м.Сколе - г.Паршка(1270) - м.Сколе
- Христос народився!
...саме так я привітався з Ігором-таксистом о 6.00 ранку в понеділок 10.01.2011. Цей день починався з ранкової зустрічі вже всім відомого :) "Качка" на залізничному вокзалі міста-героя Трускавця. Злапав його на пероні, допомогли якійсь хмурій жіночці піднести сумку до автобуса в санаторій, вона навіть не подякувала :( ... залізли в машину і поїхали далі в Стрий. І я і качок були досить сонними: я -бо ввечері пив пиво з друзями і не дуже добре виспався, Качок - змучений якось по філософськи, це коли по ньому видно що втомлений, а сам говорить "та я в нормі" і видавлює усмішку. По дорозі водій-таксист-Ігор завів "класичну" розмову про ситуацію в країні, політику, історію ... Качок перший час активно підкидав дрова в "топку незадоволення" Ігоря, від чого той "розкрився"- розповів скільки грошей йому і дружині не вистачає для щастя і які страшні історії він зміг випитати в свого батька "здорового мужика, який пустив сльозу"... Від тих розмов всі швидко втомились. Зійшлись на тому що раніше жили погано, а зараз взагалі все кепсько. Я по діловому-авторитетно кивнув головою, думаю Качок зробив те саме з заднього сидіння авто. Далі, майже без розмов, доїхали до Стрия, звірились з розкладом на електрички, не знайшли нічого в найближчий час, тому вийшли з вокзалу для того, щоб сісти в маршрутку. На щастя бусік Стрий-Сколе якраз догружався і ми сіли на "козирні" місця попереду. Дорогою до Сколе людей в маршрутку набилось досить багато, Качок кілька разів поривався уступити місце бабульці, але вони не зазіхались на наші місця бо бачили рюкзаки на колінах і вільні місця в кінці автобуса. Залісені горби за вікном були, як завжди, гарними і манили до себе, хоч небо було сірим, і сніг зійшов весь, а ще болото розмерзлось...
Ага! Я ж забув написати яка була початкова ідея! А ідея була в зимовому виході по добре знайомому маршруту на гору Парашка (чи Параска, досі не знаю як правильно, висота 1270 метрів) Готувався кілька місяців, дуже хотілось попасти в сонячний і морозний ліс, але враховував особливості гір - сильний вітер (до речі у всі мої виходи на Парашку вітер був досить сильним починаючи з хребта) Тож готувався до "страшної зими і арктичних вітрів" :), довго мучав дружину, щоб пошила мені маску-фантомаску ну і все таке. Планував соло вихід, тому що Роксана відразу сказіла тверде "ні!", а Качок довго не говорив нічого конкретного.
Так от... Заїхали в Сколе, вийшли навпроти залізничного вокзалу і потопали шукати магазинчик, потрібно було купити води, хліба і шоколаду. Біля вокзалу стояла невеличка черга в кіоск, що торгував продуктами і кава-чай-капучіною. Скупили все що треба. Погодився на заварну каву, що запропонував сьорбнути Качок і через кілька хвилин ми вже переходимо трасу М-06 Київ-Чоп в потрібному напрямку. Тим, хто ходив на Парашку класичним маршрутом "Синя будка Маз-Камаз->Парашка", пораджу не ходити до будки яка там все ще стоїть, продиратись біля неї по сміттю і кущам не зручно. Краще за все звертати на початок підйому біля супермаркету "Степ" (не розумію чому саме "Степ"? Може то малось на увазі англійське слово Step, що означає крок? Хз...) Відразу з парковки за супермаркетом через проламаний паркан простіше вийти на потрібну стежку.
Наш маршрут добре маркованиий біло-жовтими смужками і номером маршрута - 13. Число 13 - моє щасливе (привіт Роксані :)), тому настрій покращувався. Правда я, чомусь, вирішив, що 13 - це номер стовбчика, і на Парашці буде номер 1. Сказав про це Качку. Після того як ми пройшли кілька номерів 13 на стовбурах дерев Качок запідозрив неладне, і я швидко признав свою некомпетентність в питанні маркування маршрутів в Карпатах :)
Ще восени я поставив собі мету - скинути кілька кілограмів до Нового Року та Різдва. План виконав, і, напевно через то, йшлось мені дуже легко, а от Качок мені "не подобався". Буквально після першого кілометра він зупинився і вперся на палку, щоб віддихатись.
