Самоосвітня робота педагогів за програмою " Я у світі"
УДК 373.02
ДО ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ САМООСВІТНЬОЇ РОБОТИ ПЕДАГОГІВ ДОШКІЛЬНИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ ЗА БАЗОВОЮ ПРОГРАМОЮ РОЗВИТКУ ДИТИНИ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ " Я У СВІТІ"
Огурцова Світлана Василівна
Постановка проблеми у загальному вигляді. Державна політика у сфері освіти в Україні спрямована на реформування галузі. Це вимога часу, реалії життя. Кардинально змінюється філософія освіти. Вона орієнтується на потреби ХХІ століття, її тенденції відповідають інтересам розвитку людини. Це виразно відобразилось у програмному документі - “Базовому компоненті дошкільної освіти в Україні”, який поставив за мету озброїти дитину не стільки системою галузевих знань, скільки “наукою життя” [1, 5].
Концептуальна основа цього державного документа - єдність природних законів буття людини, довкілля, Всесвіту. Підґрунтям його змісту є визнання унікальності, особливої ролі дошкільного дитинства установленні особистості. Він спрямований на збереження дитячої природи, на розвиток внутрішніх сил дитини та соціокультурне зростання особистості. Практикам вже сьогодні треба докласти зусиль, щоб зробити перехідні кроки, які допоможуть наблизитися до особистісно-орієнтованих технологій оновлення освіти.
Сучасний педагог - це, перш за все, особистість, носій свідомості і самосвідомості, здатний на творчу перетворювальну діяльність. При формуванні особистості педагога повинні використовуватися особистісно-орієнтовані технології, в основі яких діалогічний підхід, що визначає суб’єктивні взаємодії зростання ступеня свободи учасників педагогічного процесу, самоактуалізацію і самопрезентацію особистості педагога. Технології, що використовуються в методичних системах, повинні не стільки вчити, скільки створювати умови для формування інноваційної поведінки, реалізації творчих пошуків, самостійного осмислення проблем інноваційної діяльності, прийняття інноваційних рішень. Тому актуальним стає питання організації самоосвітньої роботи педагогів.
Роль самоосвіти, на наш погляд, важлива не тільки тому, що в межах різних форм роботи з кадрами не можливо дати (і засвоїти) масу знань, яка постійно збільшується та змінюється. Є й інші і більш вагомі причини.
По-перше, будь-яка навчальна діяльність включає елемент самостійної роботи в тому розумінні, що засвоює людина навчальний матеріал завжди сама.
По-друге, самоосвіта передбачає найбільше різноманіття форм діяльності тих, хто навчається, отже, забезпечує найбільш високий рівень засвоєння матеріалу.
По-третє, лише самостійна робота сприяє виникненню та засвоєнню знань.
Тому є всі підстави стверджувати, що самоосвіта не тільки допомагає педагогу успішно набувати навичок та вмінь професійної діяльності, вона формує його особистість, потребу до постійного самовдосконалення, розширення кругозору. В умовах сьогодення це дуже важливо, адже наука і практика постійно розвиваються. Тому кожний фахівець повинен йти з ними „в ногу”. Не займаючись постійно самоосвітою, можна швидко відстати, професійно застаріти, стати гальмом власного розвитку.
Аналіз останніх досліджень. В психолого-педагогічній літературі існують різні підходи до визначення поняття “самоосвіта”. Частина авторів характеризують її як специфічний вид навчально-пізнавальної діяльності чи сполучення декількох видів (М.Д. Нікандров, Р.А. Назімов). Деякі вчені-педагоги розглядають самостійну роботу як засіб навчання (П.І. Підкасістий, Н.В. Кузьміна). Інге Унт пропонує для визначення поняття самостійної роботи обрати таку важливу ознаку, яка дає можливість встановити його відмінність від інших близьких за змістом понять. В даному разі такою ознакою обрано самостійність навчальної діяльності в її організаційній суті, тобто коли вона відбувається без будь-якої участі керівника. Таким чином самостійну роботу легко відрізнити від інших форм роботи.
В основі самоосвіти, як відомо, лежить пізнавальна активність. Виділяють три рівні пізнавальної активності [2]:
1) Відтворююча активність - характеризується прагненням особистості запам’ятати матеріал, оволодіти його застосуванням за зразком. Їй властива відсутність бажання поглиблювати знання;
2) Інтерпретуюча активність - характеризується прагненням особистості усвідомити матеріал, оволодіти способами застосування знань у нових умовах. На цьому рівні активності особистість більш самостійна, вона намагається знайти шляхи подолання труднощів;
3) Творчий рівень активності - характеризується прагненням особистості до знаходження нового, раніше невідомого способу розв’язування задачі (вирішення проблеми). Особистість наполегливо просувається до мети.
Таким чином, педагогічна активність - це не просто діяльнісний стан педагога, а якість цієї діяльності, в якій знаходить прояв особистість вихователя з його ставленням до змісту та характеру діяльності і прагненням мобілізувати свої морально-вольові зусилля на досягнення відповідних цілей.
