2001: Німці в Києві
Фелікс Цвох. Операція «Київ» (фрагменти)
Felix Zwoch: Unternehmen Kiew - Reiseeindrücke // Bauwelt 48/2001. Stadtbauwelt 152. THEMA: Kiew. Published by Bertelsmann Berlin (2001).
Завжди цікаво дізнаватися, якими бачать нас і нашу країну іноземні гості - це свого роду «одивнення», відсторонення від звичности буденного сприйняття довколишнього. А коли спостереження іноземців ще й переносять нас на 15-20 років углиб нашої недавньої історії, стає цікавіше вдвічі. Така собі подорож машиною часу реаліями, які ще свіжі в пам’яті, з поглядом на ці реалії крізь чужу оптику. «Одивнення» у квадраті.
Автор цього нарису, німецький публіцист, критик архітектури й міського планування, шеф-редактор часопису «Bauwelt» Фелікс Цвох (Felix Zwoch; 1952 - 2014), був у Києві 2001 року - саме тоді, коли відбувалася грандіозна реконструкція Хрещатика і майдана Незалежности. Здається, київські гіди пана Цвоха не лише розповідали йому в дорозі правдиві історії, а й розважали (чи саммі розважалися?) купою справжнісіньких побрехеньок, або ж він сам дещо заплутався в почутому: адже є в його тексті і згадка про якусь «армію українських неофашистських бандитів, яка до середини 1950-х років вела партизанську війну проти Червоної армії» (тільки не кажіть, що йдеться про УПА); і бородата київська оповідка про Гітлерову заповітну мрію - «по цеглинці» перевезти Андріївську церкву, як «єдиний справжній архітектурний шедевр України», до Берліна й відбудувати її у столиці Третього райху; і нашуміла колись історія з «персональним вікном» Людмили Кучми в бік тієї ж Андріївської церкви…
І все-таки свіжість та безпосередність вражень «інтуриста» сповна окупають певну довірливість оповідача до балачок «екскурсоводів» і трохи зверхню буркітливість європейця стосовно дрібних незручностей київського побуту.
Ось декілька уривків з нарису Ф. Цвоха в перекладі вашого покірного слуги.
…Наші друзі, які вже не раз бували в Україні, дали нам перед поїздкою цілу низку порад, як-от:
«Неодмінно придбайте поліс медичного страхування в аеропорту, аби за потреби одержати державну медичну допомогу. Це є обов’язковим в Україні»;
«Детально заповніть митну декларацію в частині цінностей і валюти - ви маєте право вивозити лише те, що привезли із собою до Києва»;
«Ви мусите зареєструватись у міліції, якщо житимете на приватній квартирі; для цієї процедури відведіть принаймні пів дня і 50 доларів на держмито» і т. ін.
…Наш водій довго намагається знайти дорогу, тому що на переповненій площі перед аеропортом «Бориспіль» кожен їде так, як йому заманеться: схоже, що всі правила дорожнього руху проігноровано. Ми попервах сприймаємо це як винятковий випадок, але згодом дізнаємося, що для Києва це - норма…
…Аеропорт міститься на східному боці Дніпра - ріки, що ділить місто навпіл. Як пояснює наш водій, східна сторона - «російська», а західна - «європейська», 1500-літньої давнини. Поселення ж на східному боці - витвір останніх п’ятдесяти років. Більшість із цих великопанельних масивів не мають виходу до метро - лише автобусні лінії сполучають їх із центром міста та промисловими районами, де тутешні мешканці здебільшого й мають роботу. Автобуси переповнені й ходять не за графіком. За словами нашого «гіда», той, хто мешкає на цих лівобережних масивах, майже цілком «знерухомлений», за винятком тих, хто має власне авто. Однак переважно люди тут не мають власних автомобілів…
…Гігантський монумент - «Батьківщина-Мати», - з мечем і щитом, виблискує срібним блиском зі свого сорокаметрового постаменту, який нагадує стартовий майданчик для запуску ракет, і сам по собі має заввишки 68 метрів. Масштаб і оформлення вказують на час панування Сталіна, проте цей витвір з’явився лише 1981 року…
