Передвиборчі технології в Україні та Росії, або маразм без кордонів.
Пригадаймо кілька останніх виборчих кампаній в Україні. Яка головна політтехнологія була визначальною? Пошук внутрішнього та зовнішнього ворога, поділ на чужих і своїх. Наслідком цієї технології в різні часи ставало мовне питання, НАТО, УПА. Це речі з категорії скоріше духовної, ніж матеріальної. Ними легше маніпулювати, бо скажімо зробити російську мову другою державною набагато легше, ніж наприклад покращити якість життя людей вдвічі. Тай в таку обіцянку легше народ повірить. При цьому ефект від такої обіцянки такий самий, а то ще й кращий. Електорат масово мобілізується навколо таких питань, бо такі речі діють на підсвідомість людини. Внаслідок цього політик отримує максимум голосів, не зважаючи на своє минуле, теперішнє тощо. Головне не допустити до влади «чужих». Краще погані, проте свої.
В цьому сенсі, на мою думку, ідеально характеризує таку ситуацію прикол, кий останнім часом гуляє Інтернетом:
Шел пятый год президентства Януковича
Весна… Начали питаться голубями. Они вкусные и полезные.
Кора деревьев пригодна в качестве приправы и заваривания чая.
Давно хожу пешком, узнал очень много нового и интересного о своём городе и его архитектуре.
На день рождения закололи дворняжку. На балконе валяются вверх тормашками засоленные воробьи.
Сам себе шью одежду. Узнал как плести лапти.
Моюсь раз в месяц, разжигаем костер во дворе и греем в ведрах воду. Газ давно не по-карману и газовую трубу давно вырезали. Пару раз удалось поймать рыбу.
Варю бражку и ставлю квас. Чайный гриб - тоже хорошо.
Думаем с женой взять кредит на двоих и купить велосипед. Воздух в городе становится чище, редкие машины удивляютдетвору. Город пустеет.
Вчера видел, как мимо проезжал президент на своей карете.
Собираемся натаскать с женой земли в квартиру и посадить картохи. Очень хочется картохи... Давно не ел этого изысканного блюда - картоха…. Вареной картохи… жареной… печёной...
Говорят президент ест картоху каждый день, но мы с женой не верим, уж больно сказочно это звучит: картоха каждый день.
С нетерпением ждем лета… Тараканов дома нет... Последнего съели еще в сентябре 2013 года... Комары к нам залетать боятся, наши вены всасывают их через их же хоботок!
Перелётные птицы пролетают над моим городом только на высоте 12 000 метров, ниже боятся... народ допрыгивает!
Жабы весной квакают только сидя глубоко под водой!Крысы ушли из города навсегда!
Сегодня первый раз отварил шнурки, если как следуют посолить - похожи на спагетти (хотя, что такое спагетти не помнят даже старики...)
Что это я разнылся… Ничего, еще потерпим.
Главное русский мир и второй государственный - русский. Главное, чтобы не было войны и русский флот не ушел из Севастополя.
Продержимся…
Может наши придут. Сразу все поправится. Накормят; да-да, у них там знаете сколько нефти и газа? На всех хватит.
Может и медаль дадут - «За героизм и стойкость, проявленную на временно оккупированной врагом территории» и прибавку к пенсии.
Продержимся…
Главное не дать захватить власть этим нацистам из «Свободы».
Скоро выборы…
Мы с женой решили снова голосовать за Виктора Федоровича Януковича
Взято звідси:http://politiko.ua/blogpost66891
Не те щоб мені подобалася «Свобода», але суть та сама.
А що ж в Росії? Росія - найбільша за площею держава світу, має 142 млн. населення, 6-та за розміром ВВП. ВВП на душу населення за ПКС 15 807 дол. США (при цьому в Україні (7200 дол. США). Росія - найбільший експортер нафти й газу до Європи, за різними оцінками має 1 або 2-й військовий, космічний потенціал тощо. Але чи відображається уся ця велич на житті пересічних росіян? Ні. Скоріше це відображається на житті пересічних російських олігархів. Тому щоб втримати у покорі народ за таких умовах, російській владі треба постійно бути напоготові, постійно давати народу якийсь інформаційний привід, щоб народ думав не про те, куди діваються мільярди доларів від експорту енергоносіїв, зброї, а про щось інше. Через це російський уряд теж постійно звертається за політтехнологіями. Однак, якщо у нас це гра на протистоянні Схід-Захід, то в Росії це протистояння Росія-Захід. Виробився навіть цілий культ боротьби з тупими американцями і їхніми Макдональдсами. В свідомості громадян створюється навіть якийсь образ месіанства Росії, яка має врятувати світ усієї цієї західної нечисті. Ну якщо не весь світ, то хоча б території, які історично вважаються сферою російських інтересів - країни колишнього СРСР.
Але оскільки протягом останніх 10 років Росія зовсім не просунулася в цьому напрямку, то населення вже не дуже хаває такі обіцянки. Потрібно обіцяти вже щось нове. І таке нове знайдене. Насправді воно не дуже й нове - просто трохи підзабуте старе. Мова про збирання воєдино земель святої Русі. Особливо цей напрямок активізувався після обрання патріархом Кирила Гундяєва. РПЦ одразу взялася до роботи в цьому напрямку. Була створена навіть ціла концепція «рускава міра». Чого варті лиш такі заяви російських церковних «високо посадовців:
««Сьогодні одним із основних завдань нашої Церкви є те, що Святіший Патріарх називає« збиранням Святої Русі ». Невипадково Святіший Патріарх стільки уваги приділяє поїздкам в Україну та інші країни ближнього зарубіжжя» - Таку тезу озвучив митрополит Волоколамський Іларіон (Алфеєв) 8 лютого в офіційній патріаршій резиденції в Даниловому монастирі на зустрічі кандидата в президенти Росії Володимира Путіна із керівниками традиційних релігійних спільнот РФ.
