Новый министр здравоохранения Украины
Вот его статья из "Вашего здоровья" № 03 (729) 23.01 - 29.01.04. Это до того как он стал министром. Похоже мы возвращаемся к временам Полищука.
ВАСИЛЬ КНЯЗЕВИЧ: НЕ ПРИНЕСУТЬ УСПІХУ, ДОКИ НЕ БУДУТЬ ЗАКОНОДАВЧО ПІДТРИМАНІ ЗГОРИ
Реформування системи охорони здоров'я - найактуальніша у середовищі медиків тема. Час спливає, а чіткої визначеності, якими шляхами рухатись цій галузі, досі немає, а звідси й такі невтішні результати. З цього факту наш кореспондент і почав розмову з компетентною людиною, досвідченим фахівцем - начальником управління охорони здоров'я Деснянської райдержадміністрації столиці Василем Князевичем.
- Bасилю Михайловичу, Ви тривалий час працювали у провінції, не з чуток знаєте сільську медицину, а тепер ось і столичну, міську, пройшли всі сходинки службового зростання, починаючи з рядового лікаря у сільській глибинці. Моє перше запитання: якщо щиро, то чи задовольняє Вас, як організатора охорони здоров'я, сьогоднішній стан нашої медицини?
- Звичайно, ні. Візьму на себе сміливість заявити, що система охорони здоров'я в її нинішньому вигляді не задовольняє не лише пацієнтів, а й лікарів, медичних сестер.
- А це означає,..
- ...що потрібно нарешті визначитись, покінчити з балаканиною, якою займаємось ось уже десяток років, і перейти до діла, прийняти нарешті конструктивні рішення. Тим більше, що маємо гостру проблему, розв'язання якої ускладнюється, окрім усього іншого, ще й слабкою економікою України, нерозв'язаними соціальними питаннями. Мені випала нагода ґрунтовно ознайомитися з досвідом організації охорони здоров'я США, Канади, інших високорозвинених країн Заходу - навіть там, за такої потужної економіки, ота система не є ідеальною. Це у США, де на охорону здоров'я з річного бюджету виділяється до 4 тисяч доларів на кожного громадянина. Тоді як у нас - усього 30 доларів. Але хоч би як там було, а шукати вихід зі становища потрібно - маємо критичну демографічну ситуацію, високу смертність, неухильне зростання захворюваності. Реальну загрозу благополуччю нації створюють епідемії туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, інших небезпечних недуг. А ми перебуваємо у дивному становищі: в економіці розвиваються ринкові відносини, відбувається стрімке розшарування суспільства, а наша галузь мовби застигла на місці, вона не є адаптованою до тих політичних і соціально-економічних змін, що відбулися за час існування незалежної України.
- Зрозуміло одне: сьогодні держава аж ніяк не спроможна взяти на себе весь тягар оплати медичної допомоги населенню, хоча відома 49-та стаття Конституції України й декларує безоплатність цієї допомоги.
- З безоплатною медициною нам потрібно попрощатися, позбутися нарешті ілюзій і виробити чітку державну політику у галузі охорони здоров'я, яка б передбачала джерела її фінансування, виходячи з конкретних соціально-економічних реалій з врахуванням кращого зарубіжного досвіду. Ось, приміром, як це робили в Угорщині, з досвідом якої мені також довелося ознайомитися. Там виробили чітку державну політику щодо галузі і не відразу, а крок за кроком втілювали її у життя. Це і фінансування з кількох джерел, і розвиток більш економічної й результативної сімейної медицини. Йшов час, змінювались уряди, керували комуністи, демократи, однак... В Угорщині, приміром, сьогодні проблема цієї галузі так гостро, як у нас, не стоїть. А у нас, на жаль, пацієнт є незахищеним, він не має, як у цивілізованих країнах, страховки, свого рахунку, і коли трапляється біда, батьки, близькі люди змушені продавати корову, хату, автомашину, якщо вона є, аби прооперувати, пролікувати хворого.
