Виставка реставрованих творів і старожитностей з Дрогобича
За "наводкою", яку дала mazhorka_klusha (за що їй велике спасибі), сходив я в музей Шевченка на виставку реставрованих творів мистецтва і старожитностей із дрогобицького краєзнавчого музею. Дивно, але ніякої інформації про виставку ані в інтернеті, а в місті немає. В тому числі, марно шукати хоч якесь повідомлення на сайті музею Шевченка, де розділ «Виставки» не оновлювався із самого початку року. Спасибі й на тому, що перед входом в музей афішу повісили. Ніколи їм, мабуть, займатися такими дурницями, як рекламою власних заходів.
А подивитися на виставці є що - незважаючи на те, що експоновані речі представляють жалюгідні залишки багатющої мистецької колекції, зібраної свого часу графом Лянцкоронським і розтягнутої спершу нащадками, а потім, вже в совку, більш крупними музеями. Власне, на виставці є практично все, що може виявитися у сховищах мистецького музею - скульптура, живопис, графіка, фото, предмети побуту, декоративні предмети, документи та інші письмові пам’ятки.
Експонати доволі неоднакові за цінністю. Суб’єктивно можу виділити три олійних портрети (Франца Ейбла, портрет-копію і... третього автора забув) і три літографії (австрійської імператриці, імператорської пари та невідомої жінки; висять поряд). Ці роботи однозначно мають мистецьку цінність, значно вищу, ніж переважна більшість портретів XVIII-XIX ст.ст., які є в українських колекціях. При розгляді літографій у мене взагалі стався гострий напад амфібійної асфіксії: зроблено здорово, але нічого особливого в техніці немає, я б теж так зміг - якби... "Якби", власне, не склалося, бо коли я вчився і мав доступ до літографських каменів, отримати камінь з таким тонким зерном, та потім його не запороти при шліфуванні, та нагострити добре літографський олівець (точніше, огризок олівця), щоб добитися такої деталізації в зображенні, було практично неможливо.
Ще мене вразили паперові печатки на австрійських документах. Сургучеві - звична річ, воскова (ніби) теж не викликає здивування - але паперові!? При чому вони і на шнурку, і приклеєні до документа одночасно. І з контуром таким вигадливим, ніби витинанки.
Ну й ще всякого цікавого вистачало. І таріль дерев’яна, з доволі тонким орнаментом, і закоси під китайський живопис (на атласі замість шовку), і ноти на дощечці та поминальник у сувої. Та й фотографії підібрані доречні сторічної давнини.
На жаль, видно, що був певний поспіх в організації виставки.
Перше і головне: попри заявлену концепцію, деякі експонати недореставровані. Так, на вершнику-годиннику не скрізь відновлений ґрунт і позолота - дірка на нозі просто зія (і влія, таксказать); на тарілках шви замазані, а от на ребрі емаль здерта і не відновлена (до речі, виставлений італійський посуд XIX ст. нікудишній - один наш полив’яний джбан з квіточками (зліва від декоративного шолома стоїть) перекриває всю підбірку фаянсу від макаронників).
Ноти непогано було б поставити вертикально, бо на задній частині дощечки теж наклеєний папір із написом.
Не впевнений я також, що правильним боком виставили у вітрині металевий престольний хрест.
Підписи під експонатами не до кінця уніфіковані. Так, десь написано, що офорт кольоровий, а десь ні; під однією літографією є вказівка на техніку (до речі, це має бути «літографський олівець», а не «олівцева техніка»), під усіма іншими роботами - немає. Щодо геліогравюри не знаю, але все, що було так позначено, має вигляд звичайного офорту на цинку (техніка: травлений штрих) або на сталі.
Не обійшлося і без описок. Так Джовані Піко делла Мірандола став «Іоаном» (ті, хто готували підписи, очевидно, не в курсі про різницю між латинню та італійською і про те, чому писали саме першою) «Міранделою». Нє, я розумію, що букви «е» та «о» не дуже далеко на клавіатурі одна від одної. А от як зрозуміти, за що постраждала імператриція Єлизавета (вона зображена якраз на одній з найкращих літографій), яка стала «Елізаветою»?
Ну й зовсім ніззя було не вставити в україномовний ролик про збирача колекції Лянцкоронського (до речі, раджу подивитися: ролик дуже короткий, але змістовний) карту російською мовою. Ета ж всєнєпрємєнно бил радной язик графа.
