мам?
Пісня Скрябіна "Мам" - неймовірно влучне пояснення багатьох бід української молоді.
Кузьменко співає: "мам, ти мене вибач, що я став дорослим"...
То як треба виховувати і до чого довести дитину, щоб вона почувалась винною в дорослості, самостійності?
А найцікавіше те, що таких винних дітей та ображених матерів повно і лише деякі з тих дітей достатньо "холоднокровні" і "недобрі", щоб розуміти, що вони народилися для того, щоб подорослішати, вилетіти з гнізда і бути щасливими, а не винними маминими маріонетками на шнурках емоцій.
Зі спостережень виникає, що таких емоційно-залежних синів більше, ніж доньок. Що ж то дивуватись, що рицарі перевелись? Справжнього мужчину не знайдеш? Аякже - це ж ризик, а мама казала не вимахуватись і взагалі вдягнути теплі шкарпетки, бо там сиро.
Мій родич недавно відсвяткував 50-річчя, але з гнізда так і не вилетів.Його мама ніби і розуміє, що щось не так і має до нього претензії, але в разі чого, добре, що "дитина на оці" і не дай Боже самостійно прийме рішення: воно обов'язково виявиться неправильним. Це, звісно, патологічний приклад, але навколо мене "дітей", які перебувають на лише дещо довшому емоційному повідку - безліч.
Невже так приємно вирощувати інвалідів?
Кузьменко співає: "мам, ти мене вибач, що я став дорослим"...
То як треба виховувати і до чого довести дитину, щоб вона почувалась винною в дорослості, самостійності?
А найцікавіше те, що таких винних дітей та ображених матерів повно і лише деякі з тих дітей достатньо "холоднокровні" і "недобрі", щоб розуміти, що вони народилися для того, щоб подорослішати, вилетіти з гнізда і бути щасливими, а не винними маминими маріонетками на шнурках емоцій.
Зі спостережень виникає, що таких емоційно-залежних синів більше, ніж доньок. Що ж то дивуватись, що рицарі перевелись? Справжнього мужчину не знайдеш? Аякже - це ж ризик, а мама казала не вимахуватись і взагалі вдягнути теплі шкарпетки, бо там сиро.
Мій родич недавно відсвяткував 50-річчя, але з гнізда так і не вилетів.Його мама ніби і розуміє, що щось не так і має до нього претензії, але в разі чого, добре, що "дитина на оці" і не дай Боже самостійно прийме рішення: воно обов'язково виявиться неправильним. Це, звісно, патологічний приклад, але навколо мене "дітей", які перебувають на лише дещо довшому емоційному повідку - безліч.
Невже так приємно вирощувати інвалідів?