…На межі міста нас вітає двометровий «Мішка», талісман Олімпійських ігор у Москві. Такі-от фігури можна знайти багато біля доріг в Україні…
…На схилах західного берега Дніпра живуть нові багатії у помпезних котеджних містечках або в розкішно оздоблених хмарочосах. Усі новобудови тут - із вежечками, навісними дахами чи навіть якимсь декораціями на покрівлі…
…Так званий «Замок Ричарда Левине Серце» - кітчевий замок ХІХ століття. У цьому будинку, як подейкують, водяться привиди. Про останніх завели мову, коли згадали, що турецький концерн, який хотів у 90-х будувати тут люксусовий готель, відмовився від цих планів незадовго до завершення будівництва. Буцімто через привидів муляри навіть впускали кельми з рук, так що будівельники вирішили за краще залишити цю споруду злим духам…
…Просто перед Андріївською церквою - невеликий майдан. Тут, на пустирі, мала з’явитися нова будівля британського посольства, але цьому завадили протести дружини Президента України (Людмили Кучми. - Пер.), оскільки в такому разі новобудова затулила б нелегально облаштоване в глухій стіні вікно, звідки їй відкривається краєвид з Андріївською церквою. Як і щодо історії з привидами, не знаємо, чи це правда…
…Бруківка на Андріївському узвозі, як стверджують наші друзі, походить ще з часів заснування міста. Насправді ж бруківка ця є дуже незручною для ходіння, це - поставлене руба, переважно завапноване брукове каміння, у якому раз у раз трапляються чималі дірки. Бордюри тут зависокі, а хідники - завузькі…
…На Подолі панує дика мішанина архітектурних стилів, непоєднуване, на перший погляд, співіснування поряд будівель з різних епох: криті ринки, заново відбудована наприкінці дев’яностих Успенська церква ХІІ століття, річковий вокзал у конструктивістському стилі, перші в Києві постмодерністські житлові будинки, три - чотири квартали будинків відкритого цегляного мурування, бірюзові силосні вежі біля Гавані - символи героїчної епохи індустріальної архітектури, новітні міські палаци для нуворишів, з надлишком мармуру та бронзи, офісні споруди із дзеркальним фасадами… Одне слово, Поділ досі має вигляд такого собі села в місті…
…Ми оселилися в орендовані приватній квартирі в урядовому районі, звідки лише кілька хвилин пішки до парламенту й президентського палацу. На кожному розі тут - вартові в будках, шлагбауми та огорожі. Помешкання розташоване у кварталі 1950-х років. У відкритому дворику бовваніє порожній постамент від пам’ятника. Квартира з добрим плануванням і великою площею, виходить вікнами на вулицю й у двір; тут є простора спальня, вбудована кухня, ванна, дубовий паркет, двостулкові двері. Схоже, що власник дуже рідко буває тут: кухонний стіл і стільці вкриті павутинням. Як ми довідалися, квартиру він успадкував від батька - пожовкле фото останнього у формі червоноармійця висить на стіні, як і світлина вигорілого реактора в Чорнобилі та скабрезна олійна підробка під Караваджіо. Матраци жорсткі, мов лантухи із соломою, ванна з товстим шаром вапна, гаряча вода з крану - лише температури окропу, а холодильник торохтить так гучно, неначе пральна машина під час відпомповування води. Проте ми вдячні. Супермаркет поряд, працює з восьмої ранку до десятої вечора, молоді працівниці в ньому нарочито приязні й, де лише можна, допомагають іноземцям, які не знають російської. Купити можна все - від продуктів місцевого виробництва (як-от кефір чи свіже молоко) до «Нескафе» і «Кока-коли». А якщо раптом забули щось придбати вдень - можна збігати до освітленого вночі зелено-білим сяйвом кіоска, що працює 24 години на добу.
