II. Sub Rosa
СХОЖЕ, першим, хто склав до купи сучасну теорію про ініціатичний характер таких творів як «Роман про Троянду» та «Божественна комедія», був Габріеле Россетті (батько маляра-прерафаеліта). «Данте, Петрарка та Боккаччо, ― писав він, ― були членами «секти кохання», яка використовувала мову профанного кохання для пропаганди катаристських вірувань. Ця таємна мова викладалася через вокабуляр, відомий як «Граматика веселої науки». Таке трактування куртуазної любові пізніше було розвинено Россетті в книзі "Il misterio dell' amor platonico del medio evo derivato da' Misteri Antichi" (1840). «Роман про Троянду» інтерпретувався як духовна алегорія, в якій троянда, священна квітка розенкрейцерів, була емблемою Христа. Двори кохання відповідали масонським ложам; трубадури звалися менестрелями, позаяк вони були священиками (ministri) секретної релігії. Згідно Россетті, альбігойські єретики бажали скасувати поклоніння зображенням, молитви за мертвих, індульгенції та церемонію Святого Причастя. Трубадури, таким чином, розглядалися як провозвісники Реформації»1.
Гюстав Доре. Данте, Беатріче та воїнство янголів навколо небесної троянди (1867).
Відомий популяризатор «окультної» тематики («популяризатор таємного» ― промовистий оксюморон) Еліфас Леві висловив схожі міркування у своїй "Histoire de la Magie" (1860): «Роман про Троянду» та «Божественна комедія» були двома різними способами висловити одну й ту саму думку. Перший твір водночас є сатирою, спрямованою проти тогочасних владоможців та церковників. Другий є гностичною та іоаннітською інтерпретацією Каббали, пристосованої до християнських догм; небо Данте складається з серії каббалістичних кіл, розділених хрестом, як пентакль Єзекіїля; в центрі цього хреста цвіте троянда, й ми вперше бачимо появу, публічний вияв та майже категоричне роз'яснення символу розенкрейцерів»2.
Рене Генон у своїй ґрунтовній статті «Езотеризм Данте» погодився з Леві (до якого взагалі ставився вкрай скептично), але скорегував його висновки: «Втім, у цю саму епоху цей символ з'явився також в іншому прославленому поетичному творі, хоча, можливо, й менш явним чином: у Романі про Троянду. [ ... ] Товариство Розенкрейцерів, кажучи відверто, ще не носило це ім'я, й більш того, повторюємо, ніколи не було (за виключенням пізніших та побічних гілок) «товариством», конституйованим за усіма зовнішніми формами, які передбачає це слово. [ ... ] Ця езотерична доктрина, якою конкретною назвою не хотіли б її наділити, що існувала до появи розенкрейцерства у власному сенсі слова, має риси, які дозволяють однести її до того розряду, що узагальнено зветься герметизмом. Історія цієї герметичної традиції тісно пов'язана з історією рицарських орденів; за тієї доби вона зберігалася таємними організаціями, такими як Fede Santa (Свята Віра) та Fidèles d'Amour (Вірні Коханню), а також Massenie du Saint Graal (Будівництво Святого Грааля)»3.
Трояндовий кущ і фонтан з білою водою. Емблема з «Ієрогліфічних фігур» Ніколя Фламеля (1612).
Починаючи з XIII-XIV ст. троянда чи трояндовий садок виринає у символічному апараті алхімії, що її якраз одкриває для себе європейська наука. Троянда або Розарій згадується у працях Роджера Бекона (1214-1294), Арнольда де Вілланови (1235-1315), Раймонда Луллія (1235-1315). Ніколя Фламель, а точніше, автор початку XVII ст., що писав під цим псевдонімом, присвятив трактат "Rosa Mystica" Венері, подібно до того, як християни присвячують Троянду Діві Марії.
Цікаво, що у «Філософському Розарії» (1578), який приписується Арнольду де Вілланові, обговорюється ідея створення Societas Physicorum ― філософського товариства (до цього). В книзі "Theatrum Chemicum Argentoratum" (1613), приписуваній Луллію, покровителем філософів XIV століття називається граф фон Фалькенстайн, єпископ Тріру. Так чи інакше, а саме в манускрипті "Compendium totius Philosophiae et Alchemiae Fraternitatis Rosiae Crucis ex mandato Serenissimi Comitis de Falkenstein, Imperatoris nostri", датованому 1374 роком, ми знаходимо першу згадку про братство Троянди й Хреста4.
Майстерня де Брі. ХІІ ключ Василія Валентина. Дві троянди, ― червона та біла, ― розквітають у тиглі адепта. Гравюра з "Tripus Aureus" Міхаеля Майєра (1622).
Не схоже, що зв'язок «Роману про Троянду» з алхімією виник через простий збіг загальновживаних символів. Жеан де Мьон був дуже вченою людиною, кращі роки свого життя провів при дворі Філіпа Красивого й був у курсі усіх тогочасних наукових теорій. Опріч того, що алхімія безпосередньо згадується у другій книзі поеми, сам час, коли відбувається її дія, ― місяць травень, ― має пряме відношення до герметичної Роботи.
