Скажіть мені, люди добрі, звідки беруться оці мутанти, які замість правильних вітань «добрий ранок», «добрий день» і «добрий вечір» кажуть: «доброго ранку» і «доброго дня» («доброго вечора» ще не чув)?
При чому я веду мову не про узкоязичних, які тільки в окремих випадках переходять на українську, а про питомо україномовних, котрі мали все дитинство не просто кожен день вживати правильні форми, але й їхні скорочені форми «добри́день» і, можливо, «добри́вечір» (про прощання «добра́ніч» я вже й не згадую). От що з ними, сцуко, сталося, коли вони виросли? Хто їх покусав?
При чому ж, продовжують ідіоти слухати колядку «Добрий вечір тобі, пане господарю...» кожного року...
Якщо загуглити, то вже на першій сторінці можна побачити лінки на купу покусаних. Особливі лулзи можна зловити, почитавши
гілку на r2u.org.ua, де зібралися взагалі клінічні ідіоти, які не знають навіть, що таке класик української літератури.
У мене немає слів - тільки фейспалм:
І ще у мене мимоволі виникають два практичні питання: звідки ця пошесть пішла (тобто, хто послужив прикладом для наслідування), і скільки йоду щоденно треба прописати всім стражденним, щоб у них мізки (а з ними і язик) встали на місце?