…Хрещатик - променада (місце для піших прогулянок. - Пер.) посеред сталінських помпезних будівель. На Майдані Незалежности вирито котлован - майже такий само великий, як і той, що був донедавна на Потсдамер-плац у Берліні (у 1990-х роках на Потсдамській площі, яка в той період була найбільшим будівельним майданчиком Європи, споруджували комплекс висотних офісних будівель. - Пер.). Усю площу майдану розрито метрів на вісімнадцять углиб, тут працюють почасти вельми архаїчні механізми, багато що робиться вручну, роботи тривають до пізнього вечора. Тут споруджується підземний торговельний центр. Коли котлован накриють і завершать оформлення майдану, від гігантської будови нічого не буде помітно на поверхні - крім новоспорудженої колони на честь Незалежности України, увінчаної постмодерною жіночою постаттю (на місці пам’ятника Леніну, що височів тут за часів СРСР)…
…На іншому кінці Хрещатика, перед Бессарабським ринком, починається ще один величезний будівельний котлован. Тут також буде підземний торговельний пасаж, понад триста метрів завдовжки. На всю цю довжину вулицю геть розрито: сумнівного вигляду допоміжні конструкції утримують повністю оголену міську інфраструктуру - водопроводи й електрокабелі, що їх пізніше мають якось убудувати в підземну частину «торговельного раю»…
…Інвестується дуже багато грошей, і все заривається глибоко в землю. При цьому в центрі Києва не бракує вільних місць для будівництва, а від добротної сучасної архітектури місто могло б тільки виграти. Архітектор (Богдан Черкес. - Пер.), який водив нас по будмайданчиках, має готове пояснення цьому, дещо цинічне: «Ми в Києві не потребуємо торговельних центрів: купувати там не по кишені нікому. Через це такі підземні міста - щось на кшталт музеїв для товарів, не доступних більшості людей. Там виставлені експонати від «Прада» і «Ескада», від «Келвін Кляйн». Ви знаєте торговельний пасаж під Манежною площею в Москві? Там усе так само…»
…Метрополітен, «метро» - Версаль для робітничого класу, зі станціями за московським зразком. Справляє неабияке враження ескалатор на станції «Арсенальна» з нахилом майже в 45 градусів…
…У Києві ніхто не їздить на велосипедах - цьому заважають, з одного боку, складна топографія міста, а з другого - «дорожня війна», що вирує без перерви і в якій водії автівок виступають агресорами. До речі, у місті дуже багато автомобілів, особливо - середнього класу, із Центральної Європи, передовсім німецького виробництва («Мерседес», БМВ, «Фольксваґен», «Авді»). Кожен, хто може придбати машину, легко дістає дозвіл на керування, а з ним - право на безцеремонність. Перехрестя немилосердно запарковані, на світлофори майже не зважають - утім, без анархічної віртуозности, як в італійських містах. У заторах кожен бореться за кожний сантиметр, аж допоки всі автівки не притиснуться безнадійно одна до одної й водії не почнуть сигналити, мов очманілі…
Переклад з німецької Дмитра Данильчука
Felix Zwoch: Unternehmen Kiew - Reiseeindrücke // Bauwelt 48/2001. Stadtbauwelt 152. THEMA: Kiew. Published by Bertelsmann Berlin (2001).
Завжди цікаво дізнаватися, якими бачать нас і нашу країну іноземні гості - це свого роду «одивнення», відсторонення від звичности буденного сприйняття довколишнього. А коли спостереження іноземців ще й переносять нас на 15-20 років углиб нашої недавньої історії, стає цікавіше вдвічі. Така собі подорож машиною часу реаліями, які ще свіжі в пам’яті, з поглядом на ці реалії крізь чужу оптику. «Одивнення» у квадраті.
Автор цього нарису, німецький публіцист, критик архітектури й міського планування, шеф-редактор часопису «Bauwelt» Фелікс Цвох (Felix Zwoch; 1952 - 2014), був у Києві 2001 року - саме тоді, коли відбувалася грандіозна реконструкція Хрещатика і майдана Незалежности. Здається, київські гіди пана Цвоха не лише розповідали йому в дорозі правдиві історії, а й розважали (чи саммі розважалися?) купою справжнісіньких побрехеньок, або ж він сам дещо заплутався в почутому: адже є в його тексті і згадка про якусь «армію українських неофашистських бандитів, яка до середини 1950-х років вела партизанську війну проти Червоної армії» (тільки не кажіть, що йдеться про УПА); і бородата київська оповідка про Гітлерову заповітну мрію - «по цеглинці» перевезти Андріївську церкву, як «єдиний справжній архітектурний шедевр України», до Берліна й відбудувати її у столиці Третього райху; і нашуміла колись історія з «персональним вікном» Людмили Кучми в бік тієї ж Андріївської церкви…
І все-таки свіжість та безпосередність вражень «інтуриста» сповна окупають певну довірливість оповідача до балачок «екскурсоводів» і трохи зверхню буркітливість європейця стосовно дрібних незручностей київського побуту.
Ось декілька уривків з нарису Ф. Цвоха в перекладі вашого покірного слуги.
