Кримське. Осіннє
Ось і закінчилась моя маленька подорож до кримських гір. Їздив знову наодинці.
Але їздив недарма. Викатав багато нових цікавих маршрутів. Шось сподобалось, шось не дуже.
Катав усі 4 дні.
фотки ахтунг. мейд бай Нокія 5230
День перший.
Приїзд до Сімфера.
Думав поїхати своїм ходом, як їздив минулоріч, але вирішив шо з бебехами пхатись не комільфо і краще по приїзду катнути коротенько.
Вибрав маршрут- НЄДОЧЄРДАК
http://www.gpsies.com/map.do;jsessionid=A259E799A1272E5761F967B9A0BB2E35?fileId=yipggtdxyrtlaefn
Виїхав о 14/00. Повернутись потрібно було до 18/00, бо потім смеркає та швидко темніє.
Проїхавши Ай-Йорі пішов на спуск у посьолок Розовий. На початку спуску почали дуже верещати та затирати гальма. Колодкам хана. Добре шоз собов взяв запасні.
Міняю колодки, спускаюсь у Розовий. Далі доооооооовгий апхіл до підніжжя Еклізі-Бурун.
Внутрішній голос на в’їзді до лісу каже «Чувак, розвертайся і дуй домів, бо вже зараз от-от почне темніти», але я ж пацан, хулє, їду далі. Набору по ЖопсУ залишилось метрів з 200. Проїжаю трохи лісу, виключають світло. Я починаю ОЧКУВАТИ: зараз смішно, тоді було не дуже. Гиги
зАким піднімався в останні метри вже вчепив фару (добре шо з собою її взяв).«Очко грає на баяні», стьомно, кидаю цеглу Заспокоює те, що почався спуск, та місцина мені більш-менш знайома. Виїжджаю на поле бачу вогні Ізобільного, Лучистого, Алушти, тур стоянка з людьми. Хрєнячу вниз, не звертаючи уваги на сигнали Жопса. Кущі, камінюки, яри, польова дорога, пофіг, аби тільки до низу попасти на трасу «Ангарський - Алушта». Вискакую в Ізобільному, поворот-другий я на трасі. Ура!
Висновок: внутрішній голос треба слухати, тим більше, коли він ясно і чітко говорить бажаний напрямок руху. Зі світлом по ангарському лісі їхати ОК, якщо ти не один.
В цілому маршрут дуже сподобася.
День два.
Обрав МАРШРУТ на Чатир-Даг Яйлу (до Еклізі-Бурун).
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=vquruqzinnyyxvfe
Їду до Ангарського рогатим, далі свої ходом до Доброго, там поворот на Мраморноє.
Після Мраморного починається веселий серпантин вверх, аж до Яйли. Їхав за маршрутом Андрія «Сотового», який вміє складати маршрути. Цього разу він так закрутив маршрут, що стежку до підніжжя Еклізі ледве знайшов, при чому за допомогою туристів, які якраз нею йшли. Стежка дурнувата і мені не дуже сподобалось. Дуже багато вів велос руками, а деяких випадкх ніс на горбі. Такоє.
В цілому на цій Яйлі дуже мляво видно стежки/дороги. Певно з причини малої кількості туристів та великої кількості трави.
Почався спуск. Теж кайфу мало. Неясна дорога, камінці, що стирчат з землі. Некомфортно почував себе. Під кінець спуску почався спуск траверсом із жосткою сипухою. Враховуючи, що я один, а йморівність телепнутись велика, я акуратненько спускався, частенько йшов пішечки.
ось така дорога на Яйлі:
ДХ . сипуха.
вигляд на Еклізібурун
попереду прірва. внизу видно дорогу Алушта-Сімфер. Вид на Дімерджі:
ось такі цікаві графіті видів біля однієї зі турстоянок:
День три.
МАРШРУТ: NachДімерджи (Джурла)-Коров’яча стежка-Ірей-Ракетники-Алушта
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=byojcxjkdgfuhfqa&referrer=trackList
Коров’яча стежка - траверс Дімерджи вниз + траверс сусідньої гори вниз.
Ірей - зрізка асфальтової дороги Судак-Алушта. Зачотний спуск, в той же час як асфальтова дорога йде вверх.
Ракетники - коротка ДХ траса під Алуштою.
До Джурли добрався через Дімерджове сідло. Три рази спішувався через жорсткі кам’яні секції зі значним градієнтом та вимоїни на дорозі. На Джурлі ледве знайшов поворот на коров’ячу стежку. Далі спуск.
