Щодо культури розповсюдження ПЗ
Ця замітка навіяна прочитанням "Mac OS X internals: A System Approach". В ній висловлено упереджені, провокаційні і сирі думки про особливості трьох найпопулярніших ОС щодо розповсюдження ПЗ.
Windows поєднує в собі недоліки кількох світів: програми ставляться у визначені місця, їх складно пересунути по файловій системі, вони паразитують на реєстрі, перетворюючи його в незграбну монструозну структуру і прив’язуючи себе до закостенілої системи, розкидають свої ресурси по файловій системі (хоч це стосується і не всіх windows-програм), і значно контрастують із нативною ОС, часто стаючи взірцями анархічного індивідуалізму.
Linux в цьому плані набагато краще: мобільність програм щодо файлової системи там або ідеологічно не сприймається, або таки підтримується: дотримання стандартних шляхів досить жорстке (хоч якщо треба, то завжди можна поставити програму і в свою окрему директорію), проблема розкидання ресурсів по файловій системі (тепер уже, знов-таки, ідеологічна, а тому більше піддається формалізації) значною мірою вирішується менеджерами пакунків, портативність програми щодо конфігів досить гнучка і приємна, і - кілер-фіча! - пакунки, встановлюючись у систему, не намагаються підреслити свою індивідуальність (у Windows майже кожна велика програма намагається стати королівством у королівстві, хоча б через закритість та недружелюбність ОС), тут вони утворюють відносно гармонійну (да, можете згадати конфлікти версій та інші маленькі «приємності», але, погодьтесь, загальну картину вони псують достатньо рідко) і кооперативну екосистему, встановлені пакунки ніби стають гармонійним продовженням ОС, Linux росте як організм.
Mac OS X однозначно виграє у портативності програм, «все своє ношу з собою», їхній мобільності щодо файлової системи, юніксівській гнучкості в плані конфігурації - причому ця система таки здатна до централізації . Залишаються родимі плями капіталізму: програми часто мають нахил до перестраховування щодо ресурсів, яких може не бути в системі, їхня підкреслена індивідуалістичність (яка, втім, не так мозолить око, як у Windows, однак помітна).
Кілька камінців у город Андроїда: хоч Маркет і хороше продовження лінуксівських ідей щодо репозиторія, програми в ньому і юзерспейс для їхнього виконання явно пішли шляхом віндоусівської ідеології «все для мене і кожний сам по собі», система поєднала в собі лінуксівську неохайність (яку пінгвінам охоче прощається заради купи всіх інших хороших якостей і просто душевної широти і щирості) і віндоусівську ізолятивність з боку юзерспейсу системи.