Але, попри всі ці дрібниці, виставка лишає по собі приємне враження. Рекомендую. Це вам не чергове гівно в стилі "сучасного мистецтва".
Ну, й для особливо допитливих зануд в кожній залі виставлені стенди з описом реставрації кожного виставленого експоната і фото його вигляду до, під час і після реставрації.
Виставка триватиме до 30 жовтня.
А подивитися на виставці є що - незважаючи на те, що експоновані речі представляють жалюгідні залишки багатющої мистецької колекції, зібраної свого часу графом Лянцкоронським і розтягнутої спершу нащадками, а потім, вже в совку, більш крупними музеями. Власне, на виставці є практично все, що може виявитися у сховищах мистецького музею - скульптура, живопис, графіка, фото, предмети побуту, декоративні предмети, документи та інші письмові пам’ятки.
Експонати доволі неоднакові за цінністю. Суб’єктивно можу виділити три олійних портрети (Франца Ейбла, портрет-копію і... третього автора забув) і три літографії (австрійської імператриці, імператорської пари та невідомої жінки; висять поряд). Ці роботи однозначно мають мистецьку цінність, значно вищу, ніж переважна більшість портретів XVIII-XIX ст.ст., які є в українських колекціях. При розгляді літографій у мене взагалі стався гострий напад амфібійної асфіксії: зроблено здорово, але нічого особливого в техніці немає, я б теж так зміг - якби... "Якби", власне, не склалося, бо коли я вчився і мав доступ до літографських каменів, отримати камінь з таким тонким зерном, та потім його не запороти при шліфуванні, та нагострити добре літографський олівець (точніше, огризок олівця), щоб добитися такої деталізації в зображенні, було практично неможливо.
Ще мене вразили паперові печатки на австрійських документах. Сургучеві - звична річ, воскова (ніби) теж не викликає здивування - але паперові!? При чому вони і на шнурку, і приклеєні до документа одночасно. І з контуром таким вигадливим, ніби витинанки.
Ну й ще всякого цікавого вистачало. І таріль дерев’яна, з доволі тонким орнаментом, і закоси під китайський живопис (на атласі замість шовку), і ноти на дощечці та поминальник у сувої. Та й фотографії підібрані доречні сторічної давнини.
На жаль, видно, що був певний поспіх в організації виставки.
Перше і головне: попри заявлену концепцію, деякі експонати недореставровані. Так, на вершнику-годиннику не скрізь відновлений ґрунт і позолота - дірка на нозі просто зія (і влія, таксказать); на тарілках шви замазані, а от на ребрі емаль здерта і не відновлена (до речі, виставлений італійський посуд XIX ст. нікудишній - один наш полив’яний джбан з квіточками (зліва від декоративного шолома стоїть) перекриває всю підбірку фаянсу від макаронників).
Ноти непогано було б поставити вертикально, бо на задній частині дощечки теж наклеєний папір із написом.
Не впевнений я також, що правильним боком виставили у вітрині металевий престольний хрест.
Підписи під експонатами не до кінця уніфіковані. Так, десь написано, що офорт кольоровий, а десь ні; під однією літографією є вказівка на техніку (до речі, це має бути «літографський олівець», а не «олівцева техніка»), під усіма іншими роботами - немає. Щодо геліогравюри не знаю, але все, що було так позначено, має вигляд звичайного офорту на цинку (техніка: травлений штрих) або на сталі.
Не обійшлося і без описок. Так Джовані Піко делла Мірандола став «Іоаном» (ті, хто готували підписи, очевидно, не в курсі про різницю між латинню та італійською і про те, чому писали саме першою) «Міранделою». Нє, я розумію, що букви «е» та «о» не дуже далеко на клавіатурі одна від одної. А от як зрозуміти, за що постраждала імператриція Єлизавета (вона зображена якраз на одній з найкращих літографій), яка стала «Елізаветою»?
Ну й зовсім ніззя було не вставити в україномовний ролик про збирача колекції Лянцкоронського (до речі, раджу подивитися: ролик дуже короткий, але змістовний) карту російською мовою. Ета ж всєнєпрємєнно бил радной язик графа.
Але, попри всі ці дрібниці, виставка лишає по собі приємне враження. Рекомендую. Це вам не чергове гівно в стилі "сучасного мистецтва".
Ну, й для особливо допитливих зануд в кожній залі виставлені стенди з описом реставрації кожного виставленого експоната і фото його вигляду до, під час і після реставрації.
Виставка триватиме до 30 жовтня.