(no subject)
На вихідних засів за свій, тепер рідко заклацуваний, ноутбук і зрозумів, що захоплень не так-то і поменшало, тільки що вони вчергове дрейфують у невизначеному напрямку.
Насамперед, період захоплення Лінуксом плавно перейшов у буденне користування ним, а інтерес до операційних систем усіх мастей та калібрів перейшов у більш інтимний, програмістський, що вилилось у затяте конспектування талмудів типу «Асемблер для x86» і занадто часте як на звичайного користувача користування nasm, objdump і hexdump та вникнення у деякі особливості gcc та gas (якщо комусь потрібна буде консультація - звертайтесь, по мірі можливості допоможу) та посилене гугління на тему „BIOS interrupts“, „FAT12 specification“ та подібне [Моя давня мрія зробити із персонального комп’ютера подобу калькулятора МК-52 нарешті здійснилась, ухуху!!]. Апогеєм цього всього стала моя пародія на операційну систему, що називається гордим іменем DolphinOS (про неї детальніше потім, в іншому пості) та розуміння, що без С тут не обійтись (спроба запрограмувати тетрис на асемблері стала тяжким випробуванням, яке досі не завершилось); зараз же посилено куряться мани по захищеному режиму процесорів x86 та довбеться віртуальний ДОС, в якому запускаються пробні програмки.
Асемблер став для мене відкриттям - після освоєння звичайних імперативних мов високого рівня (мова дитинства - Паскаль, С++, яким зараз доводиться займатись професійно, і на який я витратив немало зусиль і часу, Жава, основи якої я зараз також читав, С, про який я з подивом виявив, що він таки не С++) хотілось якогось екстриму, і його крайня імперативність задовольнила це бажання.
З другого боку, зараз починаю відкривати функціональні мови програмування, дивовижну гнучкість і незвичність Ліспа, розширюючи свою імперативну програмістську свідомість до розуміння функціонального стилю.
Десь далі у списку приорітетів Питон-Перл і подібне, хоча розумію, що швидше за все, бажання взятись за них так і не здійсниться.
Системне програмування вилилось у читання про залізо, про типи шин, процесорів, кешів, про будову жорстких/оптичних/гнучких дисків, про BIOS та його переривання, про файлові системи (якими я цікавився раніше теоретично, ззовні), особливо ж про FAT (до ext2, на яку в мене великі плани - написати драйвер для KolibriOS для ext2, руки поки що не дійшли), про MBR/VBR/GPT (причому спроба дизасемблювати перші сектори власного жорсткого диска закнчилась фейлом - вони явно були зайняті Grub’ом, причому ні mbr, ні gpt це не було - може, хтось знає, що Груб робить із першими секторами [треба почитати код])? На черзі VESA 2 або 3 (біосівський VGA неймовірно жалюгідний - 320x240x16 або 640x480x4), нормальний драйвер для FAT32/VFAT та інше. Плюс треба розібратись із усією 32-бітною муттю (поки що є тільки бажання зробити щось дуже нехороше із інженерами Інтела, які вирішили заради зворотної сумісності настільки ускладнити життя програмістам, конкретні приклади: в дескрипторі сегмента три байти бази сегмента зберігаютья в одному місці, один - в іншому, але це ще свята простота порівняно із рішенням запхати чотири біта (sic!) ліміта сегменту в середину двох байтів флагів сегменту, грррр!). Годі про це, я зараз можу думати про це до нескінченності, як здається.
Філологічні інтереси якось досить непередбачувано змістились на Схід - якщо польска стала питанням словникового запасу та двох-трьох разів уважного прочитання хорошої граматики, англійська знову перейшла у фазу впертого риття у словниках на кожне незнайоме слово, то (платонічне, навряд чи воно стане чимось реальним) бажання вчити французьку відсунулось на котрийсь-там план, замість цього з’явилась цікавість до японської і китайської, з яких моїм теперішнім захопленням є остання - мені хочеться розірвати шаблон алфавітної писемності (ієрогліфи дуже гарно розвивають здатність до метафоричного сприйняття) та, на мій подив і відчутну досаду, фонетика китайської виявилась ще важчою, ніж ієрогліфіка (чого тільки варті обов’язкові тони голосних + специфіка їх вимови + придих і напівдзвінкість приголосних + дифтонги/трифтонги). Крім того, попереду ще повне вивертання мозку над структурою речення (підрядні речення, яким може бути кожен член речення, у аналітичній і майже позбавленій граматики китайській - теж нетривіальні перешкоди для сприйняття, а правильне розбиття складного речення на частини речення зробить честь будь-якому програмісту), над відсутністю більшості звичних граматичних категорій (включно із категорією числа, роду, часу, мовчу про відмінки і морфологію).
Висновок:
1) Поки є настільки складні і настільки цікаві речі, мій мозок може бути задоволений собою і забути про існування інших потреб
2) Цей текст може бути ілюстрацією того, наскільки великою може бути прірва між кількістю того, що сприймається/вариться в окремо взятій голові і кількістю того, що вона видає назовні.