!!Офіґєнний спуск!! Траверсом обходить Дімерджи та іншу гору і виводить аж до траси Алушта-Судак. Кілька незначних підйомників, які замахували достатньо, але … обійшлося.
траверс Дімерджи вниз:
Ірей:
Маршрут класний.
Виїхав 12/30. Повернувся 18/00.
День штири.
Похід на Бабуган Яйлу.
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=zihogkvyjpyufbus
Вибрав цей недовгий маршрут на останній день, так як потрібно було покататись та від’їжджати на поїзд.
Вирушив трохи раніше ніж зазвичай в 11/00, щоб повернутись максимум об 15/30.
Я не знав шо мене чекає, але по кілометражу та набору був оптимістично налаштований.
Короч, перша частина маршруту пролягала староялтинською дорогою, далі, після Виноградного, почався лісовий апхіл, який частинами переходив в ґрунтову жесть з різким градієнтом, але якось дерся.
Потім було трохи пішкодралова при переході з дороги на дорогу. Чому так автор проклав маршрут?, мені поки невідомо.
Перед виїздом на Яйлу почався кам’яний градієнт зі звичною кримською сипухою. Я МАВ НЕРВИ. Ррррррррр
Тут же я стрів дідугана, років під 80. Ходив з фотиком, шось щокав. Сказав шожиє в Партеніті зі своєю старушков і сюди (на Яйлу, близько 15-20км) прийшов пішки.
Дайбоже і Нам всім такого здоровля в такі роки (якщо доживемо. гиги).
Потім виперся я на цю Яйлу і … гарно зараза, але їздити не очєнь в кайф: трава, зубодробильні стежки, камінюки …
вигляд на море хмар. туди я пірнау:
прямо по курсу- Острів Дімерджі:
Виїжджаю на спуск. Спуску як такого немає. Камінюки і все, хоча як дуже захотіти то можна поїхати: трохи їхав, трохи скакав лайк «гірський баран». Потім спустився в хмару, спуск знову зачаровував каменюками та звивистою засипаною листям стежкою.
Трошки пізніше почався чоткий спуск аж до джерела Ай-Йорі. Потім продовжувався все той же спуск - одна з алуштинських ДХ трас. Цей ДХ - швидкісний без каменюк та дропів.
Мені сподобалось.
Домів повернувся рівно 15/00.
Хух. Накатався. Можна збаратись, гамати, на потяг і гоухоум.
Але їздив недарма. Викатав багато нових цікавих маршрутів. Шось сподобалось, шось не дуже.
Катав усі 4 дні.
фотки ахтунг. мейд бай Нокія 5230
День перший.
Приїзд до Сімфера.
Думав поїхати своїм ходом, як їздив минулоріч, але вирішив шо з бебехами пхатись не комільфо і краще по приїзду катнути коротенько.
Вибрав маршрут- НЄДОЧЄРДАК
http://www.gpsies.com/map.do;jsessionid=A259E799A1272E5761F967B9A0BB2E35?fileId=yipggtdxyrtlaefn
Виїхав о 14/00. Повернутись потрібно було до 18/00, бо потім смеркає та швидко темніє.
Проїхавши Ай-Йорі пішов на спуск у посьолок Розовий. На початку спуску почали дуже верещати та затирати гальма. Колодкам хана. Добре шоз собов взяв запасні.
Міняю колодки, спускаюсь у Розовий. Далі доооооооовгий апхіл до підніжжя Еклізі-Бурун.
Внутрішній голос на в’їзді до лісу каже «Чувак, розвертайся і дуй домів, бо вже зараз от-от почне темніти», але я ж пацан, хулє, їду далі. Набору по ЖопсУ залишилось метрів з 200. Проїжаю трохи лісу, виключають світло. Я починаю ОЧКУВАТИ: зараз смішно, тоді було не дуже. Гиги
зАким піднімався в останні метри вже вчепив фару (добре шо з собою її взяв).«Очко грає на баяні», стьомно, кидаю цеглу Заспокоює те, що почався спуск, та місцина мені більш-менш знайома. Виїжджаю на поле бачу вогні Ізобільного, Лучистого, Алушти, тур стоянка з людьми. Хрєнячу вниз, не звертаючи уваги на сигнали Жопса. Кущі, камінюки, яри, польова дорога, пофіг, аби тільки до низу попасти на трасу «Ангарський - Алушта». Вискакую в Ізобільному, поворот-другий я на трасі. Ура!
Висновок: внутрішній голос треба слухати, тим більше, коли він ясно і чітко говорить бажаний напрямок руху. Зі світлом по ангарському лісі їхати ОК, якщо ти не один.
В цілому маршрут дуже сподобася.
