Take me other way (c)
Вітер грається з моїми речами, розкидає по кімнаті, підносить до стелі шматки паперу (майже повністю списані про синдром Аспергера), розглядає світлини на стінах, намагаючись обрати собі якнайкращу, я не заважаю йому, бо спеціально відчинила сьогодні всі вікна.
Гуляй, любко, підспівуй польською, шматуй гардини, принось краплі літнього чи то літнього дощу.
Я впишу тебе до себе, якщо хмари не будуть проти, якщо трава погодиться, якщо квіти того забажають, якщо сонце буде вдоволене і усміхнене (але не надто гаряче, бо все ж таки, вже повернуте на зиму), якщо зорі вночі будуть такими ж далекими і холодними, чи то притятими до високості чорного Всесвіту, чи то просто будуть.
Знаєш.
Залишся.
Мені це дійсно потрібно.
Начебто бачити відлуння твоїх поглядів у чужих очах, відблиск знайомих рухів у шарудінні минулорочіної осені, її одвічних дзеркалах; чіплятися за напіврідні запахи родом з дитинства, пригадувати, вигадувати і знов вигадувати тебе, підносити з «нічого», з сітки перероджень, ні, ні, вибач, вибач, я не в змозі, я не здатна пригадати, навіть не пам’ятаю на дотик кінчики твоїх пальців, навіть колір твоєї посмішки, розучилася вимірювати відчувати кількість вилучено-відданого тепла твоєї присутності, доторків думками до…
Вся надія на тебе, твою невичерпну бозна-де-знахідність, болісність, безпорадність, безнадійність, безапеляційність, безґрунтовну безбоязність, безвиглядність, безвихідність, безвідкличність або ж простіше - безвідлунність, безвідплатність, безвідрадність, безвісність, безвладність, безгранність та безсоромність…
Nie wiem, jak to zrobić.
Ale poczekam tu…
26.07.09
Гуляй, любко, підспівуй польською, шматуй гардини, принось краплі літнього чи то літнього дощу.
Я впишу тебе до себе, якщо хмари не будуть проти, якщо трава погодиться, якщо квіти того забажають, якщо сонце буде вдоволене і усміхнене (але не надто гаряче, бо все ж таки, вже повернуте на зиму), якщо зорі вночі будуть такими ж далекими і холодними, чи то притятими до високості чорного Всесвіту, чи то просто будуть.
Знаєш.
Залишся.
Мені це дійсно потрібно.
Начебто бачити відлуння твоїх поглядів у чужих очах, відблиск знайомих рухів у шарудінні минулорочіної осені, її одвічних дзеркалах; чіплятися за напіврідні запахи родом з дитинства, пригадувати, вигадувати і знов вигадувати тебе, підносити з «нічого», з сітки перероджень, ні, ні, вибач, вибач, я не в змозі, я не здатна пригадати, навіть не пам’ятаю на дотик кінчики твоїх пальців, навіть колір твоєї посмішки, розучилася вимірювати відчувати кількість вилучено-відданого тепла твоєї присутності, доторків думками до…
Вся надія на тебе, твою невичерпну бозна-де-знахідність, болісність, безпорадність, безнадійність, безапеляційність, безґрунтовну безбоязність, безвиглядність, безвихідність, безвідкличність або ж простіше - безвідлунність, безвідплатність, безвідрадність, безвісність, безвладність, безгранність та безсоромність…
Nie wiem, jak to zrobić.
Ale poczekam tu…
26.07.09