Пам’яті Степана Бандери, християнина
Вчора було 105 років з дня народження Степана Бандери - колишнього Провідника ОУН(р), видатного діяча та символу українського визвольного руху.
Так сталося, що в останні роки дехто, хто вважає себе націоналістом та послідовником Бандери, відзначає цей день смолоскипною ходою.
Весь цей час я ставлюся до цієї ідеї суто негативно. І не тому, що це "фашизм", хоча нацисти також були вогнепоклонниками. Ні. Головна проблема в тому, що "смолоскипна хода на вшанування Степана Бандери" - це зрада Бандери та його Справи.
Питання тут в тому, що важливішою складовою, ґрунтом українського націоналізму початку та середини ХХ сторіччя був християнський світогляд. Це є цілком логічним, провідники ОУН(б) були виховані у християнській традиції: Бандера - син пароха, а Шухевич - з давнього роду, в якому було кілька священиків.
Тому не є дивним, що ворогами бандерівців була католицька Польща з її політикою латинізації українців; були нацисти, які ворогували з церквами і фінансували розвиток магічних та поганських практик; були совіти, які палили церкви та вбивали священиків.
В той же час, у бандерівців не було непорозумінь з православними румунами, з православними словаками, з православними білорусами і навіть з католиками-угорцями, які не вважали українців "неправильними" та такими, що мають бути "перевиховані" на латинський манер.
Не є перебільшенням казати, що українські націоналістичні, зокрема бандерівські очільники були лицарями - цілком у християнському сенсі цього слова. Саме тому шанування Бандери не в церквах, не з християнською молитвою чи панахидою, а поганським за своїм походженням та суттю обрядом вогнепоклонницьтва - це цілковита зрада його справі.
Звісно, кожен святкує як хоче - але "смолоскипна хода на честь Бандери" - це все одне, що шанувати його пам’ять на партійних зборах під червоним прапором, або під співи "Ще Польска не згинела".
І мені все одне, хто ще там ходить зі смолоскипами - чи то шотландці на своєму поганському святі, чи то "піонери-ленінці" на 19 травня, чи то "олімпійці", які відроджують давньогрецькі обряди. 1 січня - це не Хогманай, не Олімпіада і не радянський "день піонерії" у коротких штанцях, з яких, схоже, дехто досі не виріс.
Вічна пам'ять.
Так сталося, що в останні роки дехто, хто вважає себе націоналістом та послідовником Бандери, відзначає цей день смолоскипною ходою.
Весь цей час я ставлюся до цієї ідеї суто негативно. І не тому, що це "фашизм", хоча нацисти також були вогнепоклонниками. Ні. Головна проблема в тому, що "смолоскипна хода на вшанування Степана Бандери" - це зрада Бандери та його Справи.
Питання тут в тому, що важливішою складовою, ґрунтом українського націоналізму початку та середини ХХ сторіччя був християнський світогляд. Це є цілком логічним, провідники ОУН(б) були виховані у християнській традиції: Бандера - син пароха, а Шухевич - з давнього роду, в якому було кілька священиків.
Тому не є дивним, що ворогами бандерівців була католицька Польща з її політикою латинізації українців; були нацисти, які ворогували з церквами і фінансували розвиток магічних та поганських практик; були совіти, які палили церкви та вбивали священиків.
В той же час, у бандерівців не було непорозумінь з православними румунами, з православними словаками, з православними білорусами і навіть з католиками-угорцями, які не вважали українців "неправильними" та такими, що мають бути "перевиховані" на латинський манер.
Не є перебільшенням казати, що українські націоналістичні, зокрема бандерівські очільники були лицарями - цілком у християнському сенсі цього слова. Саме тому шанування Бандери не в церквах, не з християнською молитвою чи панахидою, а поганським за своїм походженням та суттю обрядом вогнепоклонницьтва - це цілковита зрада його справі.
Звісно, кожен святкує як хоче - але "смолоскипна хода на честь Бандери" - це все одне, що шанувати його пам’ять на партійних зборах під червоним прапором, або під співи "Ще Польска не згинела".
І мені все одне, хто ще там ходить зі смолоскипами - чи то шотландці на своєму поганському святі, чи то "піонери-ленінці" на 19 травня, чи то "олімпійці", які відроджують давньогрецькі обряди. 1 січня - це не Хогманай, не Олімпіада і не радянський "день піонерії" у коротких штанцях, з яких, схоже, дехто досі не виріс.
Вічна пам'ять.