Тоді ми списали все на фігову каву з її кофеїном і одностайно погодились, що кофеїн -зло. Але ще за кілометр, вже трохи піднявшись на плече над Сколе - ми знову зупинились. Качок скинув рюкзак і вперто продовжував здаватись мені дуже втомленим. Я скористався моментом, щоб позлорадствувати з дружини, яка якраз приїхала на роботу. Мобільний звязок - чудовий винахід людства :)
Далі йшли мовчки. Я впав в "маршрутний транс" - йшов майже не помічаючи нічого навколо і з пустою головою. Відпочивав. Качок плентався позаду. Вночі трошки підморозило болото, тому топалось легко і приємно. Пройшли джерело, вмили свої сонні пики холодною водою. Вийшли на полянки біля джерела. Я мав надію показати Качку мету нашого походу, але, не судилось. Всі вершечки гір та і дерев метрів на 50 вище нас ховались в низьких хмарах. Далі були завали і останній ривок перед виходом на хребет.
Якось приречено згризли трохи шоколадки і пофоткались
З 15-20 метровою видимістю потопали хребтом. Снігу тут вже досить багато. Доводилось пролазити снігові наноси провалючись інколи по пояс в сніг. Добре те, що принаймі кілька людей протоптали стежку перед нами, тож нам доводилось ступати по їх слідам. Таке пересування добряче вимотує, а ще мокрий сніг з калюжами...
і, як факт, мокрі ноги також позитиву не додають, але вдало дійшли до підйому на саму Парашку.
Мені довелось кілька разів обдурювати Качка, що черговий підйом на горбок останній і за ним Парашка, він кивав головою і дуже змахував на зомбі. Змучений, сірий, руки висять, в одній руці волочиться трекінгова палка, очі закотились, булькоче щось нерозбірливе... Не хотілось мені обдурювати зомбі, але ж мав якось його підтримати. На підйомі на гору я кілька разів виривався вперед на кілька кроків, але, через те що вітер посилився а хмари стали густішими - втрачав з вигляду Качка, та за кілька секунд він виплива з туману як Титанік. Перед самим вершечком я вирвався далі вперед і зробив кілька фоток та відео своїм фотоапаратом. Не передається технікою, коли вітер гудить і штовхає тебе, а хмари пролітають повз тебе, ніби стоїш посеред потоку машин, що рухаються в кілька полос на великій швидкості. Сфотографував поремонтований хрест на вершині і Качка, що виплив з туману і навіть не мав сили потішитись тому що мета досягнута.
Вершина Парашки 12:05
Я не міг повернутись з гори не сфоткавшись в масці, що мені сшила дружина, тому, то підтверження :) :
Довго затримуватись на горі не стали. Спробував запропонувати Качку ковток коньяку, щоб трохи прийти в себе, він відмовився і поплентався вниз. Повертались ми дорогою виходу тому йшли назад фактично по своїм слідам. На траверзній стежці , що траверзує Тимків Верх (на деяких мапах Кобила) вітру майже не було, тому, я швиденько зробив кілька бутербродів і налив коньяку. Не знаю як в напарника, а в мене на душі посвітлішало :) Качок погано вимовляв слова, певно від холоду, але я зрозумів що він натякає мені, що не треба стояти, бо буде засипати. Тож ми продовжили місити сніг з болотом назад, в напрямку гори Корчанка по хребту. Качок здавав ... Зупинки ставали все частішими, потім він почав сідати майже кожні 100 метрів, а інколи просто падати на коліна. Я по серйозному задумався про те, що досі не маю в мобільному телефоні жодного номера карпатських рятувальних служб, згадав як правильно розкладати багаття щоб не замерзнути в зимовому лісі і навіть прикинув місце де найзручніше було б ночувати. А ще, як з гілляк робити носилки, також можна використати трекінгові палки і куртку ну і все в такому роді. Визнаю, що то був перший випадок в мене, коли довелось думати про такі речі... Потім почались зовсім дивні речі, Качок все намагався з'їхати по снігових схилах донизу на задньому місці, веселився від того і показував як він гальмує розпластавшись на снігу "зірочкою на пузі". От з такими пригодами якось доплентались до спуску з хребта. Тут було краще бо сніг закінчувався і вітру не було. Ми в черговий раз зупинились. Качок погриз шоколадку і попив води...