«Універсальний Дух, що втілений у металах під алхемічною назвою Сульфуру, ― пише Фулканеллі у «Таємниці соборів», ― є основним та активним агентом усіх металічних тинктур. Однак не можна отримати цей Дух, цю червону кров дітей, інакше ніж розклавши те, що природа з'єднала в них. Таким чином, необхідно, щоби тіло загинуло, було розіп'ято, щоб видобути з нього душу, металічне життя і небесну Розу (Росу), котра ув'язнена в ньому. [ ... ] Ось чому Мудреці, знаючи, що кров мінералів, яка потрібна їм для того, щоб оживити статичне та інертне тіло золота, є лише конденсацією універсального Духу, душі усіх речей; що ця конденсація, в її вологій формі, здатна просякти підмісячні суміші й змусити їх зростати, здійснюється лише вночі, під захистом темряви, чистого неба та чистого повітря; що, зрештою, період, коли вона проявляється з найбільшою активністю й достатком, відповідає земній весні, ось чому Мудреці дали їй ім'я Майської Рози, Майської Роси. Тому не дивує твердження Тома Корнейля, що великих Майстрів Розенкрейцерів називали Братами Пекучої Роси (Frerès de Rosée Cuite), й цим позначенням вони самі нарікали посвячених у свій орден F.R.C.
Я хотів би повідати ще багато про цей надзвичайно важливий предмет й показати, як Майська Роза (Майя була матір'ю Гермеса), життєдайна волога місяцю Марії, Непорочної матері, може легко бути екстрагованою з певної речовини ― низької, яку всі зневажають. Однак, є межі, яких не можна переступати... Ми зараз торкаємося найбільшої таємниці Роботи й маємо дотриматись нашої клятви»5.
Майстерня де Брі. Троянда дає бджолам мед. Гравюра з "Summum Bonum" Роберта Фладда (1629).
Скрізь розлогі коментарі видатних мужів, наведені вище, потрохи проступають знайомі обриси. Альбігойці та катари, що вклонялися Марії Магдалині, Ніколя Фламель, що присвячував свою «Містичну Троянду» Венері, алхемісти, що видобували Травневу Розу з металів під час місяцю Марії. В самому «Романі про Троянду» Венера приводить героя до його полум'яніючої нареченої. Якщо вгледітися у чудову мініатюру з Роберта Фладда ― Троянда височіє над всіяним шипами Хрестом, ― ми легко впізнаємо планетарний символ стародавньої богині краси й кохання.
( д а л і б у д е )
1 Roger Boase. The origin and meaning of courtly love. ― Manchester, 1977, p. 22.
2 Eliphas Levi. Histoire de la Magie. ― Paris, 1860. p. 359-360.
3 Рене Генон. Эзотеризм Данте // Философские науки. ― М., 1991, №8, с. 144-145.
4 Frank Wittemans. A New and Authentic History of the Rosicrucians. ― Whitefish, 1996, p. 14-15.
5 Fulcanelli. The Mystery of the Cathedrals. ― Albuquerque, 1984, p. 107-108.
Гюстав Доре. Данте, Беатріче та воїнство янголів навколо небесної троянди (1867).
Відомий популяризатор «окультної» тематики («популяризатор таємного» ― промовистий оксюморон) Еліфас Леві висловив схожі міркування у своїй "Histoire de la Magie" (1860): «Роман про Троянду» та «Божественна комедія» були двома різними способами висловити одну й ту саму думку. Перший твір водночас є сатирою, спрямованою проти тогочасних владоможців та церковників. Другий є гностичною та іоаннітською інтерпретацією Каббали, пристосованої до християнських догм; небо Данте складається з серії каббалістичних кіл, розділених хрестом, як пентакль Єзекіїля; в центрі цього хреста цвіте троянда, й ми вперше бачимо появу, публічний вияв та майже категоричне роз'яснення символу розенкрейцерів»2.
Рене Генон у своїй ґрунтовній статті «Езотеризм Данте» погодився з Леві (до якого взагалі ставився вкрай скептично), але скорегував його висновки: «Втім, у цю саму епоху цей символ з'явився також в іншому прославленому поетичному творі, хоча, можливо, й менш явним чином: у Романі про Троянду. [ ... ] Товариство Розенкрейцерів, кажучи відверто, ще не носило це ім'я, й більш того, повторюємо, ніколи не було (за виключенням пізніших та побічних гілок) «товариством», конституйованим за усіма зовнішніми формами, які передбачає це слово. [ ... ] Ця езотерична доктрина, якою конкретною назвою не хотіли б її наділити, що існувала до появи розенкрейцерства у власному сенсі слова, має риси, які дозволяють однести її до того розряду, що узагальнено зветься герметизмом. Історія цієї герметичної традиції тісно пов'язана з історією рицарських орденів; за тієї доби вона зберігалася таємними організаціями, такими як Fede Santa (Свята Віра) та Fidèles d'Amour (Вірні Коханню), а також Massenie du Saint Graal (Будівництво Святого Грааля)»3.