- Будемо реалістами: у ближчому часі докорінних змін у нас в Україні не буде. Але наблизити цей час потрібно, того вимагає саме життя. Ви говорили про розвиток сімейної медицини в Угорщині, та і в усьому цивілізованому світі вона в пошані, це основа медицини. То чому ж у нас робота на засадах лікаря загальної практики так повільно утверджується?
- На мою думку, сімейна медицина - це якраз той важіль, з допомогою якого за наших конкретних умов, без багатомільйонних інвестицій можна було б істотно просунутись уперед. Особливо у сільській місцевості. У великому місті інша специфіка: не допоміг дільничний терапевт - можна звернутися до "вузького" спеціаліста, а на селі на єдиного лікаря всі надії. Я працював лікарем у селі, знаю це. Але сімейна медицина може багато дати й місту, взагалі державі. Маємо власний досвід, по Деснянському району. Розвивати сімейну медицину почали з віддалених окраїн, в селищах Троєщина, Биківня працюють амбулаторії. Робота на засадах лікаря загальної практики має низку переваг: лікар має повну інформацію про кожного члена сім'ї, охоплює своєю увагою дітей і особливо підлітків, якими медицина, як правило, мало опікується. Створюються умови на ділі, а не на словах, для профілактики захворювань, змінюється роль медичної сестри як помічника лікаря.
- Щодо перспективності сімейної медицини сьогодні уже й не дискутують - переваги незаперечні. Чому ж вона у нас досі така слабкосила?
- Бо немає для неї благодатного ґрунту. На державному рівні досі не розв'язані питання: про статус лікаря загальної практики, про його зарплату, технічне оснащення амбулаторій та ін. Та й підготовка лікарів загальної практики йде такими темпами, що потреба держави у них буде забезпечена років через 30. Гальмують просування вперед й інші "огріхи", зокрема у нашому законодавстві. Пригадую, на підсумковій колегії Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Києва фахівці нарікали на те, що у нас досі не розроблено стандарти лікування. А тут також потрібні свої "правила гри", тоді можна було б визначити й доцільність усіх витрат, пов'язаних з процесом лікування, знати, скільки що коштує.
- Та хіба тільки в цьому недосконалість нашої законодавчої бази...
- У цій недосконалості й криється одна з основних причин того, що ми у своїй галузі ось вже десятиріччя тупцюємо на одному місці. Один лише приклад на підтвердження: давно маємо закон про підприємництво, але немає закону про статус лікувальної установи. Тож маємо непорозуміння, які позначаються і на лікарях, і на пацієнтах. Має існувати нарешті правова чіткість і визначеність. А де закон про права пацієнта? Юридично ж наші хворі не мають захисту своїх інтересів у лікувальній установі. Ну, а про давно очікуваний закон про обов'язкове медичне страхування я вже й не кажу - далі розмов справа не йде.
- Не дуже оптимістична картина...
- На щастя, є надія й на певні зрушення. З інформації голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства й дитинства Миколи Поліщука, очікується прийняття закону про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я. У ньому буде визначено, що таке медична допомога, а що - медична послуга. Адже важливо законодавчо відділити послугу, за яку братиметься оплата, від медичної допомоги, яка надаватиметься безоплатно. Намічається, і дуже доречно, законодавче розширення повноважень професійних асоціацій, лікарських товариств - вони зможуть контролювати роботу у медицині за своїм фахом, за потреби, вносити зміни до законодавства, долучитися до сертифікації, ліцензування. Це, безумовно, сприятиме поліпшенню якості медичної допомоги населенню.
- Будемо сподіватися на поступ у цій важливій справі. А тепер, Василю Михайловичу, з Вашого дозволу перенесімося із загальнодержавного до районного рівня системи охорони здоров'я. Ви - начальник райуправління держадміністрації. Як Ви розцінили, сприйняли створення цієї нової для галузі управлінської структури?