Не знаю, що було в тій шоколадці... нехай дооовго живуть ті люди на фабриці Світоч, що вигадали таку суміш порошку з какао бобів, цукру, горіхів і шо там ще. Дійшовши до лісу, Качок "вшпарив" вниз по стежці як молодий недорізаний дермантин. З часом почав весело підскакувати і перескакувати повалені стовбури дерев. Я деякий час постояв з відкритим ротом, але вирішив, що то не найгірший варіант розвитку подій і потопав вслід стрибаючому вомбату. По дорозі віддав рюкзак назад Качку, тому що виглядало, що він має тепер набагато більше сил ніж я. Знову один йшов далеко попереду а інший постійно відставав і наздоганяв, тільки ролі змінились. Качок - попереду, а я - позаду шкутильгаючи, бо коліно на спусках ниє, зараза...
О 16.05 ми вийшли з лісу якраз біля згадуваного вище супермаркета. Я не міг повірити що так сталось. 16.00 то той час, коли починає темніти в цю пору року, і я вже змирився з тим, що ми не встигнем вийти в місто до темноти. Я мав ліхтарик, але дуже не хотілось іти по кам'яній дорозі в темряві навіть з ліхтариком.
От майже і вся історія. По дорозі зламалась машина, в якій ми їхали, хвилин 40 чекали іншу на темній лісовій ділянці дороги між розвилкою Дрогобич-Трускавець-Стрийський напрямок-Львівський напрямок. Все ж таки добрались до бабулі в славний Борислав, добре відмились і сміялись з того походу попиваючи пиво вже за кілька годин після виходу з лісу.
Ну і підсумки:
Загальна довжина маршруту 22 кілометри, перепад висоти біля 800 метрів. Випробував новий "штурмовий" наплечник, що виклянчив в дружини на Миколая (отакий) дуже мені сподобався по практичності. Кишенькок багато, лямки зручні і мякі спина дихає... але щось плечі потім нили, не знаю, чи то від нього, чи від пригод :)
Самий головний підсумок - Качок не такий простий, як його малюють :) Не вірю, що то була спланована акція, щоб випробувати мене, але щось дивне я бачив. Пояснення поки не готові. Поки...
...саме так я привітався з Ігором-таксистом о 6.00 ранку в понеділок 10.01.2011. Цей день починався з ранкової зустрічі вже всім відомого :) "Качка" на залізничному вокзалі міста-героя Трускавця. Злапав його на пероні, допомогли якійсь хмурій жіночці піднести сумку до автобуса в санаторій, вона навіть не подякувала :( ... залізли в машину і поїхали далі в Стрий. І я і качок були досить сонними: я -бо ввечері пив пиво з друзями і не дуже добре виспався, Качок - змучений якось по філософськи, це коли по ньому видно що втомлений, а сам говорить "та я в нормі" і видавлює усмішку. По дорозі водій-таксист-Ігор завів "класичну" розмову про ситуацію в країні, політику, історію ... Качок перший час активно підкидав дрова в "топку незадоволення" Ігоря, від чого той "розкрився"- розповів скільки грошей йому і дружині не вистачає для щастя і які страшні історії він зміг випитати в свого батька "здорового мужика, який пустив сльозу"... Від тих розмов всі швидко втомились. Зійшлись на тому що раніше жили погано, а зараз взагалі все кепсько. Я по діловому-авторитетно кивнув головою, думаю Качок зробив те саме з заднього сидіння авто. Далі, майже без розмов, доїхали до Стрия, звірились з розкладом на електрички, не знайшли нічого в найближчий час, тому вийшли з вокзалу для того, щоб сісти в маршрутку. На щастя бусік Стрий-Сколе якраз догружався і ми сіли на "козирні" місця попереду. Дорогою до Сколе людей в маршрутку набилось досить багато, Качок кілька разів поривався уступити місце бабульці, але вони не зазіхались на наші місця бо бачили рюкзаки на колінах і вільні місця в кінці автобуса. Залісені горби за вікном були, як завжди, гарними і манили до себе, хоч небо було сірим, і сніг зійшов весь, а ще болото розмерзлось...