Трояндовий кущ і фонтан з білою водою. Емблема з «Ієрогліфічних фігур» Ніколя Фламеля (1612).
Починаючи з XIII-XIV ст. троянда чи трояндовий садок виринає у символічному апараті алхімії, що її якраз одкриває для себе європейська наука. Троянда або Розарій згадується у працях Роджера Бекона (1214-1294), Арнольда де Вілланови (1235-1315), Раймонда Луллія (1235-1315). Ніколя Фламель, а точніше, автор початку XVII ст., що писав під цим псевдонімом, присвятив трактат "Rosa Mystica" Венері, подібно до того, як християни присвячують Троянду Діві Марії.
Цікаво, що у «Філософському Розарії» (1578), який приписується Арнольду де Вілланові, обговорюється ідея створення Societas Physicorum ― філософського товариства (до цього). В книзі "Theatrum Chemicum Argentoratum" (1613), приписуваній Луллію, покровителем філософів XIV століття називається граф фон Фалькенстайн, єпископ Тріру. Так чи інакше, а саме в манускрипті "Compendium totius Philosophiae et Alchemiae Fraternitatis Rosiae Crucis ex mandato Serenissimi Comitis de Falkenstein, Imperatoris nostri", датованому 1374 роком, ми знаходимо першу згадку про братство Троянди й Хреста4.
Майстерня де Брі. ХІІ ключ Василія Валентина. Дві троянди, ― червона та біла, ― розквітають у тиглі адепта. Гравюра з "Tripus Aureus" Міхаеля Майєра (1622).
Не схоже, що зв'язок «Роману про Троянду» з алхімією виник через простий збіг загальновживаних символів. Жеан де Мьон був дуже вченою людиною, кращі роки свого життя провів при дворі Філіпа Красивого й був у курсі усіх тогочасних наукових теорій. Опріч того, що алхімія безпосередньо згадується у другій книзі поеми, сам час, коли відбувається її дія, ― місяць травень, ― має пряме відношення до герметичної Роботи.
«Універсальний Дух, що втілений у металах під алхемічною назвою Сульфуру, ― пише Фулканеллі у «Таємниці соборів», ― є основним та активним агентом усіх металічних тинктур. Однак не можна отримати цей Дух, цю червону кров дітей, інакше ніж розклавши те, що природа з'єднала в них. Таким чином, необхідно, щоби тіло загинуло, було розіп'ято, щоб видобути з нього душу, металічне життя і небесну Розу (Росу), котра ув'язнена в ньому. [ ... ] Ось чому Мудреці, знаючи, що кров мінералів, яка потрібна їм для того, щоб оживити статичне та інертне тіло золота, є лише конденсацією універсального Духу, душі усіх речей; що ця конденсація, в її вологій формі, здатна просякти підмісячні суміші й змусити їх зростати, здійснюється лише вночі, під захистом темряви, чистого неба та чистого повітря; що, зрештою, період, коли вона проявляється з найбільшою активністю й достатком, відповідає земній весні, ось чому Мудреці дали їй ім'я Майської Рози, Майської Роси. Тому не дивує твердження Тома Корнейля, що великих Майстрів Розенкрейцерів називали Братами Пекучої Роси (Frerès de Rosée Cuite), й цим позначенням вони самі нарікали посвячених у свій орден F.R.C.
Я хотів би повідати ще багато про цей надзвичайно важливий предмет й показати, як Майська Роза (Майя була матір'ю Гермеса), життєдайна волога місяцю Марії, Непорочної матері, може легко бути екстрагованою з певної речовини ― низької, яку всі зневажають. Однак, є межі, яких не можна переступати... Ми зараз торкаємося найбільшої таємниці Роботи й маємо дотриматись нашої клятви»5.
Майстерня де Брі. Троянда дає бджолам мед. Гравюра з "Summum Bonum" Роберта Фладда (1629).
Скрізь розлогі коментарі видатних мужів, наведені вище, потрохи проступають знайомі обриси. Альбігойці та катари, що вклонялися Марії Магдалині, Ніколя Фламель, що присвячував свою «Містичну Троянду» Венері, алхемісти, що видобували Травневу Розу з металів під час місяцю Марії. В самому «Романі про Троянду» Венера приводить героя до його полум'яніючої нареченої. Якщо вгледітися у чудову мініатюру з Роберта Фладда ― Троянда височіє над всіяним шипами Хрестом, ― ми легко впізнаємо планетарний символ стародавньої богині краси й кохання.
( д а л і б у д е )
1 Roger Boase. The origin and meaning of courtly love. ― Manchester, 1977, p. 22.
2 Eliphas Levi. Histoire de la Magie. ― Paris, 1860. p. 359-360.
3 Рене Генон. Эзотеризм Данте // Философские науки. ― М., 1991, №8, с. 144-145.
4 Frank Wittemans. A New and Authentic History of the Rosicrucians. ― Whitefish, 1996, p. 14-15.
5 Fulcanelli. The Mystery of the Cathedrals. ― Albuquerque, 1984, p. 107-108.