Буковель - г.Бабин Погар (1478) - г. Малий Горган (1592) - г.Синяк (1665) -с.Микуличин
Почну з ваги рюкзака. Знову майже 14 кг :( і це всього на 2 дні легкої подорожі. Вже дуже ретельно брав речі, які будуть потрібні. Відкинув багато такого, що можна і не брати, але істотно на вагу це не вплинуло. Все та ж "велика трійка": намет, рюкзак, спальник - це більша частина ваги на горбі. Рюкзак - 2550 гр, намет - 3150 гр, спальник - 1630 гр і того сумарно 7330...капец. В легкоходів така вага всього, що беруть з собою на тижневі походи. Вирішено! Буду збирати полегшене спорядження. Перший крок -зменшити вагу "великої трійки" вдвічі. Вже це істотно розвантажить і дасть можливість робити швидші і дальші денні переходи. Готуватись я почав ще до цієї мандрівки. Купили з Роксаною корейський Ripstop (з вигляду він аналогічний 3000мм-вому, нажаль в магазині точного маркування не було) і за якісь 3 вечори пошили тент розмірами 3х3 метри. Все як має бути: посилення кутиків в місцях кріплення петель для розтяжок, подвійні-потрійні шви, єдине що не робили -проклейку поперечного шва. От кілька фоток: Фото пошиття тенту ТУТ Але прогнози на вихідні були "страшними": грози сильні дощі... Як завжди, прогнози не справдились, але про то пізніше. Факт того, що тент я вирішив не брати, тим більше, що нас зібрались вже троє: Я, Качок, і Чубчик (Сашко), так що маленький, легкий (близько 700 гр. з кілками) та новенький тент залишився лежати вдома. Знову класичний початок: потяг Київ-Івано-Франкіськ, маршрутка до Буковеля і ми вже місим буковельське болото та піднімаємось вздовж витягів вгору. 
Біля верхньої точки витягу 22, що на схилі хребта Маришечек, поснідали. На фотографії з лівого боку будка, від якої починаєтьсялісова, добре протоптана і не маркована стежка.
Цією стежкою вздовж чорничних плантацій і людей з відрами, що пасуться на них, проходимо до перехрестя з маркованою (червоно-білою) стежкою. Прийшли зправа знизу. Наліво догори - на гору Бабин Погар (1478 м)
Досить стрімко стежка виводить до покошеного триангуляційного знаку на Бабиному Погарі
Звідси чудово видно ціль нашої мандрівки - хребет Малий Горган -Синяк, а також профіль Довбушанки.
Розпихуючи корів, що переганялись підстрибуючи вздовж плаю, дійшли до полонини Блажів.
Перепочили кілька хвилин, набрали води і підчепили собачку. Якщо чесно, собачка підчепилась сама, і провела нас до самого Микуличина з ночівлею. Собачка дуже вдало бігла попереду, вибирала правильний шлях по горганським каменям. Через це Качок
влучно прозвав її "ЖПС" :)
Отже ЖПС біжить попереду, а ми пхаємось "в лоб" на Малий Горган. Для мене то була найскладніша ділянка маршруту. Сонечко пече, підйом крутий, каміння сиплеться і хитається, а на горбі кілограми в рюкзаку...
Тим не менше, вийшли на Малий Горган з двома (чомусь?) кам'яними турами. Отак вигладає той, що ніби трохи вище.
Далі почалось стрибання з каменя на камінь по хребту в сторону Синяка. На диво цей процес мені давався легко і навіть приносив задоволення, так що інколи виривався вперед на кілька десятків метрів. На фотографії укріплення типу "окоп" хоча більше певно "обклад" з часів 1-ї світової.
За якусь годину вийшли на плоску вершину Синяка. На фото на задньому плані Говерла та Петрос.
Як виявилось, там досить багато місця для стоянок, про це свідчили обложені камінням вогнища. На всі боки - одна суцільна КРАСА! От так виглядає Малий Горган на фоні Довбушанки.
Хребет Явірник-Горган з полониною Зелениця (лівий нижній кут)
Полонина, назви якої я поки не знаю, з південного боку Синяка. На задньому плані Буковель.
Полежали трохи на сонечку на підстилці з мякого моху, домовились, що не будем "паритись" і не полізем стрімко вниз по прорубаній в жерепі стежці на полонину Зелениця. Зійшлись на більш матрасному варіанті - вирушили в бік полонини Хомяків. По дорозі пройшли повз "стоунхендж" з каміння. Цікаво нащо його робили?