Ага! Я ж забув написати яка була початкова ідея! А ідея була в зимовому виході по добре знайомому маршруту на гору Парашка (чи Параска, досі не знаю як правильно, висота 1270 метрів) Готувався кілька місяців, дуже хотілось попасти в сонячний і морозний ліс, але враховував особливості гір - сильний вітер (до речі у всі мої виходи на Парашку вітер був досить сильним починаючи з хребта) Тож готувався до "страшної зими і арктичних вітрів" :), довго мучав дружину, щоб пошила мені маску-фантомаску ну і все таке. Планував соло вихід, тому що Роксана відразу сказіла тверде "ні!", а Качок довго не говорив нічого конкретного.
Так от... Заїхали в Сколе, вийшли навпроти залізничного вокзалу і потопали шукати магазинчик, потрібно було купити води, хліба і шоколаду. Біля вокзалу стояла невеличка черга в кіоск, що торгував продуктами і кава-чай-капучіною. Скупили все що треба. Погодився на заварну каву, що запропонував сьорбнути Качок і через кілька хвилин ми вже переходимо трасу М-06 Київ-Чоп в потрібному напрямку. Тим, хто ходив на Парашку класичним маршрутом "Синя будка Маз-Камаз->Парашка", пораджу не ходити до будки яка там все ще стоїть, продиратись біля неї по сміттю і кущам не зручно. Краще за все звертати на початок підйому біля супермаркету "Степ" (не розумію чому саме "Степ"? Може то малось на увазі англійське слово Step, що означає крок? Хз...) Відразу з парковки за супермаркетом через проламаний паркан простіше вийти на потрібну стежку.
Наш маршрут добре маркованиий біло-жовтими смужками і номером маршрута - 13. Число 13 - моє щасливе (привіт Роксані :)), тому настрій покращувався. Правда я, чомусь, вирішив, що 13 - це номер стовбчика, і на Парашці буде номер 1. Сказав про це Качку. Після того як ми пройшли кілька номерів 13 на стовбурах дерев Качок запідозрив неладне, і я швидко признав свою некомпетентність в питанні маркування маршрутів в Карпатах :)
Ще восени я поставив собі мету - скинути кілька кілограмів до Нового Року та Різдва. План виконав, і, напевно через то, йшлось мені дуже легко, а от Качок мені "не подобався". Буквально після першого кілометра він зупинився і вперся на палку, щоб віддихатись.
Тоді ми списали все на фігову каву з її кофеїном і одностайно погодились, що кофеїн -зло. Але ще за кілометр, вже трохи піднявшись на плече над Сколе - ми знову зупинились. Качок скинув рюкзак і вперто продовжував здаватись мені дуже втомленим. Я скористався моментом, щоб позлорадствувати з дружини, яка якраз приїхала на роботу. Мобільний звязок - чудовий винахід людства :)
Далі йшли мовчки. Я впав в "маршрутний транс" - йшов майже не помічаючи нічого навколо і з пустою головою. Відпочивав. Качок плентався позаду. Вночі трошки підморозило болото, тому топалось легко і приємно. Пройшли джерело, вмили свої сонні пики холодною водою. Вийшли на полянки біля джерела. Я мав надію показати Качку мету нашого походу, але, не судилось. Всі вершечки гір та і дерев метрів на 50 вище нас ховались в низьких хмарах. Далі були завали і останній ривок перед виходом на хребет.
Якось приречено згризли трохи шоколадки і пофоткались
З 15-20 метровою видимістю потопали хребтом. Снігу тут вже досить багато. Доводилось пролазити снігові наноси провалючись інколи по пояс в сніг. Добре те, що принаймі кілька людей протоптали стежку перед нами, тож нам доводилось ступати по їх слідам. Таке пересування добряче вимотує, а ще мокрий сніг з калюжами...
і, як факт, мокрі ноги також позитиву не додають, але вдало дійшли до підйому на саму Парашку.
Мені довелось кілька разів обдурювати Качка, що черговий підйом на горбок останній і за ним Парашка, він кивав головою і дуже змахував на зомбі. Змучений, сірий, руки висять, в одній руці волочиться трекінгова палка, очі закотились, булькоче щось нерозбірливе... Не хотілось мені обдурювати зомбі, але ж мав якось його підтримати. На підйомі на гору я кілька разів виривався вперед на кілька кроків, але, через те що вітер посилився а хмари стали густішими - втрачав з вигляду Качка, та за кілька секунд він виплива з туману як Титанік. Перед самим вершечком я вирвався далі вперед і зробив кілька фоток та відео своїм фотоапаратом. Не передається технікою, коли вітер гудить і штовхає тебе, а хмари пролітають повз тебе, ніби стоїш посеред потоку машин, що рухаються в кілька полос на великій швидкості. Сфотографував поремонтований хрест на вершині і Качка, що виплив з туману і навіть не мав сили потішитись тому що мета досягнута.