- Позитивно. Переваги очевидні. Колишнє ТМО не мало тих важелів впливу на ситуацію в районі, могло розв'язувати лише суто медичні питання. Створення ж райуправління охорони здоров'я наблизило місцеву владу до проблем медицини, дало змогу розв'язувати їх ширше і глибше, із залученням не лише медичних, а й інших зацікавлених відомств, таких як управління освіти, соціального захисту населення, внутрішніх справ та інші. Тобто, діяти об'єднаними силами, що значно результативніше. І вже зовсім інший, багато потужніший імпульс набули протитуберкульозна, наркологічна, інші служби. Ми отримали можливість предметніше зайнятися підвищенням фахового рівня медпрацівників. Місцева влада стала більш поінформованою, і це також сприяє позитивним зрушенням у роботі. Досить сказати, що лише з червня минулого року райдержадміністрація тричі заслуховувала мої звіти з питань охорони здоров'я матері та дитини, боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, наркоманією. Це - з одного боку. А з другого, створення нашого підрозділу у складі районної влади - це й відновлення втраченої свого часу управлінської вертикалі. Все стало на свої місця. Сформовано невеликий штат з висококваліфікованих, досвідчених фахівців, кожен чітко знає і виконує свої обов'язки.
- А як нова структура розв'язує питання зміцнення, оновлення матеріально-технічної бази?
- Це дуже важлива ділянка роботи. Без оновлення, постійного зміцнення матеріально-технічної бази годі й говорити про якість та повноту обсягів медичної допомоги населенню. За останній рік сталися помітні зрушення у розвитку комп'ютерної мережі. Маємо й обробляємо зовсім інші обсяги інформації, без чого сьогодні немислима успішна робота, керування діагностично-лікувальним процесом. Діє модемний зв'язок між усіма поліклініками, а їх у нас в районі чотири для дорослих та три дитячих. Налагоджуємо оперативний обмін інформацією про хворих, чого раніше не було, цією інформацією користуються і міські стаціонари, куди госпіталізуються хворі. Звичайно, оновлюємо й апаратуру для поліклінічних відділень, а отож маємо змогу впроваджувати більш ефективні діагностичні та лікувальні технології.
- Над чим працюєте нині, які плани і наміри на близьке майбутнє?
- Пріоритетними напрямками діяльності є: охорона материнства та дитинства; розв'язання питань соціального захисту медпрацівників; підвищення престижу професії; робота над цільовими медичними комплексними програмами; робота з пільговими категоріями населення; підвищення рівня санітарної культури. Працюємо над розукрупненням терапевтичних та педіатричних дільниць, аби полегшити працю лікарів і підвищити доступність медичної допомоги населенню, зробити її більш якісною.
Утверджуємо сімейну медицину, що особливо важливо для нашого територіально розкиданого району. Маємо намір збудувати нову амбулаторію у селищі Троєщина. І далі: продовжуватимемо роботу з надання юридичного статусу лікувальним установам району. Частина їх уже його має, досвід підтвердив, що така практика цілком себе виправдовує. Це зовсім інший рівень відповідальності для головного лікаря, це можливість доцільніше, продуманіше використовувати бюджетні та позабюджетні кошти, нагода виявляти власну господарську ініціативу. У нинішньому році маємо намір надати статус юридичної особи ще двом дитячим поліклінікам, шкірно-венерологічному диспансеру. Будемо тісніше працювати з громадськими, благодійними організаціями.
- Які в управлінні склалися взаємини з місцевою владою?
- Нормальні, ділові. Ми в усьому відчуваємо допомогу, підтримку з боку голови райдержадміністрації Віктора Андрійовича Лаги, депутатів районної, міської рад, депутатів Верховної Ради. Та якщо за великим рахунком, то скажу: ніякі зусилля знизу не забезпечать помітного поступу у реформуванні галузі, доки не буде дано потужного імпульсу згори, на державному рівні, доки не буде чітко визначено шляхи дальшого руху.
Розмову вів
Василь КАЛИТА.
