Смілла та її почуття снігу
Ця книга мені нагадала "Дім, в якому..." Маріам Петросян. Обидві ці книги написані на популярну тему "життя чужопланетян очима чужопланетян", тільки замість чужопланетян взяті діти-сироти з особливими потребами в інтернаті (у Петросян) чи метиска-інуїтка в Данії.
Книга читається важко, але потім довго не відпускає. Мова там дуже цікава, сама структура речень і добір слів незвичний, це і важко і захоплююче.
Коли я читала цю книгу, я думала про відчуття "свій-чужий". Про те, як хочеться передати спосіб мислення чужого, пов’язати його зі своїм. На мою, думку, автору це вдалося лише частково. До речі, найсильніше цю непередачу видно в описі сексуальних сцен.
Цікава передача "хімії" між деякими героями, вона аж відчувається, коли читаєш.
А ще мені дуже сподобались данці (принаймні, позитивні). Вони з дуже великою любов’ю описані, навіть якщо автор їх матюкає.
Книга читається важко, але потім довго не відпускає. Мова там дуже цікава, сама структура речень і добір слів незвичний, це і важко і захоплююче.
Коли я читала цю книгу, я думала про відчуття "свій-чужий". Про те, як хочеться передати спосіб мислення чужого, пов’язати його зі своїм. На мою, думку, автору це вдалося лише частково. До речі, найсильніше цю непередачу видно в описі сексуальних сцен.
Цікава передача "хімії" між деякими героями, вона аж відчувається, коли читаєш.
А ще мені дуже сподобались данці (принаймні, позитивні). Вони з дуже великою любов’ю описані, навіть якщо автор їх матюкає.