May 16, 2011 01:28
Буває мить, коли кава вже не п'янить,
коли кофеїн не дає той адреналін -
тоді хочеться бігти до краю,
будувати стіни і втікати від раю.
Що ж робити? Гіркішу каву пити?
Цигарки курити? Смерть дурити?
Важкі питання виникають,
поспіхом бажання зникають.
Правда ллється рікою,
душа бринить струною.
Так дійсно буває така мить,
і важко щось у цьому змінить.
Тоді крайнощі рятують душу,
я за обрій йти мушу...
Ось так мимоволі,
беруться думки кволі
про невпинність мрій,
про невгамовність надій,
про зорепад на світанку,
про ту ж каву зранку...
купа купа купа думок, пізніше я сформую все в одне єдине, вивішу тут та над ліжком, це буде мотиваційний лист, або ж інструкція для дій. Добраніч, чекаю світанку...