Мета самоосвіти - це розвиток такої риси особистості, як самостійність, тобто здібність організовувати свою діяльність без стороннього керівництва і допомоги.
Метою даної статті є розглядання підходів до організації самостійної роботи педагогів, її етапів з досвіду експериментального майданчика дошкільного навчального закладу№ 60 управління освіти м. Краматорська Донецької області. Під час апробації Базової програми розвитку дитини дошкільного віку “Я у світі” [4] на базі нашого дошкільного закладу був проведений констатуючий експеримент, який був спрямований на визначення рівнів самостійної роботи педагогів.
На першому рівні педагоги фактично здійснювали копіювання дій за заданим зразком. Тобто в даному разі відбувалася ідентифікація об’єктів та явищ, розпізнавання їх шляхом порівняння з вже відомими зразками. Цей рівень складав 26%.
Другий рівень являє собою репродуктивну діяльність, спрямовану на сприйняття інформації про рівні властивості об’єкту, процесу чи явища, яка в основному не виходить за межі запам’ятовування. Але на цьому рівні вже розпочиналося узагальнення прийомів і методів пізнавальної діяльності, їх перенесення на розв’язування більш складних завдань. Цей рівень складав 46%.
Третій рівень розглядався як репродуктивна діяльність самостійного застосування раніше набутих знань для розв’язування задач, що виходять за межі вже відомих зразків. Цей рівень складав 23%.
Четвертий рівень являв собою самостійну діяльність по застосуванню знань при розв’язуванні задач у зовсім нових, раніше невідомих ситуаціях, в умовах по визначенню нових способів розв’язування задач, що ґрунтуються на процесах творчого мислення. Цей рівень складав 5%.
Таким чином, ми маємо протиріччя між орієнтацією Базової програми “Я у світі” на вихователя як особистість, яка знаходить прояв у здібності систематизувати, планувати і регулювати свою діяльність без безпосереднього постійного керівництва і практичної допомоги з боку керівників, і низьким рівнем прояву самостійності у педагогів на практиці. Проблема полягає у тому, що педагоги звикли до учбово-дисциплінарної моделі, і перехід до організації своєї праці за особистісно-орієнтованою моделлю викликає труднощі, а саме - нездатність користуватися свободою своєї діяльності. Це, в свою чергу, викликає нове питання: як такий педагог може розвивати базові якості особистості дитини, насамперед самостійність, розкриття яких передбачає “Експериментальна базова програма”?
Через те, що самостійність - це риса особистості, а особистість формується і розвивається в діяльності, то слід передбачати, що для розвитку самостійності необхідно створити адекватні умови діяльності. Розвиток самостійності вихователів найчастіше розглядають як зовнішню мету освіти і для діяльності керівника, і для діяльності вихователя. Це означає, що в даному випадку “мета обирає собі мотив діяльності”, тобто керівник повинен створити умови для спонукання педагогів до самостійної роботи.
Якісний опис самостійності як результату (мети) освіти може бути інтерпретовано умінням педагога систематизувати, планувати, контролювати свою діяльність, свої дії без безпосередньої допомоги керівництва. За таких умов наслідками стають наступні уміння вихователя у педагогічному процесі:
- визначати, встановлювати і систематизувати послідовність виконання завдань;
- визначати і планувати послідовність дій, необхідних для виконання завдання;
- самостійно контролювати свої дії, узгоджувати їх з метою як моделлю результату, вносячи корективи, уточнюючи, регулюючи свої дії.
Основою для такої самостійності стають знання про предмет (об’єкт) діяльності, знання про те, як упорядкувати свою роботу, як визначити її послідовність, як здійснювати самоконтроль і як вносити уточнення та зміни у свої дії. Важливе місце у забезпеченні самостійності відводиться навичкам використання дій та їх узгодженості для досягнення успіху в отриманні кінцевого результату. Самостійність базується на таких особистісних якостях, як впевненість в результатах діяльності, наполегливість у досягненні поставленої мети, критичність, ініціативність, дисциплінованість. Самостійна робота повинна відповідати меті та завданням дошкільної освіти, передбачати поетапне удосконалення педагогічної майстерності. Цілісна система самоосвіти педагога у дошкільному закладі покликана забезпечити реалізацію таких завдань [3]:
- формування самостійності педагога;
- ознайомлення з інноваційними технологіями дошкільної освіти;
- забезпечення контролю дій самоосвітньої роботою педагогів;
- інформування педагогів про рівень досягнення поставленої мети; визначення характеристик продукту діяльності педагога;
- створення зовнішніх умов самостійної роботи педагогів;
- забезпечення внутрішніх умов (мотивація діяльності);
- врахування індивідуальних можливостей кожного педагога;
- надання можливості педагогам планувати свої дії;
- забезпечення педагогу можливості коригувати свої дії на основі самоконтролю і аналізу інформації про результативність.
