життєве
Здебільшого вони зявляються неочікувано. Спогади - примари минулого - зринають тоді, коли насамперед хочеш про них забути, коли за вікном ллє дощ і лишилася хіба марна надія на весну. От тоді розумієш все своє безсилля, безнадію, неспроможність все змінити настільки, щоб вони зникли. Вони просочуються у кожну шпарину і відбирають життєву енергію, сіючи зневіру і тугу. Спогади - примари минулого - нагадують про невдалі дні, нерозумні вчинки і несправджені надіїї, цілі, які виявилися оманиливими, мрії, які навряд чи колись дочекаються своєї черги, і друзів, які просто десь поділися. Втім у такі миті ще яскравішими видаються спогади про зелені схили гір та полонини, ще блакитнішим видається небо там, де почувався щасливим і безтурботним. І ще сильнішим є почуття вдячності до тих людей, які крокують поруч і вірять у спільний шлях...