцева, вони всі думають, якщо я зареєструюсь за адресою за якою зніматиму квартирку, то їх зможе відслідкувати місцева податкова і їм доведеться заплати податок з ренти, який, звісно, вони не платять. Хоча, я ніколи не був в ролі іноземця, шукаючого житло в Києві, - підзрюю було б схоже щось. Були просто вбивчі варіанти (локація, ціна і тп), але як чули, що мені потрібна папери, то відразу все зривалось. На якомусь етапі я думав, що це неможливо знайти гарну квартиру. Звісно, є варіант заплатити 100500 і підписатись на агенство для експатів. Знайомі американці так і зробили і платять рівно 900 євро замість 300 ринкових. Але випадково знайшовся англомовнйи агент (тут, до речі, ти агенту не платиш нічого, платить власник) з гарною квартирою, власник якої живе у Франції, тому більш ніж привітно ставиться до іноземців. Кілька днів переговорів (агент не повірив мому робочому контракту, звонив в кантору і перепитував), двомісячний депозит (це якийсь нонсенс, в США 1 місяць і все агонь), кілька візитів до ІКЕА і все - можна варити ранкову каву на новій для себе кухні.
Один візит бородатого майстра, що навіть спікав англійською, і вдома є інтернет. Кілька раз сів не на той тролейбус, автобус і тп і ось я вже знаю навколишній район. Дві візита в Міграційну Службу (найбільше мене там здивували угоромовні китайці) і ось дозвіл на проживання готовий (ну і ще 3 місяці паперів, добре, що була кантора, що робила для мене десятки незрозумілих для мене папірців). Податковий номер, номер соціального страхування виявились шматками пирога відносно решти паперового процесу.
Треба пройти курс місцевої мови, задля комфорту життя, хоча поки з англ. доволі комфортно було (окрім пошуків житла). Міфи кажуть, що найскладніше мова в світі, але, я підозрюю, що це лиш міфи, читати я навчився за кілька днів, та і вчити далі, анід початківець не маю намірів.
І в понеділок почнуться ризики, моделювання ризиків, аналіз ризиків, щось накштал цього. За тиждень другий стане ясніше.