ВАСИЛЬ КНЯЗЕВИЧ: НЕ ПРИНЕСУТЬ УСПІХУ, ДОКИ НЕ БУДУТЬ ЗАКОНОДАВЧО ПІДТРИМАНІ ЗГОРИ
Реформування системи охорони здоров'я - найактуальніша у середовищі медиків тема. Час спливає, а чіткої визначеності, якими шляхами рухатись цій галузі, досі немає, а звідси й такі невтішні результати. З цього факту наш кореспондент і почав розмову з компетентною людиною, досвідченим фахівцем - начальником управління охорони здоров'я Деснянської райдержадміністрації столиці Василем Князевичем.
- Bасилю Михайловичу, Ви тривалий час працювали у провінції, не з чуток знаєте сільську медицину, а тепер ось і столичну, міську, пройшли всі сходинки службового зростання, починаючи з рядового лікаря у сільській глибинці. Моє перше запитання: якщо щиро, то чи задовольняє Вас, як організатора охорони здоров'я, сьогоднішній стан нашої медицини?
- Звичайно, ні. Візьму на себе сміливість заявити, що система охорони здоров'я в її нинішньому вигляді не задовольняє не лише пацієнтів, а й лікарів, медичних сестер.
- А це означає,..
- ...що потрібно нарешті визначитись, покінчити з балаканиною, якою займаємось ось уже десяток років, і перейти до діла, прийняти нарешті конструктивні рішення. Тим більше, що маємо гостру проблему, розв'язання якої ускладнюється, окрім усього іншого, ще й слабкою економікою України, нерозв'язаними соціальними питаннями. Мені випала нагода ґрунтовно ознайомитися з досвідом організації охорони здоров'я США, Канади, інших високорозвинених країн Заходу - навіть там, за такої потужної економіки, ота система не є ідеальною. Це у США, де на охорону здоров'я з річного бюджету виділяється до 4 тисяч доларів на кожного громадянина. Тоді як у нас - усього 30 доларів. Але хоч би як там було, а шукати вихід зі становища потрібно - маємо критичну демографічну ситуацію, високу смертність, неухильне зростання захворюваності. Реальну загрозу благополуччю нації створюють епідемії туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, інших небезпечних недуг. А ми перебуваємо у дивному становищі: в економіці розвиваються ринкові відносини, відбувається стрімке розшарування суспільства, а наша галузь мовби застигла на місці, вона не є адаптованою до тих політичних і соціально-економічних змін, що відбулися за час існування незалежної України.
- Зрозуміло одне: сьогодні держава аж ніяк не спроможна взяти на себе весь тягар оплати медичної допомоги населенню, хоча відома 49-та стаття Конституції України й декларує безоплатність цієї допомоги.
- З безоплатною медициною нам потрібно попрощатися, позбутися нарешті ілюзій і виробити чітку державну політику у галузі охорони здоров'я, яка б передбачала джерела її фінансування, виходячи з конкретних соціально-економічних реалій з врахуванням кращого зарубіжного досвіду. Ось, приміром, як це робили в Угорщині, з досвідом якої мені також довелося ознайомитися. Там виробили чітку державну політику щодо галузі і не відразу, а крок за кроком втілювали її у життя. Це і фінансування з кількох джерел, і розвиток більш економічної й результативної сімейної медицини. Йшов час, змінювались уряди, керували комуністи, демократи, однак... В Угорщині, приміром, сьогодні проблема цієї галузі так гостро, як у нас, не стоїть. А у нас, на жаль, пацієнт є незахищеним, він не має, як у цивілізованих країнах, страховки, свого рахунку, і коли трапляється біда, батьки, близькі люди змушені продавати корову, хату, автомашину, якщо вона є, аби прооперувати, пролікувати хворого.