…Наші друзі, які вже не раз бували в Україні, дали нам перед поїздкою цілу низку порад, як-от:
«Неодмінно придбайте поліс медичного страхування в аеропорту, аби за потреби одержати державну медичну допомогу. Це є обов’язковим в Україні»;
«Детально заповніть митну декларацію в частині цінностей і валюти - ви маєте право вивозити лише те, що привезли із собою до Києва»;
«Ви мусите зареєструватись у міліції, якщо житимете на приватній квартирі; для цієї процедури відведіть принаймні пів дня і 50 доларів на держмито» і т. ін.
…Наш водій довго намагається знайти дорогу, тому що на переповненій площі перед аеропортом «Бориспіль» кожен їде так, як йому заманеться: схоже, що всі правила дорожнього руху проігноровано. Ми попервах сприймаємо це як винятковий випадок, але згодом дізнаємося, що для Києва це - норма…
…Аеропорт міститься на східному боці Дніпра - ріки, що ділить місто навпіл. Як пояснює наш водій, східна сторона - «російська», а західна - «європейська», 1500-літньої давнини. Поселення ж на східному боці - витвір останніх п’ятдесяти років. Більшість із цих великопанельних масивів не мають виходу до метро - лише автобусні лінії сполучають їх із центром міста та промисловими районами, де тутешні мешканці здебільшого й мають роботу. Автобуси переповнені й ходять не за графіком. За словами нашого «гіда», той, хто мешкає на цих лівобережних масивах, майже цілком «знерухомлений», за винятком тих, хто має власне авто. Однак переважно люди тут не мають власних автомобілів…
…Гігантський монумент - «Батьківщина-Мати», - з мечем і щитом, виблискує срібним блиском зі свого сорокаметрового постаменту, який нагадує стартовий майданчик для запуску ракет, і сам по собі має заввишки 68 метрів. Масштаб і оформлення вказують на час панування Сталіна, проте цей витвір з’явився лише 1981 року…
…На межі міста нас вітає двометровий «Мішка», талісман Олімпійських ігор у Москві. Такі-от фігури можна знайти багато біля доріг в Україні…
…На схилах західного берега Дніпра живуть нові багатії у помпезних котеджних містечках або в розкішно оздоблених хмарочосах. Усі новобудови тут - із вежечками, навісними дахами чи навіть якимсь декораціями на покрівлі…
…Так званий «Замок Ричарда Левине Серце» - кітчевий замок ХІХ століття. У цьому будинку, як подейкують, водяться привиди. Про останніх завели мову, коли згадали, що турецький концерн, який хотів у 90-х будувати тут люксусовий готель, відмовився від цих планів незадовго до завершення будівництва. Буцімто через привидів муляри навіть впускали кельми з рук, так що будівельники вирішили за краще залишити цю споруду злим духам…
…Просто перед Андріївською церквою - невеликий майдан. Тут, на пустирі, мала з’явитися нова будівля британського посольства, але цьому завадили протести дружини Президента України (Людмили Кучми. - Пер.), оскільки в такому разі новобудова затулила б нелегально облаштоване в глухій стіні вікно, звідки їй відкривається краєвид з Андріївською церквою. Як і щодо історії з привидами, не знаємо, чи це правда…
…Бруківка на Андріївському узвозі, як стверджують наші друзі, походить ще з часів заснування міста. Насправді ж бруківка ця є дуже незручною для ходіння, це - поставлене руба, переважно завапноване брукове каміння, у якому раз у раз трапляються чималі дірки. Бордюри тут зависокі, а хідники - завузькі…
…На Подолі панує дика мішанина архітектурних стилів, непоєднуване, на перший погляд, співіснування поряд будівель з різних епох: криті ринки, заново відбудована наприкінці дев’яностих Успенська церква ХІІ століття, річковий вокзал у конструктивістському стилі, перші в Києві постмодерністські житлові будинки, три - чотири квартали будинків відкритого цегляного мурування, бірюзові силосні вежі біля Гавані - символи героїчної епохи індустріальної архітектури, новітні міські палаци для нуворишів, з надлишком мармуру та бронзи, офісні споруди із дзеркальним фасадами… Одне слово, Поділ досі має вигляд такого собі села в місті…
…Ми оселилися в орендовані приватній квартирі в урядовому районі, звідки лише кілька хвилин пішки до парламенту й президентського палацу. На кожному розі тут - вартові в будках, шлагбауми та огорожі. Помешкання розташоване у кварталі 1950-х років. У відкритому дворику бовваніє порожній постамент від пам’ятника. Квартира з добрим плануванням і великою площею, виходить вікнами на вулицю й у двір; тут є простора спальня, вбудована кухня, ванна, дубовий паркет, двостулкові двері. Схоже, що власник дуже рідко буває тут: кухонний стіл і стільці вкриті павутинням. Як ми довідалися, квартиру він успадкував від батька - пожовкле фото останнього у формі червоноармійця висить на стіні, як і світлина вигорілого реактора в Чорнобилі та скабрезна олійна підробка під Караваджіо. Матраци жорсткі, мов лантухи із соломою, ванна з товстим шаром вапна, гаряча вода з крану - лише температури окропу, а холодильник торохтить так гучно, неначе пральна машина під час відпомповування води. Проте ми вдячні. Супермаркет поряд, працює з восьмої ранку до десятої вечора, молоді працівниці в ньому нарочито приязні й, де лише можна, допомагають іноземцям, які не знають російської. Купити можна все - від продуктів місцевого виробництва (як-от кефір чи свіже молоко) до «Нескафе» і «Кока-коли». А якщо раптом забули щось придбати вдень - можна збігати до освітленого вночі зелено-білим сяйвом кіоска, що працює 24 години на добу.
