Про Беніни бенефіції та політичні амбіції
У експертних та медійних колах існує думка, що головним бенефіціаром Майдану став чинний губернатор Дніпропетровщини, олігарх та медіа-магнат Ігор Коломойський. Може, і не головним, але доля істини у подібних твердженнях є. Дійсно, останнім часом популярність та політична вага дніпропетровського бізнесмена та його команди зростають у геометричній прогресії, хоча я особисто ніколи не схильна була його ідеалізувати , а з часом ще більше утвердилася в думці, що цей діяч - не такий білий і пухнастий, як декому здається.
Звичайно, на початку війни позиція дніпропетровського губернатора та його команди була куди більш достойною, ніж позиція донецької братви, чия діяльність носила всі ознаки державної зради. Але чисельні спроби героїзувати Коломойського і Ко є абсолютно недоречними. Коломойський просто виконував свій громадянський обов’язок і рятував свій бізнес, бо прекрасно усвідомлював: без України, з якої він стільки років викачував ресурси через корупційні схеми, він - нуль без палички. Було б також наївно вважати, що цей вічний космополіт та зубата акула бізнесу раптом перетворився на щирого українського патріота та ефективного власника. Просто на відміну від примітивних донецьких рептилій, здатних мислити лише простенькими одноходовками, Беня може розраховувати на пару кроків уперед - недарма ж у школі на відмінно вчився. Але мета у цих Йорків та Ланкастерів української політики одна: урвати собі ласий шмат.
Донецькі намагалися шантажувати Київ сепаратизмом, але забули відому мудрість: не варто пускати у дім тигра, щоби вигнати вовка. Сподіваючись налякати центральний уряд, горе-сепаратисти пустили в свій регіон російського ведмедя, який розніс Донбас на друзки і перетворив колись могутній донецький клан на кладовище політичних трупів (а в перспективі - і не тільки політичних). Коломойський до таких примітивних трюків вдаватися не став - він знайшов куди більш витончений та дошкульний спосіб впливати на центральну владу, ніж загрожувати їй відділенням двох депресивних, дотаційних областей. Важіль Коломойського - це добровольчі батальйони, котрі беруть участь у АТО і позиціонуються у ЗМІ як «цвіт нації», здатний у будь-який момент розвернутися, оголити фронт, і піти на Київ, щоб спитати [Петю, що той зробив для Бені].
Взагалі, поділ вояків, котрі захищають Вітчизну, на «цвіт нації», який треба берегти, немов зіницю ока, для майбутнього Майдану та «біомасу», котру можна кидати у котли та прикривати нею «еліту», є несправедливим. І добровольчі батальйони і частини ЗСУ мають свої переваги та недоліки. У професійних військових часто спостерігається схильність до перестраховок, формалізму та брак мотивації. Добровольчі ж батальйони мають високу мотивацію, але грішать некерованістю, дилетантизмом та авантюризмом, що часто призводить до непорозуміння між кадровими офіцерами та добровольцями - і це не кращим чином позначається на координації дій, а де немає координації - там неминучі втрати.
Більш того, медійне висвітлення діяльності добровольчих батальйонів є на порядок якіснішим та інтенсивнішим, ніж висвітлення дій ЗСУ, котрі не мають таких впливових патронів, через що у пересічного обивателя, який бачить війну через призму ЗМІ та Інтернету, складається враження, що воюють у зоні АТО переважно «Семенченко», Береза і Ярош, а Генштаб у них на посилках…
Завдяки медійній накачці авторитет комбатів-добровольців у суспільстві є незрівнянно вищим, ніж авторитет «паркетних генералів» і це перетворює «отаманів» на впливові політичні фігури. Ну а бізнес-групи, які забезпечують матеріальну та медійну підтримку добровольчим загонам, час від часу ставлять цими фігурами шах Королю, пардон, Президенту. І навіть погрожують матом…
Синхронізувавши свій наїзд на Генштаб з масованим наступом регулярних військ РФ на Донбас, дніпропетровська команда вчинила не менш підло, ніж донецька шпана, котра почала будувати Лугандон і видушувати з Києва гарантії та преференції, коли країна хиталася на краю прірви. Так, «патріоти з Дніпра» досягли своїх цілей, нагорода знайшла їхнього героя і, певно, ця хитрожопа публіка вважає себе набагато розумнішою за своїх конкурентів з Краю Териконів. Але якщо ці пани такі розумні, то вони повинні усвідомлювати, що теж грають з вогнем.
По-перше: систематичні, огульні та бездоказові звинувачення вищого політичного та військового керівництва у зливанні «цвіту нації» можуть мати ефект «хлопчика і вовків». В один прекрасний день нещастя таки станеться, а публіка, чий мозок уже адаптувався до щоденних алярмів типу «а-а-а-а!!! сукісволочіслівают!!!!», і вухом не поведе.
По-друге, політичні креатури мають властивість обертатися проти своїх творців. Свіжий приклад - потворна Галатея-Лугандонія, яка змела з політичної арени донів-пігмаліонів. Можливо, у Коломойського і немає підстав сумніватися в лояльності своїх комбатів. Але ці горе-стратеги самі рубають гілку, на якій сидять, демонстративно кладучи болт на військову дисципліну та субординацію. Якщо командири середньої ланки публічно звертаються «по-матушкє» до вищого керівництва та публічно критикують його дії, то вони кидаються бумерангами. Бо цілять в конкретних генералів (яких, може, і є за що критикувати), а розносять вщент Посадовий Авторитет Командира, без якого жодна воєнізована структура існувати не може. Якщо майор гвардії влаштовує публічне шмагання генералів у ефірі та розпатякує та тему: какієонісволочі і каконіврутпрєзідєнту, то в один прекрасний день його власні підлеглі пошлють його самого на три букви, оголосять брехуном і зливальником та підуть до інших командирів.
Якщо хтось думає, що стосунки командирів добровольчих батальйонів та їхніх солдатів є ідилічними, той глибоко помиляється. А може, «Семен Семенченко» вірить у чарівну дію свого персонального авторитету та харизми? Ню-ню… Блажений, хто вірує…
Тому хитромудрі політичні ляльководи, відправляючи партію м’яса на Київ для вибивання собі преференцій та бенефіцій, або для заміни якого-небудь Гройсмана на Корбана, можуть отримати абсолютно несподіваний результат. Народ збере жужмом усю цю олігархічну камарилью і вкине у один сміттєвий бачок, щоб вони там розібралися у «теплій, дружній обстановці», хто кому і що должОн, поки їх не прикриють кришкою і не відправлять на звалище Історії…