Все краще виднівся Хомяк.
Як памятаєте, ЖПС весь цей час біжить попереду, і дуже швидко "вирубається" в сон, якщо зупиняємся щоб попити води - дуже правильний підхід до збереження сил.
На схилі Синяка досить багато бурівкових (чорничних) полів. По ходу щипаєм ягідки і задоволено посміхаємся синіми ротами.
Не доходячи до полонини Хомяків, вирішили зупинитись близько струмочка. Гарні тут місця стоянок в лісі. Вологість досить висока, але знайшли сухий кавалок землі. Основне, що тут немає "дискотеки" і штовханини, яка є на полонині Хомяків.
Хоча мали газ і пальник, Качок і Чубчик дуже хотіли посидіти біля костра, що і зробили.
Отакий ранок зустріли. Фото зроблено з цекотів не далеко від стоянки.
Збирались в дорогу...
Сьогодні ми не планували нічого конкретного. Просто спуститись в Микуличин і доїхати до Франківська. По можливості заїхати в Яремче, щоб купити бринзи. Сходили через полонину Бараня вниз по тому ж червоно-білому маркуванню.
Цей відрізок шляху дуже простий, але відносно довгий. Багато серпантинів, які прокладені ну вже дуже полого. Ближче до села зустріли кілька груп "відпочиваючих" в спортивних костюмах, що йшли догори з кульочками в руках. Всім було цікаво чи "Далеко ще до Хомяка?" і я доброзичливо відповідав (врахувующи стрімкі метрів 100 підйому і доооовгі серпантини а також швидкість просування груп), що певно години зо дві. Залишали "відпочиваючих" в розгубленому ступорі, вони певно думали, що за пів годинки збігають на гору Хомяк, і будуть мати що розповісти. Так от вийшли до КПП на дорозі що йде до водоспаду Гук Женецький. Стежка починається відразу з лівого боку КПП, де просять грошей за вхід. Качок "відпочкувався" трохи раніше з санітарних міркувань :) далі він стрімко "впав" на дорогу і обігнав нас з Чубом, що топтали серпантини. Зустрілись вже в селі на зупинці. Довго прочекали маршрутку і влізли в першу ж, що попалась. Звичайно не гарно вийшло з ЖПСою, але ж вона знала, що ті туристи не постійні супутники, думаю складе компанію ще комусь. Така вже її доля - гірського навігатора. Маршрутка їхала до Франкіська. По кількості народу, зрозуміли, що пролітаєм повз Бринзу і Яремче, інакше пролетимо повз потяг. От в принципі і все, така собі мандрівка вихідного дня розтягнута на два дні з ночівлею. Мені здається, що саме цей маршрут легше проходити в зворотньому напрямку з Микуличина в Буковель по верхам.
Фотографії зроблені фотоапаратом Качка Canon PowerShot A1100 IS
Висновки:
Загальна довжина маршруту 24 кілометри.
Хочеться ходити соло. Ну не стадна я тварина. А ходіння соло дозволить зменшити вагу спорядження - це те, що треба.
ЖПС трек і інформація по маршруту ТУТ.
Біля верхньої точки витягу 22, що на схилі хребта Маришечек, поснідали. На фотографії з лівого боку будка, від якої починаєтьсялісова, добре протоптана і не маркована стежка.
Цією стежкою вздовж чорничних плантацій і людей з відрами, що пасуться на них, проходимо до перехрестя з маркованою (червоно-білою) стежкою. Прийшли зправа знизу. Наліво догори - на гору Бабин Погар (1478 м)
Досить стрімко стежка виводить до покошеного триангуляційного знаку на Бабиному Погарі
Звідси чудово видно ціль нашої мандрівки - хребет Малий Горган -Синяк, а також профіль Довбушанки.
Розпихуючи корів, що переганялись підстрибуючи вздовж плаю, дійшли до полонини Блажів.
Перепочили кілька хвилин, набрали води і підчепили собачку. Якщо чесно, собачка підчепилась сама, і провела нас до самого Микуличина з ночівлею. Собачка дуже вдало бігла попереду, вибирала правильний шлях по горганським каменям. Через це Качок
влучно прозвав її "ЖПС" :)
Отже ЖПС біжить попереду, а ми пхаємось "в лоб" на Малий Горган. Для мене то була найскладніша ділянка маршруту. Сонечко пече, підйом крутий, каміння сиплеться і хитається, а на горбі кілограми в рюкзаку...
