(no subject)
У нього був дещо хворобливий вигляд та любов до всілякої полоністики - будь-то проза чи, властиво, поезія.
Вона могла скупити півмагазина літератури - мов торішнього снігу - щоб, нарешті, розібратися, чи підійде хоч би одна з цих потрісканих жовтавих книжок для подарунку. Та, врешті-решт, кільканадцять разів змінюючи рішення, натикалась на одного того ж самого Ґжебальського:
Справді. Тепер уже, в принципі,
все можна прийняти. І навіть щось на зразок
"Тепло вбиває", "Я розрізняю принаймні
чотири різновиди снігу", врешті..
Знову сніг.
Невід*ємна мережевість та невиплекана, невиплакана ніжність.
Наївність та неприховуваність.
Невідворотність ночі.
Очі.
Обов*язково - зеленаві.
До інших якось не прагнулося.
А ще можна було замовляти книги поштою та чекати на них тижнями.
Приходили невдоволені поштарі та полишали книги біля її дверей, заляпаних східців, заіржавілого ящику, коло розсаднику з обламаними ромашками та бузком. Вона обережно, з грацією хірурга, брала їх до рук та посміхалась. Яке це щастя - обирати для тебе книги. Уявляти, як ти триматимеш їх у руках, перегортатимеш сторінки, розливатимеш на них каву, березовий сік чи-то найдешевше біле вино. Залишатимеш на них відбитки пальців, відмітки олівцями, відтінки поглядів.
Минуло забагато часу для зв*язної розповіді.
Нехай тебе оминають найстрашніші лиха, найупередженіші небезпеки, найпрекрасніші сутінкові видіння.
Допоки вона обирає тобі книгу, я сиджу і дивлюсь як заходить сонце. Останній його промінь стиха, непомітно пливе кімнатою і зупиняється напроти твоєї світлини. У кімнаті прохолодно і святково. Мені сказали, що надвечір*я має запах ваніліну та меленої кориці.
За мить я йтиму за кавою. Здається, залишилось ще трохи яблучного пирога. Ти не голодний?
Вона могла скупити півмагазина літератури - мов торішнього снігу - щоб, нарешті, розібратися, чи підійде хоч би одна з цих потрісканих жовтавих книжок для подарунку. Та, врешті-решт, кільканадцять разів змінюючи рішення, натикалась на одного того ж самого Ґжебальського:
Справді. Тепер уже, в принципі,
все можна прийняти. І навіть щось на зразок
"Тепло вбиває", "Я розрізняю принаймні
чотири різновиди снігу", врешті..
Знову сніг.
Невід*ємна мережевість та невиплекана, невиплакана ніжність.
Наївність та неприховуваність.
Невідворотність ночі.
Очі.
Обов*язково - зеленаві.
До інших якось не прагнулося.
А ще можна було замовляти книги поштою та чекати на них тижнями.
Приходили невдоволені поштарі та полишали книги біля її дверей, заляпаних східців, заіржавілого ящику, коло розсаднику з обламаними ромашками та бузком. Вона обережно, з грацією хірурга, брала їх до рук та посміхалась. Яке це щастя - обирати для тебе книги. Уявляти, як ти триматимеш їх у руках, перегортатимеш сторінки, розливатимеш на них каву, березовий сік чи-то найдешевше біле вино. Залишатимеш на них відбитки пальців, відмітки олівцями, відтінки поглядів.
Минуло забагато часу для зв*язної розповіді.
Нехай тебе оминають найстрашніші лиха, найупередженіші небезпеки, найпрекрасніші сутінкові видіння.
Допоки вона обирає тобі книгу, я сиджу і дивлюсь як заходить сонце. Останній його промінь стиха, непомітно пливе кімнатою і зупиняється напроти твоєї світлини. У кімнаті прохолодно і святково. Мені сказали, що надвечір*я має запах ваніліну та меленої кориці.
За мить я йтиму за кавою. Здається, залишилось ще трохи яблучного пирога. Ти не голодний?