…Хрещатик - променада (місце для піших прогулянок. - Пер.) посеред сталінських помпезних будівель. На Майдані Незалежности вирито котлован - майже такий само великий, як і той, що був донедавна на Потсдамер-плац у Берліні (у 1990-х роках на Потсдамській площі, яка в той період була найбільшим будівельним майданчиком Європи, споруджували комплекс висотних офісних будівель. - Пер.). Усю площу майдану розрито метрів на вісімнадцять углиб, тут працюють почасти вельми архаїчні механізми, багато що робиться вручну, роботи тривають до пізнього вечора. Тут споруджується підземний торговельний центр. Коли котлован накриють і завершать оформлення майдану, від гігантської будови нічого не буде помітно на поверхні - крім новоспорудженої колони на честь Незалежности України, увінчаної постмодерною жіночою постаттю (на місці пам’ятника Леніну, що височів тут за часів СРСР)…
…На іншому кінці Хрещатика, перед Бессарабським ринком, починається ще один величезний будівельний котлован. Тут також буде підземний торговельний пасаж, понад триста метрів завдовжки. На всю цю довжину вулицю геть розрито: сумнівного вигляду допоміжні конструкції утримують повністю оголену міську інфраструктуру - водопроводи й електрокабелі, що їх пізніше мають якось убудувати в підземну частину «торговельного раю»…
…Інвестується дуже багато грошей, і все заривається глибоко в землю. При цьому в центрі Києва не бракує вільних місць для будівництва, а від добротної сучасної архітектури місто могло б тільки виграти. Архітектор (Богдан Черкес. - Пер.), який водив нас по будмайданчиках, має готове пояснення цьому, дещо цинічне: «Ми в Києві не потребуємо торговельних центрів: купувати там не по кишені нікому. Через це такі підземні міста - щось на кшталт музеїв для товарів, не доступних більшості людей. Там виставлені експонати від «Прада» і «Ескада», від «Келвін Кляйн». Ви знаєте торговельний пасаж під Манежною площею в Москві? Там усе так само…»
…Метрополітен, «метро» - Версаль для робітничого класу, зі станціями за московським зразком. Справляє неабияке враження ескалатор на станції «Арсенальна» з нахилом майже в 45 градусів…
…У Києві ніхто не їздить на велосипедах - цьому заважають, з одного боку, складна топографія міста, а з другого - «дорожня війна», що вирує без перерви і в якій водії автівок виступають агресорами. До речі, у місті дуже багато автомобілів, особливо - середнього класу, із Центральної Європи, передовсім німецького виробництва («Мерседес», БМВ, «Фольксваґен», «Авді»). Кожен, хто може придбати машину, легко дістає дозвіл на керування, а з ним - право на безцеремонність. Перехрестя немилосердно запарковані, на світлофори майже не зважають - утім, без анархічної віртуозности, як в італійських містах. У заторах кожен бореться за кожний сантиметр, аж допоки всі автівки не притиснуться безнадійно одна до одної й водії не почнуть сигналити, мов очманілі…
Переклад з німецької Дмитра Данильчука