Ми дійшли висновку, що успішність роботи з самоосвіти залежить від правильно організованої пізнавальної діяльності педагогів, від її постійного ускладнення. Найдоцільнішою є організація самоосвіти педагогів у 5 етапів.
Перший етап - установчий. Від передбачав створення певного настрою у педагога до самоосвітньої роботи. На цьому етапі вихователі обрали мету своєї роботи, від чого залежав вибір змісту самоосвіти; залежно від науково-методичної проблеми (теми) дошкільного закладу формулювали особисту педагогічну проблему в індивідуальну тему, осмислювали послідовність своїх дій.
Другий етап - навчальний. Зміст роботи вихователя на цьому етапі зводився до вивчення психолого-педагогічної, методичної та мистецтвознавчої літератури з обраної проблеми самоосвіти. Знайомство педагога зі станом проблеми в сучасній педагогічній науці допомагало конкретно застосувати її в свої роботі. На цьому етапі проводилися різні інтерактивні форми роботи з педагогами: круглі столи, семінари, семінари-практикуми, організація виставок дитячих робіт з малювання і ліплення, арт-терапевтичні тренінги з участю студентів Краматорського економіко - гуманітарного інституту під керівництвом проф. Суровцевої Р.Ф., та Слов’янського державного педагогічного університету під керівництвом кандидата педагогічних наук. доцента Дронової О.О.
Третій етап - практичний. Це основна ланка роботи кожного педагога, оскільки він бува повязаний із нагромадженням педагогічних фактів; їх добором, аналізом, перевіркою нових методів роботи, з постановкою експерименту. Практична робота мала обовязково супроводжуватися систематичним вивченням літератури. Необхідним елементом роботи на цьому етапі було відвідування різних форм роботи з дітьми з обрахотворчого мистецтва у своїх колег, які працюють над аналогічними проблемами. На цьому етапі керівництво дошкільного закладу (завідуюча Огурцова С.В.) та міста (інспектор міськво Валебна Т.А., методисти управління освіти Мушка Л.О., Ісмаїлова Н.В.) приділяло особливу увагу до процесу експериментальної роботи педагога, підтримувало його пошуки, створювало доброзичливу атмосферу під спілкування з педагогом, проведенням методичних форм роботи з кадрами.
Четвертий етап самостійної роботи - теоретичне осмислення, аналіз і узагальнення нагромаджених у ході третього етапу педагогічних фактів. Робота педагога на данному узагальнюючому етапі також супрводжувалася читанням психолого-педагогічної, методичної, мистецтвознавчої літератури. На четвертому етапі залучалися принципи колективності у роботі: колективне обговорення прочитаної літератури, творчі звіти про хід роботи з самоосвіти на засіданнях творчої лабораторії, відвідування з наступним обговоренням відкритих форм роботи з дітьми. За такої організації науково теоретичні знання, якими володіє вихлователь, ставали надбанням багатьох, і сам доповідач у процесі підготовки до виступу засвоював теорію питання.
П’ятий етап - підсумково-контрольний - виступав як заключний. На цьому етапі педагог підбивав підсумки своєї самостійної роботи, узагальнював спостереження, оформлював результати. В ході цього етапу основним був опис проведеної роботи й зясованих фактів, їх аналіз, теоретичне обгрунтування результатів, загальні висновки та вивчення перспектив у роботі. На цьому етапі керівництво забезпечувало організацію гласності та наочності результатів самоосвіти педагогів. Проводилися фестівалі педагогічної творчості, науково-практичні конференції, презентації кращого досвіду педагогів.
Таким чином, можна зробити слідуючі висновки: запропонована система у роботі вихователя з самоосвіти сприяє систематичній її організації з поетапним ускладненням і дає змогу здійснювати постійний самоконтроль за ходом і результативністю цієї роботи, керівництву - знаходити засоби стимулювання, розвитку професійних інтересів і творчих пошуків кожного педагога, а дітям - підражаючи педагогу, діяти незалежно від допомоги зовні, ініцюювати власні рішення, в різних життєвих ситуаціях покладатися на свій досвід, довіряти власним можливостям. Це відкриває нови перспективи у дослідженні визначеної нами проблеми.
ЛІТЕРАТУРА.
1. Базовий компонент дошкільної освіти в Україні // Дошкільне виховання. - 1999. - № 1. - С. 6-19.
2. Бондаренко М.І. Активізація навчального процесу у вищому навчальному закладі через самостійну роботу студентів // Оновлення змісту, форм та методів навчання і виховання в закладах освіти: збірник наукових праць. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск № 23. - Рівне: РДГУ, 2002. - 180 с.
3. Григоренко Г.І., Дорошенко З.П., Крутій К.Л. та ін. Дидактичне тестування у системі самоосвіти педагогів дошкільних навчальних закладів. - Запоріжжя: ТОВ “ЛІПС. Лтд”, 2002. - 256 с.
4. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку “Я у світі”
5. Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні: Наук. - метод. посіб. / Наук. ред. О.Л. Кононко. - К.: Ред. журн. “Дошкільне виховання”, 2003. - 243 с.