Північнокорейське мистецтво
Класний допис з’явився у Андрія Ланькова aka tttkkk, який пише про Корею. Запостив він 9 репродукцій північнокорейського живопису, графіки і рисунку. Це роботи, представлені на виставці в Берліні.
Роботи класні. На перший погляд - парадокс: в країні жерти нічого, ініціатива придушується, почали закривати ринки, під забороною більшість закордонних книжок - а мистецтво на високому рівні. Насправді ж, ніякого парадоксу. Авторитарні режими завжди потребують пропаганди, зокрема й візуальної. Якщо ж такий режим приймає тоталітарну ідеологію, то наявність пропаганди стає взагалі необхідною умовою для виживання режиму. А пропаганда має бути якісною: бо якщо до цієї відповідальної роботи допустити всяких там "самовираженців", які почнуть малювати членів політбюро з кривими зеленими квадратними мордами, то з пропаганди вийде пшик. Ось і змушена влада тоталітарно-авторитарної держави утворювати посеред всезагального приниження особистості заповідник для митців (і для учених, до речі, теж, бо інакше армію боєздатною не утримаєш).
Так було при всіх комуняках. В совку, приміром, перші кілька років верховодили справжні революціонери в мистецтві - авангардисти - які мріяли спалити Третяковку (можна й пальцем показати, якщо хто не знає) і повністю знищити старе прогниле буржуазне мистецтво, замінивши його на ультрасучасний авангард, для створення якого і малювати вміти не треба. Паралельно вказані авангардисти (в Україні це були бойчукісти) намагалися розправитися і з самими носіями буржуазного мистецтва, повідправлявши їх на той світ, користуючись нетривкими законами революційної доцільності. На щастя, встигли знищити небагатьох: більшовички швидко розібралися, що непрофесійна мазня ніяк не здатна рекламувати режим, і відправили самих революціонерів від мистецтва туди, куди вони самі активно допомагали відправляти інших. Після чого були практично на попелищі створені нові художні школи (в науці й технічній інженерії паралельно йшов той самий процес). Школи, які за кілька поколінь практично відновили мистецький рівень і творчий потенціал художньої спільноти, підірваний після 1917 року.
До слова сказати, на Заході в цей самий час мистецтво продовжували добивати методами "срібного віку" і всяких імпресіоністів. І таки домоглися успіху.
Така ось казочка без моралі. Йдіть-но краще за посиланням та дивіться, що північні корейці випустили за кордон. Там лєпо, акі туфлі.
Роботи класні. На перший погляд - парадокс: в країні жерти нічого, ініціатива придушується, почали закривати ринки, під забороною більшість закордонних книжок - а мистецтво на високому рівні. Насправді ж, ніякого парадоксу. Авторитарні режими завжди потребують пропаганди, зокрема й візуальної. Якщо ж такий режим приймає тоталітарну ідеологію, то наявність пропаганди стає взагалі необхідною умовою для виживання режиму. А пропаганда має бути якісною: бо якщо до цієї відповідальної роботи допустити всяких там "самовираженців", які почнуть малювати членів політбюро з кривими зеленими квадратними мордами, то з пропаганди вийде пшик. Ось і змушена влада тоталітарно-авторитарної держави утворювати посеред всезагального приниження особистості заповідник для митців (і для учених, до речі, теж, бо інакше армію боєздатною не утримаєш).
Так було при всіх комуняках. В совку, приміром, перші кілька років верховодили справжні революціонери в мистецтві - авангардисти - які мріяли спалити Третяковку (можна й пальцем показати, якщо хто не знає) і повністю знищити старе прогниле буржуазне мистецтво, замінивши його на ультрасучасний авангард, для створення якого і малювати вміти не треба. Паралельно вказані авангардисти (в Україні це були бойчукісти) намагалися розправитися і з самими носіями буржуазного мистецтва, повідправлявши їх на той світ, користуючись нетривкими законами революційної доцільності. На щастя, встигли знищити небагатьох: більшовички швидко розібралися, що непрофесійна мазня ніяк не здатна рекламувати режим, і відправили самих революціонерів від мистецтва туди, куди вони самі активно допомагали відправляти інших. Після чого були практично на попелищі створені нові художні школи (в науці й технічній інженерії паралельно йшов той самий процес). Школи, які за кілька поколінь практично відновили мистецький рівень і творчий потенціал художньої спільноти, підірваний після 1917 року.
До слова сказати, на Заході в цей самий час мистецтво продовжували добивати методами "срібного віку" і всяких імпресіоністів. І таки домоглися успіху.
Така ось казочка без моралі. Йдіть-но краще за посиланням та дивіться, що північні корейці випустили за кордон. Там лєпо, акі туфлі.