Люди. Години.
Деякі обирають мовчання. Як прадавні безлюдники. А тільки ці мовчать уголос. Щебечуть. Щебечуть - і мовчать. Усе життя мовчать. Деякі обирають мовчати лише до когось - то найпомітніше. Замовкають і замикають за собою двері. Таких, зачинених - без ліку. Можна, звісно, грюкнути й собі. Але ж...як мало нас - як болюче, невимовно мало. Тому тихенько кладу ключа на видноті. То просто знак і символ - бо замість дверей у мене лише фіранка з комишу. Може, він так і пролежить, і вкриється іржею. Але інколи двері відчиняються знову...