Кличку знову заважають журналісти: «Вони продажні»
Віталія Кличко стає нецікаво слухати. Він вкотре повторює одні й ті самі речі, багато з яких, до того ж, є небезпечними для нього як для політика-початківця, та небезпечними для очолюваної ним політичної сили в цілому. Спортсмен, вочевидь, досі розраховує на амортизуючу його рейтинг колишню чемпіонську славу, забуваючи при цьому, що для привернення уваги нових виборців, не кажучи вже про президентську кампанію-2015, про яку постійно повторює штаб УДАРу, цього буде, звичайно ж, недостатньо.
Про що йдеться? Від яких спічрайтерських кліше чи то сформованих колись власних комплексів досі не може відмовитися ніби-то "найбільш рейтинговий" претендент на клейноди голови держави?
1) їм, себто Кличко Віталієм Володимировичем, цікавляться «продажні» журналісти.
«Непродажний" журналіст ніколи не критикуватиме ані Кличка, ані УДАР, ані Наливайченко, Ковальчука, Пинзеника й далі по списку. І взагалі, серед журналістів, на відміну від завжди чесних та принципових спортсменів, багато «продажних".
2) у партії УДАР немає й бути не може якоїсь там ідеології. Це партія «за всьо хорошеє», ідеологія майбутньому загальнонаціональному лідеру тільки зашкодить.
Звідки це у Віталія, здавалося б, молодого та перспективного політика, далекого від усього «совкового», стільки пострадянських партійно-номенклатурних стереотипів? Коли це його налякали журналісти? Хто і де узяв на себе сміливість переконати його у правильності побудови безідеологічної партії з яскраво вираженими президентсько-прем`єрськими амбіціями?
Перший інцидент із представниками «четвертої влади» у Віталія трапився під час останніх парламентських виборів, коли в одному з причорноморських обласних центрів головний УДАРник вирішив вразити акредитованих представників ЗМІ своїм інтелектом й назвав їх... «п`ятою колоною».
Після того була ціла епопея з його дисертацією кандидата педагогічних наук, про яку нічого не знає Електронний каталог Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського та багато інших каталогів. Ось тут Віталій і почав говорити про якісь «замовлення» щодо нього.
Тим часом в уяві виборців, попри усі відчайдушін спроби PR’ників Кличко, по деяким позиціям він став сприйматися десь на рівні із ще одним політиком-новачком Наталією Королевською, яка теж може говорити одночасно про все й ні про що, яка так само губиться в елементарних речах (чого варте лише оте її сумнозвісне поняття «громадянська державність», нашвидкоруч вигадане, як потім з`ясувалося Андрієм Кислинським, широко відомим творцем «успішних» політиків) і в якої так само не було абсолютно ніякою ідеологічної основи, точніше вона була, але про неї ніхто з «Україна, вперед!» не волів говорити.
«Багато журналістів - гарні журналісти, але вони працюють на замовні матеріали…», - знову почав Кличко під час останнього інтерв`ю на Радіо Свобода. При цьому сміливе заперечння Віталія Портнікова на нардепа не подіяло. «Продажні» і крапка. «І кажуть: ні! І кожен з журналістів знає, що цей «гарний» журналіст, який може висловити і запакувати дуже яскраво, коштує стільки-то. Він ціну собі ставить на лобі! І всі знають про це, що в журналістиці є дуже багато професійних людей, які мають як професіонали дуже гарну репутацію, але як люди вони можуть піти на угоду з совістю і продатися», - продовжував переконувати Кличко.
Натомість серед професійних спортсменів таке явища, на його думку, відсутнє повністю: «Одне хочу сказати, що у мене таких прикладів немає».
«Грошей мені жодного разу ніхто не пропонував у спорті, тому що знають, що купити мене неможливо», - знову повернувся до хіба не єдиної добре знаної ім теми політик.
Про спорт він може говорити годинами. Коли ж мова заходить, до прикладу, про те, чим консерватизм відрізняється від соціалізму, інтерв`ю відразу закінчується. Ось так виглядає кінцівка його розмови з Портніковим:
«- А які Ваші політичні погляди?
- Що Ви маєте на увазі?
- Якщо б Ви були десь у Німеччині, Ви були б соціал-демократом, християнським демократом, лібералом… Я не знаю там хто. Хто завгодно! Розумієте?
А у нас окреслення такого немає. От я хотів би проголосувати за Кличка, але я не знаю, які у нього політичні погляди, умовно кажучи. Це, мені здається, для виборця було б важливо знати.
- Я ще коли був у Німеччині, ми з соціал-демократами, з Соціал-демократичною партією маємо дуже непогані стосунки.
І я дуже радий, що Анґела Меркель назвала нашу партію єдиним партнером…
- Але це вже християнські-демократи.
- Християнські демократи. Назвала нашу партію єдиним партнером в Україні.
- Це вже відповідь».
Ви здивовані? Невже? ...Тоді уважніше слідкуйте за виступами Кличко, тому що він, судячи з усього, вважає своєю перевагою повну відсутність у себе будь-яких систематизованих політичних поглядів.
Зрозуміло, що такі погляди у нього є. Але він досі не навчився (не навчили) їх конкретизувати.
Кличку варто було б подавати себе таким собі Віктором Федоровичем навпаки, Віктором Федоровичем із знаком плюс. Великим сильним, могутнім фізично прозахідним self made man`ом.
Однак, для цього слід видалити зі свого оточення людей, що як і в ситуацію з господарем Межигір`я, вдало спекулюють на фобіях свого Замовника замість того щоб допомогти йому стати справжнім Загальнонаціональним Лідером.
Віталію не слід боятися назвати себе лібералом, ким він насправді і є, й не перейматися тим, що боротьба за відверто капіталістичні цінності відверне від нього малозабезпечені прошарки електорату. Слід відкрито й без підготовки, яка йому лише шкодить, виходити до журналістів, і в першу чергу до найбільш відданих виборців Януковича на Південному Сході України. Йому треба стати для них простим хлопцем, «своїм»... сусідом по під`їзду. Не відмовлятись від поїздок у Донецьк, не закликати Об`єднані опозиційні сили до нікому не зрозумілих «канікул».
Однак, чи такий вже СВІЙ для «маленького українця» політик Кличко в середині?
Якщо так, справді ТАК, тоді кого й чого йому справді боятися? Де він почувається найбільш комфортно: в Дюссельдорфі? на курортах Флоріди? чи у себе на Лівому березі? у Жулянах?
Навряд чи відповідь на вищезазанчене питання буде однозначим, так само як і у випадку із Арсенієм Яценюком, Олег Тягнибоком чи націленим на лукашенківсько-назарбаєвську модель «вічного президента» Віктором Януковичем. Ніхто з них ніколи не отримає 100% народну підтримку, що взагалі неможливо та й непотрібно. Однак, чим більше кожен із них виявиться СВОЇМ, тим вищими будуть його показники у першому турі майбутніх перегонів.
Дмитро ДОБРИЙ dm-dobriy