Вершина Парашки 12:05
Я не міг повернутись з гори не сфоткавшись в масці, що мені сшила дружина, тому, то підтверження :) :
Довго затримуватись на горі не стали. Спробував запропонувати Качку ковток коньяку, щоб трохи прийти в себе, він відмовився і поплентався вниз. Повертались ми дорогою виходу тому йшли назад фактично по своїм слідам. На траверзній стежці , що траверзує Тимків Верх (на деяких мапах Кобила) вітру майже не було, тому, я швиденько зробив кілька бутербродів і налив коньяку. Не знаю як в напарника, а в мене на душі посвітлішало :) Качок погано вимовляв слова, певно від холоду, але я зрозумів що він натякає мені, що не треба стояти, бо буде засипати. Тож ми продовжили місити сніг з болотом назад, в напрямку гори Корчанка по хребту. Качок здавав ... Зупинки ставали все частішими, потім він почав сідати майже кожні 100 метрів, а інколи просто падати на коліна. Я по серйозному задумався про те, що досі не маю в мобільному телефоні жодного номера карпатських рятувальних служб, згадав як правильно розкладати багаття щоб не замерзнути в зимовому лісі і навіть прикинув місце де найзручніше було б ночувати. А ще, як з гілляк робити носилки, також можна використати трекінгові палки і куртку ну і все в такому роді. Визнаю, що то був перший випадок в мене, коли довелось думати про такі речі... Потім почались зовсім дивні речі, Качок все намагався з'їхати по снігових схилах донизу на задньому місці, веселився від того і показував як він гальмує розпластавшись на снігу "зірочкою на пузі". От з такими пригодами якось доплентались до спуску з хребта. Тут було краще бо сніг закінчувався і вітру не було. Ми в черговий раз зупинились. Качок погриз шоколадку і попив води...
Не знаю, що було в тій шоколадці... нехай дооовго живуть ті люди на фабриці Світоч, що вигадали таку суміш порошку з какао бобів, цукру, горіхів і шо там ще. Дійшовши до лісу, Качок "вшпарив" вниз по стежці як молодий недорізаний дермантин. З часом почав весело підскакувати і перескакувати повалені стовбури дерев. Я деякий час постояв з відкритим ротом, але вирішив, що то не найгірший варіант розвитку подій і потопав вслід стрибаючому вомбату. По дорозі віддав рюкзак назад Качку, тому що виглядало, що він має тепер набагато більше сил ніж я. Знову один йшов далеко попереду а інший постійно відставав і наздоганяв, тільки ролі змінились. Качок - попереду, а я - позаду шкутильгаючи, бо коліно на спусках ниє, зараза...
О 16.05 ми вийшли з лісу якраз біля згадуваного вище супермаркета. Я не міг повірити що так сталось. 16.00 то той час, коли починає темніти в цю пору року, і я вже змирився з тим, що ми не встигнем вийти в місто до темноти. Я мав ліхтарик, але дуже не хотілось іти по кам'яній дорозі в темряві навіть з ліхтариком.
От майже і вся історія. По дорозі зламалась машина, в якій ми їхали, хвилин 40 чекали іншу на темній лісовій ділянці дороги між розвилкою Дрогобич-Трускавець-Стрийський напрямок-Львівський напрямок. Все ж таки добрались до бабулі в славний Борислав, добре відмились і сміялись з того походу попиваючи пиво вже за кілька годин після виходу з лісу.
Ну і підсумки:
Загальна довжина маршруту 22 кілометри, перепад висоти біля 800 метрів. Випробував новий "штурмовий" наплечник, що виклянчив в дружини на Миколая (отакий) дуже мені сподобався по практичності. Кишенькок багато, лямки зручні і мякі спина дихає... але щось плечі потім нили, не знаю, чи то від нього, чи від пригод :)
Самий головний підсумок - Качок не такий простий, як його малюють :) Не вірю, що то була спланована акція, щоб випробувати мене, але щось дивне я бачив. Пояснення поки не готові. Поки...