Переклад-шмереклад

[diogenis]

Неділя - час визначати переможця в моїй, на жаль, не регулярній, але завжди актуальній номінації. Цього разу першість присуджується людям, від яких я й сам такого не очікував.

Йтиметься про український переклад «Чому Грузії вдалося» книги російської економістки Лариси Буракової «Почему у Грузии получилось», який (переклад) вийшов у видавництві «Дух і літера». Книжку я оце купив у перекладі і запоєм прочитав, після чого враження склалося однозначне:

книга - чудова, переклад - фіговий.

Власне, буває й гірше. Тобто тут «ужас - но не ужас-ужас-ужас». Тим не менше, видавництво доволі снобське, тому будь-які їхні помилки заслуговують на доволі жорстку оцінку (принцип простий: наскільки вийобуєшся, настільки й отримуєш).

А тут же тааакі помилки... які видають в перекладачці та літредакторці звичайних таких собі узкоязичних ґраждан, які навіщось вирішили перекваліфікуватися в укрфілологів. Наслідком чого є те, що, приміром, в обговорюваній книзі
по-перше, помилок і описок більше, ніж сторінок (сторінки без помилок трапляються одна на десять-п’ятнадцять, при чому на типовій сторінці маємо більше однієї помилки), і,
по-друге, вони допущені практично в усіх можливих сферах мови:

• у словотворі,
• у відмінюванні,
• у лексиці,
• у фразеології,
• у синтаксисі,
• в пунктуації, врешті-решт.

Помилки і описки різного ступеня тяжкості, та ідіотських серед них вистачає. Гражданє книжкороби не розуміють, що які префікси означають, що слід відмінювати на «а», а що на «у», не розуміють смислу багатьох слів (принаймні, як можна сплутати слова «зовсім» і «цілком», а замість «відтоді» написати «відтак»?). Є купа описок і помилок, які просто не могли бути зроблені україномовною людиною («і» замість «и», «а» замість «о», плутанина з «з/із/зі»).

Причому, трагікомізм ситуації в тому, що (як практично завжди буває в таких випадках) помилки в тексті є двох видів: з одного боку, перекладачка й літредакторка намагаються йти за ура-філологічною модою і під маркою питомо українського вставляти неіснуючі слова (з префіксом «у» замість «в» - особливо шикарно виглядає після закінчення на голосний) та словосполучення - а поруч нічтоже сумняшеся вживають махрові русизми типу «попросту». Ось така шизова Україна-не-Росія.

Як і слід очукувати, такі, з дозволу сказати, сапієнси не розуміють правил милозвучності і спокійно тулять «в» перед двома приголосними підряд. Узгодження роду для них - теж складне заняття. Про постійно випущені коми навколо вставних конструкцій на такому тлі якось вже навіть дріб’язково згадувати...

Словом, за всю цю радість перекладачці книги Тетяні Шкарупі, літредакторці Елеонорі Соловей (чи, може, написати в її казьонному російському стилі в чоловічому роді: «літредактору»?), а заразом і всьому видавництву «Дохла літера» «Дух і літера» з його директором Костянтином Сіговим та головним редактором Леонідом Фінбергом (ви ж команда, правда, хлопці?) урочисто вручаємо перехідне вузьколобе чуперадло і почесні звання довбойобів тижня:



Перекладена книга «Чому Грузії вдалося»
видавництво «Дух і літера»
Тетяна Шкарупа (перекладачка)
Елеонора Соловей (літредакторка)
переклад з великою кількістю жахливих помилок
ІI тиждень листопада 2012 року
P. S. Дуже жаль, що таку чудову книгу доводиться згадувати в ганебному контексті. Насправді всім її рекомендую. В Грузії, доки ми тут спали всі останні роки, сталося справжнє диво розвитку - і взнати про це має кожен. Розраховую на те, що негативна реклама - теж реклама.