По-о-пе, попереду Пороше-е-нко-о-о (с)
Через декілька днів - президентські вибори, але передвиборчого настрою чомусь немає :(
Хоча нинішні перегони є знаковими. За всю історію Незалежності вперше ініціатива повністю належить фаворитам Заходу і Центру. Лідером електоральних симпатій за даними всіх авторитетних соціологічних опитувань є Петро Порошенко.
Шалений спурт "шоколадного зайця" спростував усі прогнози велемудрих експертів та аналітиків. Так і хочеться вигукнути: "Ну що вона [публіка] у ньому знайшла?!" Нє, Петро Олексійович - мужчина солідний, кучерявий, вміє кумбайном рулити і пече вкусні торти (с). Але Порошенка важко віднести до лідерів з яскраво вираженою харизмою. І проблема навіть не в тому, що електорат вподобав чергового "господарника", а в тому, що маси вподобали досить нейтральну фігуру саме в період, коли в Держава переживає один з найдраматичніших моментів у своїй історії.
Причин такого феномену може бути як мінімум дві. 1. Публіка всупереч всьому хоче миру і стабільності, - така собі захисна реакція колективної свідомості. 2. Електорат обирає фаворита "на безриб'ї". Як на мене друга причина найбільш вірогідна. Обирати нам знову доводиться "з різних сортів".
Ми покривили б душею, аби заявили, що на пост президента наразі не претендує жодна харизматична персона. Юлія Тимошенко, безперечно, належить до категорії політиків-харизматиків. Але її харизма - це харизма аферистки. Авантюрна харизма дуже сильна, але нетривка. Політики, що мають авантюрний шарм, здатні досить легко завойовувати серця публіки і певний час маніпулювати нею, як завгодно, але як тільки громада подорослішає і навчиться відділяти форму від змісту - така харизма здувається, як дірява повітряна кулька.
Юля вже всім приїлася. Її імітація патріотизму та бурхливої діяльності вже нікого не "зажигає". Електорату вже не потрібна "мамка", яка все за нього буде рішати. Народу потрібен "менеджер", з якого можна спитати і якого можна буде при нагоді відправити у відставку.
Щодо "тригетьманату", то він потопив свої рейтинги у болоті ганебних компромісів. Порошенко ж, який не стромився на перший план, опинився таким чином у дуже виграшній позиції. Для тієї частини електорату, яка усією душею підтримала Майдан, він був одним з лідерів протесту. Для жителів Півдня і Сходу, котрі досить прохолодно поставилися до Революції Гідності, участь Порошенка у протестах була неочевидною. Вийшов компроміс.
Так хто ж такий Порошенко? До якої політичної течії він належить, чиї інтереси представляє?
Його передвиборча програма не проливає світло на цю загадку. У політичній програмі кандидата П. Порошенка - фірмовий політтехнологічний сироп і мармелад пополам із карамеллю. Типовий набір обіцянок і запевнянок.
Політичну біографію Порошенка можна охарактеризувати однією фразою: "наш пострєл вєздє поспєл" :)
Він з есдеками дружив, він і Кучмі послужив, з Ющенком дітей хрестив, і ПР він заснував, і НУ фінансував, на Майдані танцював, з Литвином стосунки мав ...(с) Отже, важко сказати, що П. Порошенко має чіткі політичні переконання і вподобання, як, власне, і переважна більшість українськиїх олігархів.
Ну та ладно, кажуть, що короля грає свита. Хто ж у свиті потенційного короля? Чорт зна ... Віртуальна партія "Солідарність" - надто куценька одежина, щоб можна впевнено стверджувати: новий правитель не буде голим. Є якісь куми й кумасі, є якісь старі друзі і давні контакти, але на солідну політичну опору найближче коло друзів та партнерів не тягне.
Відсутність власної політичної сили у парламенті та на інших гілках влади можна трактувати і як негатиав, і як позитив. За гіршого розвитку подій новому президентові доведеться йти на сумнівні компроміси задля створення власної опори і намагатися співставити неспівставне. В умовах, коли країна стикнулася зі смертельними викликами, такі компроміси можуть привести до демонтажу Держави.
Але відсутність опори можне виявитися і позитивним моментом. Ця обставина мотивуватиме нового главу держави до оновлення політичного бомонду, починаючи з ВР (нагадаю: навіть ПАРЕ нам рекомендувала дострокові вибори) і співпраці з прогресивними суспільними прошарками, які так потребують соціальних ліфтів.
Слід також відмітити, що на відміну від олігархів, що становлять кістяк ПР і БЮТ, Порошенко - не "сировинний олігарх" і не компрадор. Його активи складають переважно підприємства, які виробляють товари вжитку. Це - більш високий рівень економічної діяльності.
Загалом майбутню політичну лінію кандидата у президенти Петра Порошенка можна характеризувати як рівняння з багатьма невідомими. Залежно від обставин, його основні характеритики (гнучкість та відокремленість від домінуючих нині політичних сил) може зіграти як негативну, так і позитивну роль.
І якою буде ця роль, не в останню чергу залежить від НАС.
Майдан не повинен повторити помилки 2004-го, коли ті, хто забезпечив перемогу, розійшлися по домівках, розчистивши простір для різноманітних ренегатів та вискочок, що потопили завоювання Народу у чварах та корупції.
Соціальні прошарки, які становили кістяк Майдану, мають оформитися у потужну полтичну структуру, здатною стати опорою для прогресивних реформ і надійною перешкодою для гнилих компромісів ...