Тим не менше, вийшли на Малий Горган з двома (чомусь?) кам'яними турами. Отак вигладає той, що ніби трохи вище.
Далі почалось стрибання з каменя на камінь по хребту в сторону Синяка. На диво цей процес мені давався легко і навіть приносив задоволення, так що інколи виривався вперед на кілька десятків метрів. На фотографії укріплення типу "окоп" хоча більше певно "обклад" з часів 1-ї світової.
За якусь годину вийшли на плоску вершину Синяка. На фото на задньому плані Говерла та Петрос.
Як виявилось, там досить багато місця для стоянок, про це свідчили обложені камінням вогнища. На всі боки - одна суцільна КРАСА! От так виглядає Малий Горган на фоні Довбушанки.
Хребет Явірник-Горган з полониною Зелениця (лівий нижній кут)
Полонина, назви якої я поки не знаю, з південного боку Синяка. На задньому плані Буковель.
Полежали трохи на сонечку на підстилці з мякого моху, домовились, що не будем "паритись" і не полізем стрімко вниз по прорубаній в жерепі стежці на полонину Зелениця. Зійшлись на більш матрасному варіанті - вирушили в бік полонини Хомяків. По дорозі пройшли повз "стоунхендж" з каміння. Цікаво нащо його робили?
Все краще виднівся Хомяк.
Як памятаєте, ЖПС весь цей час біжить попереду, і дуже швидко "вирубається" в сон, якщо зупиняємся щоб попити води - дуже правильний підхід до збереження сил.
На схилі Синяка досить багато бурівкових (чорничних) полів. По ходу щипаєм ягідки і задоволено посміхаємся синіми ротами.
Не доходячи до полонини Хомяків, вирішили зупинитись близько струмочка. Гарні тут місця стоянок в лісі. Вологість досить висока, але знайшли сухий кавалок землі. Основне, що тут немає "дискотеки" і штовханини, яка є на полонині Хомяків.
Хоча мали газ і пальник, Качок і Чубчик дуже хотіли посидіти біля костра, що і зробили.
Отакий ранок зустріли. Фото зроблено з цекотів не далеко від стоянки.
Збирались в дорогу...
Сьогодні ми не планували нічого конкретного. Просто спуститись в Микуличин і доїхати до Франківська. По можливості заїхати в Яремче, щоб купити бринзи. Сходили через полонину Бараня вниз по тому ж червоно-білому маркуванню.
Цей відрізок шляху дуже простий, але відносно довгий. Багато серпантинів, які прокладені ну вже дуже полого. Ближче до села зустріли кілька груп "відпочиваючих" в спортивних костюмах, що йшли догори з кульочками в руках. Всім було цікаво чи "Далеко ще до Хомяка?" і я доброзичливо відповідав (врахувующи стрімкі метрів 100 підйому і доооовгі серпантини а також швидкість просування груп), що певно години зо дві. Залишали "відпочиваючих" в розгубленому ступорі, вони певно думали, що за пів годинки збігають на гору Хомяк, і будуть мати що розповісти. Так от вийшли до КПП на дорозі що йде до водоспаду Гук Женецький. Стежка починається відразу з лівого боку КПП, де просять грошей за вхід. Качок "відпочкувався" трохи раніше з санітарних міркувань :) далі він стрімко "впав" на дорогу і обігнав нас з Чубом, що топтали серпантини. Зустрілись вже в селі на зупинці. Довго прочекали маршрутку і влізли в першу ж, що попалась. Звичайно не гарно вийшло з ЖПСою, але ж вона знала, що ті туристи не постійні супутники, думаю складе компанію ще комусь. Така вже її доля - гірського навігатора. Маршрутка їхала до Франкіська. По кількості народу, зрозуміли, що пролітаєм повз Бринзу і Яремче, інакше пролетимо повз потяг. От в принципі і все, така собі мандрівка вихідного дня розтягнута на два дні з ночівлею. Мені здається, що саме цей маршрут легше проходити в зворотньому напрямку з Микуличина в Буковель по верхам.
Фотографії зроблені фотоапаратом Качка Canon PowerShot A1100 IS
Висновки:
Загальна довжина маршруту 24 кілометри.
Хочеться ходити соло. Ну не стадна я тварина. А ходіння соло дозволить зменшити вагу спорядження - це те, що треба.
ЖПС трек і інформація по маршруту ТУТ.