Feb 16, 2014 22:26
Дивовижно, настільки багато насправді очей виявляються прикутими до нашої скромної персони, що самовільно вбудувала себе у лабіринти інтернетрів. Для розваги, для потреби, для інших цілей.
Сьогодні непідробно здивувався у цьому, розвіртуалившись із кількома людьми, з якими до того був заочно "зафренджений" по мережах, але й не здогадувався навіть про це (маю погану пам'ять на імена, каюсь).
Це навіть небезпечно: при першій зустрічі вони уточнюють події, які відбулись із тобою кілька тижнів тому так, наче вони знали тебе увесь цей час. А я не маю, що у них спитати. Я знаю їх менше, ніж вони не знають мене; знаючи в той час фраґментарні речі, що змушують знизувати плечима. Воу.
Вчора "затоваришувавши" із людиною з alma mater вона почала розмову із згадки про те, що я "мав стосунки з її подругою". Чесно скажу, уявлення не маю найменшого, кого вона мала на увазі. А я маю добру пам'ять на тих, з ким "мав стосунки".
Ми надто оголено пащекуємо. Ми надто дуже помітні, хоч вимикаємо видимість у соцекаунтах.
Рекурсія. Замітати сліди, щоб нас знайшли.
Я знаю, що ви це прочитали.