Казка про підземне царство і місто під сонцем. Частина 1. Тернопіль
Коли в моїй перспективі починає вимальовуватись подорож, то це не просто плани, підготовка та очікування. Найбільш влучними є слова з пісні "но во мне уже горит, как немой укор, сердце северных гор". Серце майбутньоъ подорожі починає горіти і світитися, жити в мені, забиваючи дихання, даруючи сили та посмішку, роблячи кроки швидшими, а світ яскравішим. стає цікаво прокидатися зранку, спалахують віра і любов до навколишнього і до самої себе )
Це був перший у моєму житті спелеопохід. Якщо пригадати мої минулі прояви клаустрофобії, через що я не полізла б у Скелянські катакомби і під дулом автомата, то так - це було сміливо і непередбачувано. понад 50 км під землею..звісно, ми пролізли лише невелику частину з них. і в найбільш вузьких щілинах фобія хапала мене худими пальцями за горло. але нападу паніки посеред щілини, на глибині 35 м і з можливістю вийти лише повернувшись кілька км так само назад, коли тебе з обох боків щільно підперли люди - я боялася більше, ніж замкненого простору, тому вцілому давала собі раду. головне - виключати мозок. чомусь під землею це добре виходить. хоча один хлопчик не витримав довгого проходу із промовистою назвою М"ясорубка і повернувся назад. мене ж тішило, що до виходу ми рухатимемося іншим шляхом, то який сенс зараз заново проходити все це.
Напевне, повернемось до початку. На весняні канікули керівники та учні туристичних гуртків (39 чоловік усього) рушили до Тернопольських печер. Укрзалізниця у ці ласкаві сонячні дні подарувала нам залите по краях монтажною піною вікно і ввімкнене опалення в потязі. при чому, як ми з"ясували, справа була не лише в піні, а й у замку.
Натомість у файномі місті Тернопіль нас зустріли місцевий колега та відчутна прохолода. Ми залишили речі в тамошньому осютурі, будівля ще часів австроугорщини, і пан Фалінський повів нас на екскурсію містом.
Більше за урядовий квартал та озеро на нас справляв враження промозглий вітер. Спочатку я покірно мерзла і милувалася, але за кілька годин думки про альтернативу між цистітом та чаєм змусили мене вимагати повернення нас назад в приміщення Центру, прикриваючись, звісно, тим, що діти змерзли і захворіють і оце класна буде експедиція тоді! Врешті ми рвонули до Центру проперед господаря, який, наздогнавши нас, пожалкував, що він же ще те і те хотів показати-розказати. Гарячий чай, гарячий суп і пічка, до якої можна тулитися - ооо, це щастя )
з нашої екскурсії цікавим моментом було відвідання музею-тюрми, де тримали і вбивали повстанців. Ось кілька фото
у дворі. ще навіть колючка збереглася
цікаво, що екскурсії там водить колишній малолітній в"язень цієї тюрми, нині чоловік поважного віку..
Це був перший у моєму житті спелеопохід. Якщо пригадати мої минулі прояви клаустрофобії, через що я не полізла б у Скелянські катакомби і під дулом автомата, то так - це було сміливо і непередбачувано. понад 50 км під землею..звісно, ми пролізли лише невелику частину з них. і в найбільш вузьких щілинах фобія хапала мене худими пальцями за горло. але нападу паніки посеред щілини, на глибині 35 м і з можливістю вийти лише повернувшись кілька км так само назад, коли тебе з обох боків щільно підперли люди - я боялася більше, ніж замкненого простору, тому вцілому давала собі раду. головне - виключати мозок. чомусь під землею це добре виходить. хоча один хлопчик не витримав довгого проходу із промовистою назвою М"ясорубка і повернувся назад. мене ж тішило, що до виходу ми рухатимемося іншим шляхом, то який сенс зараз заново проходити все це.
Напевне, повернемось до початку. На весняні канікули керівники та учні туристичних гуртків (39 чоловік усього) рушили до Тернопольських печер. Укрзалізниця у ці ласкаві сонячні дні подарувала нам залите по краях монтажною піною вікно і ввімкнене опалення в потязі. при чому, як ми з"ясували, справа була не лише в піні, а й у замку.
Натомість у файномі місті Тернопіль нас зустріли місцевий колега та відчутна прохолода. Ми залишили речі в тамошньому осютурі, будівля ще часів австроугорщини, і пан Фалінський повів нас на екскурсію містом.
Більше за урядовий квартал та озеро на нас справляв враження промозглий вітер. Спочатку я покірно мерзла і милувалася, але за кілька годин думки про альтернативу між цистітом та чаєм змусили мене вимагати повернення нас назад в приміщення Центру, прикриваючись, звісно, тим, що діти змерзли і захворіють і оце класна буде експедиція тоді! Врешті ми рвонули до Центру проперед господаря, який, наздогнавши нас, пожалкував, що він же ще те і те хотів показати-розказати. Гарячий чай, гарячий суп і пічка, до якої можна тулитися - ооо, це щастя )
з нашої екскурсії цікавим моментом було відвідання музею-тюрми, де тримали і вбивали повстанців. Ось кілька фото
у дворі. ще навіть колючка збереглася
цікаво, що екскурсії там водить колишній малолітній в"язень цієї тюрми, нині чоловік поважного віку..