- Будемо реалістами: у ближчому часі докорінних змін у нас в Україні не буде. Але наблизити цей час потрібно, того вимагає саме життя. Ви говорили про розвиток сімейної медицини в Угорщині, та і в усьому цивілізованому світі вона в пошані, це основа медицини. То чому ж у нас робота на засадах лікаря загальної практики так повільно утверджується?
- На мою думку, сімейна медицина - це якраз той важіль, з допомогою якого за наших конкретних умов, без багатомільйонних інвестицій можна було б істотно просунутись уперед. Особливо у сільській місцевості. У великому місті інша специфіка: не допоміг дільничний терапевт - можна звернутися до "вузького" спеціаліста, а на селі на єдиного лікаря всі надії. Я працював лікарем у селі, знаю це. Але сімейна медицина може багато дати й місту, взагалі державі. Маємо власний досвід, по Деснянському району. Розвивати сімейну медицину почали з віддалених окраїн, в селищах Троєщина, Биківня працюють амбулаторії. Робота на засадах лікаря загальної практики має низку переваг: лікар має повну інформацію про кожного члена сім'ї, охоплює своєю увагою дітей і особливо підлітків, якими медицина, як правило, мало опікується. Створюються умови на ділі, а не на словах, для профілактики захворювань, змінюється роль медичної сестри як помічника лікаря.
- Щодо перспективності сімейної медицини сьогодні уже й не дискутують - переваги незаперечні. Чому ж вона у нас досі така слабкосила?
- Бо немає для неї благодатного ґрунту. На державному рівні досі не розв'язані питання: про статус лікаря загальної практики, про його зарплату, технічне оснащення амбулаторій та ін. Та й підготовка лікарів загальної практики йде такими темпами, що потреба держави у них буде забезпечена років через 30. Гальмують просування вперед й інші "огріхи", зокрема у нашому законодавстві. Пригадую, на підсумковій колегії Головного управління охорони здоров'я та медичного забезпечення Києва фахівці нарікали на те, що у нас досі не розроблено стандарти лікування. А тут також потрібні свої "правила гри", тоді можна було б визначити й доцільність усіх витрат, пов'язаних з процесом лікування, знати, скільки що коштує.
- Та хіба тільки в цьому недосконалість нашої законодавчої бази...
- У цій недосконалості й криється одна з основних причин того, що ми у своїй галузі ось вже десятиріччя тупцюємо на одному місці. Один лише приклад на підтвердження: давно маємо закон про підприємництво, але немає закону про статус лікувальної установи. Тож маємо непорозуміння, які позначаються і на лікарях, і на пацієнтах. Має існувати нарешті правова чіткість і визначеність. А де закон про права пацієнта? Юридично ж наші хворі не мають захисту своїх інтересів у лікувальній установі. Ну, а про давно очікуваний закон про обов'язкове медичне страхування я вже й не кажу - далі розмов справа не йде.
- Не дуже оптимістична картина...
- На щастя, є надія й на певні зрушення. З інформації голови Комітету Верховної Ради України з питань охорони здоров'я, материнства й дитинства Миколи Поліщука, очікується прийняття закону про внесення змін до Основ законодавства про охорону здоров'я. У ньому буде визначено, що таке медична допомога, а що - медична послуга. Адже важливо законодавчо відділити послугу, за яку братиметься оплата, від медичної допомоги, яка надаватиметься безоплатно. Намічається, і дуже доречно, законодавче розширення повноважень професійних асоціацій, лікарських товариств - вони зможуть контролювати роботу у медицині за своїм фахом, за потреби, вносити зміни до законодавства, долучитися до сертифікації, ліцензування. Це, безумовно, сприятиме поліпшенню якості медичної допомоги населенню.
- Будемо сподіватися на поступ у цій важливій справі. А тепер, Василю Михайловичу, з Вашого дозволу перенесімося із загальнодержавного до районного рівня системи охорони здоров'я. Ви - начальник райуправління держадміністрації. Як Ви розцінили, сприйняли створення цієї нової для галузі управлінської структури?
