(no subject)
"не було і дня, щоб вони були нещасливі, щастя в їхньому домі було густе й солодке. ним можна було намащувати хліб, як маслом, додавати, як запахущу приправу до супу, заправляти салати, як оливковою олією, начиняти пиріжки і перемащувати коржі тортів" Матіяш.
в дощ так добре плачеться. усім. від щастя.
бо щастя - то тепло дощу, що зрошує волосся, просочується всередину і розтікається по судинах. і усе всередині тріпоче від щастя.
він падає на мене зверху і знизу - зі сторінок "історій про дощ" Дзвінки Матіяш. тому у трамваї також дощить. цілу дорогу. і не знаю, чи то сльози неба на моїх окулярах, чи мої власні.
хоча, зрештою, яка різниця?
ця книга точно магічна. бо ж коли читала "історії про троянди", тато подарував мої улюблені трояндові парфуми, що викликають зливу спогадів і від яких на мені знову живуть холодні мурахи.
і втіха безмежна.
бо осінніх днів цього року куди більше)