Кращий ірландський роман - кінець кінцем перекладено!
Перекладено з російського тексту (Meduza), що є скороченим вільним переказом публікації The New Yorker.
У 1949 році ірландський письменник і літературний критик Мартін О'Кайн оприлюднив свій найвідоміший роман «Cré na Cille» («Churchyard Clay», «Цвинтарний бруд»), визнаний видатним зразком ірландського модернізму. Щоправда, книгу, написану ірландською гельською мовою, протягом майже 70 років не перекладали англійською - і оцінити по достоїнству її могли не всі навіть в самій Ірландії. Видання The New Yorker розповідає про долю роману - настільки гарного, що перекладачі всі ці роки боялися за нього братися.
«Цвинтарний бруд» Мартіна О'Кайна вийшов не відразу - в 1948 році автору відмовили в публікації роману з причини, про яку багато хто міг би тільки мріяти. Видавець вважав, що роман - занадто «Джойсовий», але того часу це був не комплімент. В результаті твір спочатку публікувався частинами в національній газеті Irish Press, і тільки 1950-го року вийшов окремою книгою. «Бруд» відразу став подією в ірландському світі - студенти передавали один одному газети, молодь читала роман вголос своїм бабусям і дідусям.
У 1970-ті роки ірландський поет і критик Шон О'Туама поставив багату і складно вибудувану прозу О'Кайна в один ряд з текстами Беккета і Джойса. Сучасний ірландський письменник Колм Тойбін впевнений, що «Цвинтарний бруд» - найбільший роман, написаний ірландською мовою. Фахівці з ірландської літератури називають текст О'Кайна шедевром, блискучим зразком сучасної європейської літератури.
Всі персонажі роману - мерці, тобто не примари і привиди, а саме мерці, поховані на кладовищі на західному узбережжі Ірландії під час Другої світової. У книзі немає сюжету, всі персонажі розкриваються через діалоги - десятки мерців базікають, скаржаться, пліткують і багато лихословлять. Їх історії універсальні, подібні розмови - про підступних коханців, п'яні загули, злодійкуватих сусідів, - як зазначає автор статті Вільям Бреннан, можна було б почути в барах і на зупинках від Балтімора до Пекіна.
Мартін О'Кайн народився в 1906 році в сім'ї бідних ірландських фермерів - він уникнув долі своїх батьків і став учителем у сільській школі. Соціаліст за переконаннями, борець за права ірландців, він вступив в Ірландську республіканську армію і незабаром позбувся місця вчителя, п'ять років з 1939-го по 1944-й письменник провів в таборі в графстві Кілдер. О'Кайн виступав за культурну автономію ірландців, похмуро оцінював перспективи своєї країни і говорив, що якщо Ірландія втратить мову, вона залишиться без національної літератури, а це означає кінець для всього народу.
Протягом майже 70 років «Цвинтарний бруд» - незважаючи на громадське визнання - залишався неперекладеним, і справа тут не в переконаннях автора, ярого супротивника панування англійської мови. Відомо, що в першому договорі про публікацію роману містився пункт про його можливі подальші перекладі, але з обов'язковою умовою - текст повинен влаштувати видавця. Робилися конкретні спроби (в тому числі невдалі - в одному варіанті перекладу, наприклад, всі персонажі розмовляли на дублінському діалекті, і в підсумку його забракували), однак автор, який зміг би влучно передати всю мовну складність роману, довгий час так і не міг знайтися.
Автор The New Yorker вважає, що роман О'Кайна став жертвою власної репутації - до нього було дуже складно підступитися, як до Джойсового «Улісса». На видавців і перекладачів давило усвідомлення того, що необхідно було зробити ідеальний переклад, який би став канонічним. Ситуація змінилася в 2009 році, коли права на книгу отримало ірландське видавництво Cló Iar-Chonnacht - у нього знайшлися «сміливі» автори, і в роботі виявилися відразу два переклади.
Перший - під назвою «The Dirty Dust» - вийшов у 2015 році; він був виконаний ірландським письменником і перекладачем Аланом Тітлі. Веселий і жвавий текст рясніє фразеологізмами, проте в ньому сильний голос самого Тітлі, а численні неологізми з роману виглядають швидше як анахронізми - наприклад, вочевидь недоречне «Holy fuckaroni!», яке викрикує сільська жінка, яка народилася в XIX столітті і померла до закінчення війни.
Інший переклад, названий «Churchyard Clay», готується до виходу в березні 2016 року - ірландський автор Ліам Мак Кон Айомер працював над ним разом з англійським картографом Тімом Робінсоном. Айомер, який в молодості неодноразово спостерігав, як Мартін О'Кайн випивав в барах (а одного разу йому навіть довелося вести п'яного письменника додому), дотримувався головного принципу - бути вірним автору. Тому другий переклад вийшов більш стриманим - особливо це помітно у виборі лайок: там де у Тітлі - «fuck», у Айомера - «damn».
Обидва переклади служать корисним нагадуванням про те, що краще мати кілька інтерпретацій тексту, ніж один «досконалий». І якщо «Churchyard Clay» підходить для вивчення в класі і академічного цитування, то «The Dirty Dust» краще тримати на поличці (англійською мовою).
