Таки трапляються пророки і у своїй Вітчизні! Валентин Терлецький, роман «Хмарочос».
Я прочитав цю книжку вже якийсь час назад. Та за браком часу все ніяк не міг про неї відписатися. Зараз надолужую. Бо висловитися щодо неї вважаю дуже важливим.
Справа в тому, що тривалий час в Україні не було резонансних книжок, або принаймні таких-сяких бестселерів. Тираж у дві тисячі - що у новачків, що у патріархів, звична права. І дискусії навколо тих книжок майже ніколи не виходили за вузькі кола літтусівки.
Потім резонансні твори все ж з’явилися. А з ними і значно більші наклади. Але давайте глянемо прискіпливіше, що це за книжки?
«Чорний ворон», «Музей покинутих секретів», «Солодка Даруся»…
Так, в центрі уваги тут українська історія. І здається, немає жодної іншої теми у нашій літературі, яка б могла так привернути увагу пересічного українського читача, як ця ж вітчизняна історія. Навіть Андрій Кокотюха, відомий адепт детективів і трилерів на сучасну тематику, таки не втримався і теж написав свій історичний роман «Червоний», який в успішності серед читачів здається таки перевершить всі попередні Андрієві твори.
Що ж, цілком зрозуміло, що в нашій країні, де трактування минулого країни постійно змінюється, залежно від влади, історична тематика завжди буде на вістрі уваги.
В Україні, жорстко розділеній навпіл ідеологічно, видавцям можна не витрачатися на рекламу своїх виробів. Досить лише щоби про книгу відгукнулася сторона з протилежного табору.
Щойно відомий українофоб Табачник брякнув щось негативне про роман Шкляра - як той одразу ж взлетів до топ-продажів. Щойно розгнівані рухівці спробували набити морду Олесеві Бузині за його «Вударлака Шевченка» як одразу продажі цієї книги зросли на декілька нулів.
Отже виходить щоби в Україні випустити успішну книгу - треба писати лише про історію?
(Звичайно є ще приклад жіночих творів про сучасність Люко Дашвар, але попри те, що їх видано і продано уже декілька сотень тисяч - вони ніяк не «гримлять» у суспільстві. Люди їх і читають і все. Ніякої дискусії або суспільного обговорення навколо них не відбувається.)
А як щодо того щоби спробувати описати наше можливе майбутнє?
І я маю на увазі не фантастику. А такі собі спроби, коли аналізуючи теперішню ситуацію в Україні письменник художнім способом намагається спроектувати дуже-дуже близьке наше майбутнє.
Щось із подібного до цього мені траплялися лише уривки з роману донецького автора Дмитра Білого, де відбуваються події, коли Росія таки приєднує Східну Україну до себе, і на цій території починає діяти УПА Східної України. Є також досить відомий твір Павла Солодька «Четверта революція». Обидва твори досить непогані і цікаві з художньої точки зору, але все ж таки дуже апоплектичні і фантастичні. Надто зважаючи на сьогоднішні сумні реалії. В романі ж Валентина Терлецького немає військових протистоянь і кровавих зіткнень. Все дуже мирно, тихо… і страшно.
Коли після приходу до влади цілковито демократичним шляхом нового президента, він починає «закручувати гайки» і зокрема в культурі.
І тут просто дивуєшся пророчому таланту Валентина Терлецького! Адже судячи з усього він написав свій «Хмарочос» ще декілька років тому, коли теперішня абсурдна ситуація у вітчизняній освіті і культурі здавалася просто неможливою. А виходить, що все ті жахи, які описані у його романі і придумані автором раніше - тепер просто відбуваються з прикрою точністю і мовби за його спеціально складеним розкладом!
І це все мимоволі вражає.
Терлецький пише прозу нормальним класичним сюжетним способом. Читається все цілком поживно. Десь хтось можливо у тексті зауважить якісь огріхи у власне написанні, комусь в деяких місцях твір може видатись трохи розтягнутим. Але…
Сміливість обраної теми і просто дивовижна пророчість твору значно перевершує усі його можливі недоліки. І можна твердо заявити. «Хмарочос» - це безперечний успіх автора. Браво, Валентине!
П.С. До речі, як я зрозумів, минулорічна «Коронація слова» збиралася дати «Хмарочосу» перше місце. Але в останній момент щось там все перегралося. І роману дали лише якийсь «утешильный» приз. Здається Логуші просто пересрали і вирішили за краще убезпечитися від небажаного потенційного резонансу.
І запевняю вас, у цьому вони цілком мали рацію. Якби твір оголосили переможцем, то влада тоді б цілком ймовірно просто заборонила наступний конкурс. ;)