(no subject)
а в тому сновидінні люди з головами риб,велетенських риб, ходили по полю.
і вони намагались дихати, часом їх било у конвульсії, але вони підіймались та йшли далі.
безкінечне поле, де замість океану показувало свій характер жито.
люди-риби проходили повз маленькі вікна, що часом потраплялись у вічному полі. там вони споглядали за щасливими сім'ями, що сідали вечеряти. дивились, як старенькі перед каміном, у своїх кріслах тримаються за руки. дивились, як матір годує свого первістка груддю. споглядали, як хтось малює на стелі небо.
люди-риби довго блукали полем, ніби у пошуках своєї землі. і вони знали, що немає продовження, що немає сенсу шукати її, адже земля,що їм обіцяна була, залишиться невідомою. їх Бог помер.
разом з тимчасовими конвульсіями та задиханням вони продовжували шукати свою землю. хто відставав та опинявся на заборонених стежках - помирав. жорстокі люди ловили їх велетенськими крюками. відрубували їм голови.
і єдине, що промовила якась Вона, коли на голубому тлі дивовижного неба,споглядала,як замість сонця сяяла сокира, тонкими,кістлявими руками обійняла свою ікру, і тихо так : "чьом же ти нас покинув,Боже?"...
і вони намагались дихати, часом їх било у конвульсії, але вони підіймались та йшли далі.
безкінечне поле, де замість океану показувало свій характер жито.
люди-риби проходили повз маленькі вікна, що часом потраплялись у вічному полі. там вони споглядали за щасливими сім'ями, що сідали вечеряти. дивились, як старенькі перед каміном, у своїх кріслах тримаються за руки. дивились, як матір годує свого первістка груддю. споглядали, як хтось малює на стелі небо.
люди-риби довго блукали полем, ніби у пошуках своєї землі. і вони знали, що немає продовження, що немає сенсу шукати її, адже земля,що їм обіцяна була, залишиться невідомою. їх Бог помер.
разом з тимчасовими конвульсіями та задиханням вони продовжували шукати свою землю. хто відставав та опинявся на заборонених стежках - помирав. жорстокі люди ловили їх велетенськими крюками. відрубували їм голови.
і єдине, що промовила якась Вона, коли на голубому тлі дивовижного неба,споглядала,як замість сонця сяяла сокира, тонкими,кістлявими руками обійняла свою ікру, і тихо так : "чьом же ти нас покинув,Боже?"...