У 1949 році ірландський письменник і літературний критик Мартін О'Кайн оприлюднив свій найвідоміший роман «Cré na Cille» («Churchyard Clay», «Цвинтарний бруд»), визнаний видатним зразком ірландського модернізму. Щоправда, книгу, написану ірландською гельською мовою, протягом майже 70 років не перекладали англійською - і оцінити по достоїнству її могли не всі навіть в самій Ірландії. Видання The New Yorker розповідає про долю роману - настільки гарного, що перекладачі всі ці роки боялися за нього братися.
«Цвинтарний бруд» Мартіна О'Кайна вийшов не відразу - в 1948 році автору відмовили в публікації роману з причини, про яку багато хто міг би тільки мріяти. Видавець вважав, що роман - занадто «Джойсовий», але того часу це був не комплімент. В результаті твір спочатку публікувався частинами в національній газеті Irish Press, і тільки 1950-го року вийшов окремою книгою. «Бруд» відразу став подією в ірландському світі - студенти передавали один одному газети, молодь читала роман вголос своїм бабусям і дідусям.
У 1970-ті роки ірландський поет і критик Шон О'Туама поставив багату і складно вибудувану прозу О'Кайна в один ряд з текстами Беккета і Джойса. Сучасний ірландський письменник Колм Тойбін впевнений, що «Цвинтарний бруд» - найбільший роман, написаний ірландською мовою. Фахівці з ірландської літератури називають текст О'Кайна шедевром, блискучим зразком сучасної європейської літератури.
Всі персонажі роману - мерці, тобто не примари і привиди, а саме мерці, поховані на кладовищі на західному узбережжі Ірландії під час Другої світової. У книзі немає сюжету, всі персонажі розкриваються через діалоги - десятки мерців базікають, скаржаться, пліткують і багато лихословлять. Їх історії універсальні, подібні розмови - про підступних коханців, п'яні загули, злодійкуватих сусідів, - як зазначає автор статті Вільям Бреннан, можна було б почути в барах і на зупинках від Балтімора до Пекіна.
Мартін О'Кайн народився в 1906 році в сім'ї бідних ірландських фермерів - він уникнув долі своїх батьків і став учителем у сільській школі. Соціаліст за переконаннями, борець за права ірландців, він вступив в Ірландську республіканську армію і незабаром позбувся місця вчителя, п'ять років з 1939-го по 1944-й письменник провів в таборі в графстві Кілдер. О'Кайн виступав за культурну автономію ірландців, похмуро оцінював перспективи своєї країни і говорив, що якщо Ірландія втратить мову, вона залишиться без національної літератури, а це означає кінець для всього народу.
Протягом майже 70 років «Цвинтарний бруд» - незважаючи на громадське визнання - залишався неперекладеним, і справа тут не в переконаннях автора, ярого супротивника панування англійської мови. Відомо, що в першому договорі про публікацію роману містився пункт про його можливі подальші перекладі, але з обов'язковою умовою - текст повинен влаштувати видавця. Робилися конкретні спроби (в тому числі невдалі - в одному варіанті перекладу, наприклад, всі персонажі розмовляли на дублінському діалекті, і в підсумку його забракували), однак автор, який зміг би влучно передати всю мовну складність роману, довгий час так і не міг знайтися.
Автор The New Yorker вважає, що роман О'Кайна став жертвою власної репутації - до нього було дуже складно підступитися, як до Джойсового «Улісса». На видавців і перекладачів давило усвідомлення того, що необхідно було зробити ідеальний переклад, який би став канонічним. Ситуація змінилася в 2009 році, коли права на книгу отримало ірландське видавництво Cló Iar-Chonnacht - у нього знайшлися «сміливі» автори, і в роботі виявилися відразу два переклади.
Перший - під назвою «The Dirty Dust» - вийшов у 2015 році; він був виконаний ірландським письменником і перекладачем Аланом Тітлі. Веселий і жвавий текст рясніє фразеологізмами, проте в ньому сильний голос самого Тітлі, а численні неологізми з роману виглядають швидше як анахронізми - наприклад, вочевидь недоречне «Holy fuckaroni!», яке викрикує сільська жінка, яка народилася в XIX столітті і померла до закінчення війни.
Інший переклад, названий «Churchyard Clay», готується до виходу в березні 2016 року - ірландський автор Ліам Мак Кон Айомер працював над ним разом з англійським картографом Тімом Робінсоном. Айомер, який в молодості неодноразово спостерігав, як Мартін О'Кайн випивав в барах (а одного разу йому навіть довелося вести п'яного письменника додому), дотримувався головного принципу - бути вірним автору. Тому другий переклад вийшов більш стриманим - особливо це помітно у виборі лайок: там де у Тітлі - «fuck», у Айомера - «damn».
Обидва переклади служать корисним нагадуванням про те, що краще мати кілька інтерпретацій тексту, ніж один «досконалий». І якщо «Churchyard Clay» підходить для вивчення в класі і академічного цитування, то «The Dirty Dust» краще тримати на поличці (англійською мовою).