День два.
Обрав МАРШРУТ на Чатир-Даг Яйлу (до Еклізі-Бурун).
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=vquruqzinnyyxvfe
Їду до Ангарського рогатим, далі свої ходом до Доброго, там поворот на Мраморноє.
Після Мраморного починається веселий серпантин вверх, аж до Яйли. Їхав за маршрутом Андрія «Сотового», який вміє складати маршрути. Цього разу він так закрутив маршрут, що стежку до підніжжя Еклізі ледве знайшов, при чому за допомогою туристів, які якраз нею йшли. Стежка дурнувата і мені не дуже сподобалось. Дуже багато вів велос руками, а деяких випадкх ніс на горбі. Такоє.
В цілому на цій Яйлі дуже мляво видно стежки/дороги. Певно з причини малої кількості туристів та великої кількості трави.
Почався спуск. Теж кайфу мало. Неясна дорога, камінці, що стирчат з землі. Некомфортно почував себе. Під кінець спуску почався спуск траверсом із жосткою сипухою. Враховуючи, що я один, а йморівність телепнутись велика, я акуратненько спускався, частенько йшов пішечки.
ось така дорога на Яйлі:
ДХ . сипуха.
вигляд на Еклізібурун
попереду прірва. внизу видно дорогу Алушта-Сімфер. Вид на Дімерджі:
ось такі цікаві графіті видів біля однієї зі турстоянок:
День три.
МАРШРУТ: NachДімерджи (Джурла)-Коров’яча стежка-Ірей-Ракетники-Алушта
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=byojcxjkdgfuhfqa&referrer=trackList
Коров’яча стежка - траверс Дімерджи вниз + траверс сусідньої гори вниз.
Ірей - зрізка асфальтової дороги Судак-Алушта. Зачотний спуск, в той же час як асфальтова дорога йде вверх.
Ракетники - коротка ДХ траса під Алуштою.
До Джурли добрався через Дімерджове сідло. Три рази спішувався через жорсткі кам’яні секції зі значним градієнтом та вимоїни на дорозі. На Джурлі ледве знайшов поворот на коров’ячу стежку. Далі спуск.
!!Офіґєнний спуск!! Траверсом обходить Дімерджи та іншу гору і виводить аж до траси Алушта-Судак. Кілька незначних підйомників, які замахували достатньо, але … обійшлося.
траверс Дімерджи вниз:
Ірей:
Маршрут класний.
Виїхав 12/30. Повернувся 18/00.
День штири.
Похід на Бабуган Яйлу.
http://www.gpsies.com/map.do?fileId=zihogkvyjpyufbus
Вибрав цей недовгий маршрут на останній день, так як потрібно було покататись та від’їжджати на поїзд.
Вирушив трохи раніше ніж зазвичай в 11/00, щоб повернутись максимум об 15/30.
Я не знав шо мене чекає, але по кілометражу та набору був оптимістично налаштований.
Короч, перша частина маршруту пролягала староялтинською дорогою, далі, після Виноградного, почався лісовий апхіл, який частинами переходив в ґрунтову жесть з різким градієнтом, але якось дерся.
Потім було трохи пішкодралова при переході з дороги на дорогу. Чому так автор проклав маршрут?, мені поки невідомо.
Перед виїздом на Яйлу почався кам’яний градієнт зі звичною кримською сипухою. Я МАВ НЕРВИ. Ррррррррр
Тут же я стрів дідугана, років під 80. Ходив з фотиком, шось щокав. Сказав шожиє в Партеніті зі своєю старушков і сюди (на Яйлу, близько 15-20км) прийшов пішки.
Дайбоже і Нам всім такого здоровля в такі роки (якщо доживемо. гиги).
Потім виперся я на цю Яйлу і … гарно зараза, але їздити не очєнь в кайф: трава, зубодробильні стежки, камінюки …
вигляд на море хмар. туди я пірнау:
прямо по курсу- Острів Дімерджі:
Виїжджаю на спуск. Спуску як такого немає. Камінюки і все, хоча як дуже захотіти то можна поїхати: трохи їхав, трохи скакав лайк «гірський баран». Потім спустився в хмару, спуск знову зачаровував каменюками та звивистою засипаною листям стежкою.
Трошки пізніше почався чоткий спуск аж до джерела Ай-Йорі. Потім продовжувався все той же спуск - одна з алуштинських ДХ трас. Цей ДХ - швидкісний без каменюк та дропів.
Мені сподобалось.
Домів повернувся рівно 15/00.
Хух. Накатався. Можна збаратись, гамати, на потяг і гоухоум.