Національно-визвольні рухи

[dmitri_lytov]

Чому сьогодні в Україні питання про національну ідентичність так тісно пов'язано з такою несимпатичною (з опору на сучасні норми гуманізму) особою, як Степан Бандера? Невже не можна було вибрати для прапору націоналізму симпатичнішу, "пухнастішу" особу

Comments

[dmitri_lytov]

Ну я сам і ще не аристократ, але вже й не робітник або селянин, тому можу дозволити собі розкіш дивитися на ситуацію відсторонено. Як на мене, то ситуація, як з кваліфікованим та некваліфікованим робітником. Першого багато хто хотів би з руками відірвати, і він сам може собі дозволити вибирати, де йому краще, в якій команді він стане своїм. Але якщо вже став, вписався - грає важливу роль, незважаючи на походження (як Катерина в Росії, Наполеон у Франції, Бернадот в Швеції, Маннергейм в Фінляндії). І навпаки, якщо некваліфікований - то з одного боку, подітися нікуди, і до певного моменту цей прошарок можна назвати найпатріотичнішим. Але фактор "більше однієї мови у голові не втримаю" все одно грає свою роль. Якщо вже процес культурної асиміляції набрав силу - селяни втрачають мову набагато швидше за інтелігенцію. Для цього дуже багато спокус. Зараз, за часів незалежності, русифікація найшвидше відбувається не де-небудь, а у селах Західної України, де історично росіян довго не було. Бо селянин не буде чекати, поки йому з нуля налаштують нову українську літературу, кіноіндустрію та інші розваги, йому всього цього хочеться тут та зараз - а в Росії багато дешевих дисків.
До того ж в Росії є багато роботи - а захід України історично завжди був менш індустріалізованим та більш багатодітним. Ну а щойно виїхав українець працювати за межи України - все, можна вважати, вже наступне його покоління мову втратило. Я не теоретизую - знаю таких випадків багато, ба навіть у власній родині.

[ext_557596]

Щодо «більше однієї мови…» - вибачте, це не для сучасної України, де хоча б пасивно володіти ними обома - насьогодні об'єктивна необхідність практично для всіх. Крім того, західноукраїнці їздять на заробітки не лише до Росії - країни Європи їх більше приваблюють, навіть незважаючи на мовний бар'єр з неслов'янськими країнами ЄС. На заробітки до Росії більше їдуть із центральних областей, і причиною їх русифікації тут може бути не «більше однієї мови…», а, наприклад, міжнаціональні шлюби, що неминуче виникають в умовах масової трудової міграції. Якщо ж людина оселяється в російськомовному місті остаточно, то теж здебільшого русифікується, але до села вже, як правило, не повертається й на його русифікацію не впливає. Дефіцит україномовного інформаційного продукту, загалом, сприяє русифікації на побутовому рівні, але не є основним фактором - люди говорять так, як прийнято в їх середовищі, і переходити з російської на українську чи навпаки в середовищі, де цього не заведено, ніхто не буде, навіть незважаючи на мову «дисків».

До речі, цей культурний дефіцит може якраз свідчити й про мовну ситуацію в середовищі міської інтелігенції. Уявімо типову сім'ю з цього середовища: україномовна мати, російськомовний батько, між собою спілкуються російською (бо так звичніше). З дітьми якийсь час намагаються говорити українською, але діти підростають і переходять з «дитячої» української мови на «дорослу» російську, якою розмовляють усі навколо, включно з їхніми батьками. Сфера застосування української мови обмежується якимись офіційними ситуаціями чи професійною діяльністю (хоча людина при цьому може клястися-божитися в любові до української мови). Таким чином, українська мова в цьому середовищі доживає, щонайбільше, до покоління, народженого в «міжмовному» шлюбі, а далі потреби в ній нема.