- Позитивно. Переваги очевидні. Колишнє ТМО не мало тих важелів впливу на ситуацію в районі, могло розв'язувати лише суто медичні питання. Створення ж райуправління охорони здоров'я наблизило місцеву владу до проблем медицини, дало змогу розв'язувати їх ширше і глибше, із залученням не лише медичних, а й інших зацікавлених відомств, таких як управління освіти, соціального захисту населення, внутрішніх справ та інші. Тобто, діяти об'єднаними силами, що значно результативніше. І вже зовсім інший, багато потужніший імпульс набули протитуберкульозна, наркологічна, інші служби. Ми отримали можливість предметніше зайнятися підвищенням фахового рівня медпрацівників. Місцева влада стала більш поінформованою, і це також сприяє позитивним зрушенням у роботі. Досить сказати, що лише з червня минулого року райдержадміністрація тричі заслуховувала мої звіти з питань охорони здоров'я матері та дитини, боротьби з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, наркоманією. Це - з одного боку. А з другого, створення нашого підрозділу у складі районної влади - це й відновлення втраченої свого часу управлінської вертикалі. Все стало на свої місця. Сформовано невеликий штат з висококваліфікованих, досвідчених фахівців, кожен чітко знає і виконує свої обов'язки.
- А як нова структура розв'язує питання зміцнення, оновлення матеріально-технічної бази?
- Це дуже важлива ділянка роботи. Без оновлення, постійного зміцнення матеріально-технічної бази годі й говорити про якість та повноту обсягів медичної допомоги населенню. За останній рік сталися помітні зрушення у розвитку комп'ютерної мережі. Маємо й обробляємо зовсім інші обсяги інформації, без чого сьогодні немислима успішна робота, керування діагностично-лікувальним процесом. Діє модемний зв'язок між усіма поліклініками, а їх у нас в районі чотири для дорослих та три дитячих. Налагоджуємо оперативний обмін інформацією про хворих, чого раніше не було, цією інформацією користуються і міські стаціонари, куди госпіталізуються хворі. Звичайно, оновлюємо й апаратуру для поліклінічних відділень, а отож маємо змогу впроваджувати більш ефективні діагностичні та лікувальні технології.
- Над чим працюєте нині, які плани і наміри на близьке майбутнє?
- Пріоритетними напрямками діяльності є: охорона материнства та дитинства; розв'язання питань соціального захисту медпрацівників; підвищення престижу професії; робота над цільовими медичними комплексними програмами; робота з пільговими категоріями населення; підвищення рівня санітарної культури. Працюємо над розукрупненням терапевтичних та педіатричних дільниць, аби полегшити працю лікарів і підвищити доступність медичної допомоги населенню, зробити її більш якісною.
Утверджуємо сімейну медицину, що особливо важливо для нашого територіально розкиданого району. Маємо намір збудувати нову амбулаторію у селищі Троєщина. І далі: продовжуватимемо роботу з надання юридичного статусу лікувальним установам району. Частина їх уже його має, досвід підтвердив, що така практика цілком себе виправдовує. Це зовсім інший рівень відповідальності для головного лікаря, це можливість доцільніше, продуманіше використовувати бюджетні та позабюджетні кошти, нагода виявляти власну господарську ініціативу. У нинішньому році маємо намір надати статус юридичної особи ще двом дитячим поліклінікам, шкірно-венерологічному диспансеру. Будемо тісніше працювати з громадськими, благодійними організаціями.
- Які в управлінні склалися взаємини з місцевою владою?
- Нормальні, ділові. Ми в усьому відчуваємо допомогу, підтримку з боку голови райдержадміністрації Віктора Андрійовича Лаги, депутатів районної, міської рад, депутатів Верховної Ради. Та якщо за великим рахунком, то скажу: ніякі зусилля знизу не забезпечать помітного поступу у реформуванні галузі, доки не буде дано потужного імпульсу згори, на державному рівні, доки не буде чітко визначено шляхи дальшого руху.
Розмову вів
Василь КАЛИТА.