Про індивідуальні мови
Найцікавіше в банальних істинах те, наскільки їх довго можна не усвідомлювати. Я, наприклад, дуже довго не відчував жодного смислу в вислові «Мова - це засіб спілкування». Чому? Тому, що я мав (і досі вони здебільшого такі) своєрідні уявлення про її функції і зараз я спробую їх викласти.
Мова для мене була нецікавим об’єктом приблизно до класу восьмого, коли я, періодично почитуючи поезію, з розгону налетів на стіну герметичної мови Стуса. У сполученні з нею (стіною, мовою - однаково) його дуже своєрідна метафоричність утворила надійну огорожу навколо його ліричного світу. Я не звик не розуміти знайому мову (і, можливо, були якісь інші неусвідомлені причини) і провів два місяці за словниками і вчитуванням у незрозумілі рядки, поки раптом мене не пробило, і дуже серйозно.
Це, мабуть, і був мій перший досвід зіткнення з індивідуальною мовою людини. Набагато пізніше я дізнався, що таке мовобудівництво притаманне людям з певними відхиляннями від психічної норми, це, як правило, люди, що патологічно глибоко цікавяться певною наукою, мистецтвом, областю людської діяльності; вони не вважають соціальний бік мови вартим уваги, вони побачили в ній спосіб висловлення, який допомагає вибудовувати їх власний світ.
Індивідуальна мова, частіше за все, не призначена для спілкування (або призначена для невеликої групи людей, які думають приблизно однаково), вона сповнена дотепних і свіжих винаходів і водночас кострубатості і невідшліфованості; її багатство часто очевидне і беззаперечне, так само як її убогість в чомусь іншому; її важко зрозуміти без підготовки.
Позитивні сторони: такі люди можуть описувати те, що ніхто до них не описував, їхнє висловлення - це сам по собі творчий процес, їхня ясність у описі світу своїх речей незрівняна. І, мабуть, найбільша перевага: я не знаю, наскільки це так, але мені здається, що існують галузі знання (квантова механіка, психоаналіз, лямбда-числення?), поступове і логічне підкорення яких неможливе: можливо тільки набрати критичну масу уявлень і знань, щоб при певній детонації бути осяяним розумінням, що в хаосі цієї маси є своя логіка, і без нової мови цю логіку неможливо буде донести до інших, та і до себе теж достатньою мірою, мова стає інструментом, який допомагає наводити мости через логічно неформалізовані прірви.
Негативні: мало хто із більшості завдає собі клопоту докладати зусиль для розуміння; якщо творець індивідуальної мови некомунікабельний, це призводить до його ізоляції (хоч, наприклад, Забужко, в якої мовний поріг входження не такий і низький, дуже навіть комунікабельний приклад), а оскільки соціальна ізоляція впливає на мову незалежно від його бажань, то поступово підточує саму цю мову.
До прикладів таких мов можна віднести мову Стуса, хакерський сленг, мову класиків кіберпанку ("Neuromancer" Гібсона, так само як "Cryptonomicon" Ніла Стівенсона), причому цікаво, що множини реального хакерського жаргону і кіберпанку практично не перетинаються. Ще одним екзотичним виявом цього явища можна вважати деякі мови програмування, особливість яких у тому, що вони викликають дуже сильний резонанс у вузької категорії людей.
Крайнім виявом такої мови програмування став Лісп: він якраз і є засобом створення власних мов. І саме тому він не захопив світ: більшість людей задоволена світом, в якому живе, а дефолтні світи Ліспа часто страждають убогістю/архаїчністю (Scheme/Common Lisp).
Висновки з цього всього: мова - не тільки засіб спілкування, іноді це інструмент мислення. Я відкрив для себе банальну істину про те, що нею ще можна і спілкуватись, і тепер хочу донести ще одну банальну істину кому це, можливо, знадобиться.