Продовжуючи думку про «збирання» земель, митрополит Іларіон у цьому контексті згадав і чинного прем’єр-міністра Путіна. Церковний діяч подякував політику за увагу, яку той приділяє життю російських співвітчизників за кордоном, у тому числі діяльності закордонних парафій. Митрополит також зауважив, що Володимир Путін теж чимало робить й для того, аби зупинити відцентрові сили на пострадянському просторі.
«Ви зі свого боку дуже багато робите для того, щоб відцентрові сили на пострадянському просторі змінилися доцентровими силами, щоб зріс і зміцнився авторитет Росії. Звичайно, ми розуміємо, що чим сильнішою буде Росія, тим вона буде привабливішою для своїх сусідів, і ми з особливою радістю сприймаємо будь-які успіхи в справі зближення Росії з країнами ближнього зарубіжжя», - наголосив митрополит Іларіон (Алфеєв).
http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_policy/46863/
Українські послідовники «рускава міра» теж не відстають від своїх російських колег. Ось яку думку озвучив головний претендент на київський митрополичий престол Митрополит Одеський і Ізмаїльський УПЦ (МП) Агафангел (Савін), який до речі, не чекаючи смерті нинішнього владики самовільно присвоїв собі його печатку і відмовляється повертати:
«Володимир Володимирович володіє глибоким розумінням найважливіших питань державного будівництва та управління, ефективної внутрішньої і зовнішньої політики, високим професіоналізмом. Епохальні звершення Путіна надихаються властивими його душі ідеалами православної віри, церковного благочестя, а також щирою любов'ю до Бога, Росії і людям. Ці святі ідеали одухотворяють його цілісну особистість. Піднесений християнський альтруїзм, помножений на природний розум, кипучу енергію і блискучу освіченість, надає особливої чарівності його багатогранній особистості. Саме завдяки його державній мудрості, виваженій та відповідальній політиці, Росія змогла вийти з важкої світової фінансової та економічної кризи та готова гідно зустріти нові випробування», - розлився єлеєм Одеський митрополит.
«Тільки з Путіним у російських людей, які опинилися не з власної вини за межами Російської держави і кинутих «демократами», а також у всіх людей доброї волі, які проживають на території країн СНД і усвідомлюють, що наша сила і саме наше виживання - тільки в єдності, пов'язані обґрунтовані надії на відновлення історичної справедливості, на нову інтеграцію, засновану на тисячолітній богозаповіданій єдності Святої Русі».
http://risu.org.ua/ua/index/all_news/community/religion_and_policy/46577/
Але не лише церква стоїть на сторожі збирання докупи Русі, але й відомі діячі культури. Так нещодавно керівник виборчого штабу Володимира Путіна режисер Станіслав Говорухін написав відкритого листа до «українських ЗМІ». Це той сами режисер, що зняв фільм «Ворошиловский стрелок».
Довірена особа «лідера нації» зажадала повернути Крим Росії. А заразом: і Одесу, Луганськ, Харків. Більше того, заявила, що «передача Криму в 1954 році, а потім його нинішнє перебування в складі України є найяскравішою історичною несправедливістю щодо Росії і російського народу».
Пан режисер у своїх політичних фантазіях перевершив усе, що до нього було сказано російськими «друзями Україна». «Україна була б дійсною, а не показною сестрою Росії, якби при розділі СРСР знайшла можливість повернути Росії Крим або хоча б Севастополь. Ніхто й ніколи б у такому випадку не торгувався з нею про ціни на газ - ми віддали б, я впевнений, Україні останню сорочку», - написав Станіслав Сергійович.
«Останню сорочку» - це щиро, від усієї душі, "па-русски"! Особливо коли газ для слов`ян-братів-українців найдорожчий у світі...
Далі апетити автора «Ворошилівського стрільця» зростають: «Крим можна повернути тільки разом з Україною». «Найкраще з того, що ми можемо придумати: зробити все, щоб Україна збереглася в загальному економічному, релігійному, культурно-історичному просторі з Росією», - продовжив він.
Правда, як виявилося згодом, сам текст писав не він, а відомий «укранолюб» Затулін. Щоправда останній стверджує, що текст повністю погоджено з Говорухіним. Може й так. Суті справи це не міняє. Правлячий у Росії режим робить все заради самозбереження. І використовує задля цього найганебніші технології. І звісно російський народ таке сховає, адже ностальгія за імперським минулим і досі живе в душах більшості росіян, бо асоціюється з величчю, з могутністю, з часами, коли Росія мала реальний вплив на історичні процеси в усьому світі.
Що заслуговує на повагу в цій політиці, так це те, що на відміну від України, політтехнології в Росії направлені на зовнішнього ворога. Чомусь ніхто не ділить Росію на території, які годують Росію, і які дотаційні. На російські і неросійські. Мабуть саме цей дало змогу Росії досі зберегтись як єдина, до того ж сильно централізована держава. На жаль наші вузьколобі політики цього не розуміють.
Отже, нам же залишається мовчки спостерігати і сподіватися, що передвиборчі обіцянки російських лідерів залишаться лише обіцянками.