Місцевини
ТУРОВА КРУЧА
Над річкою Трубайлом стоїть висока круча. Вся обросла кучерявим в'язом, коріння повисло над самою річкою. Дикий хміль почіплявсь за те коріння і колишеться кудлатими жмутками. А внизу вода рине та рине! Оце Турова Круча…
Колись то давно іще до татарського лихоліття, правив Переяславом якийсь князь. Та й був собі той князь стрілець такий, що аби зустрів на око, то вже й його; і кохавсь він у полюванні. Отож раз поїхав той князь на полювання та й відбивсь у пущі від своєї челяді. Їде та їде пущею, коли ж дивиться, аж на лощині пасеться стадо турів. Бачить князь тих турів; тільки не дивується на їх золоті роги, а дивується, що при них стоїть дівчина, така, що усю пущу красою освітила. Поскочив він до неї; а від неї так сяє, що й приступитися не можна. Забув князь і про свою челядь, і про те, що заблудив у пущі: вхопила його за серце та чудовна краса.
- Дівчино! - рече, - будь моєю жоною!
А вона рече:
- Тоді я буду тобі жоною, як Трубайло назад вернеться.
А князь знову:
- Як не згодишся на моє прохання, то я твої тури постріляю.
- Як постріляєш мої тури, то вже більш нічого не стрілятимеш.
Розсердився князь, взяв лук з плеча і почав стріляти золоторогі тури. Сунулися ті тури в пущу, так і виваляли дерево; а князь за ними знай пускає стрілку за стрілкою. Прибігли на Трубайло - а Трубайло тоді був не такий вузенький, як тепер, - прибігли на високу кручу і всі шубовсть у воду! - та й ні один не переплив, всі каменем лягли по дну, аж річку загатили. Сплеснула тоді дівчина руками:
- Потопив єси моїх золоторогих турів, блукай же тепер по пущі по всі вічні роки!
Отже і блукає, кажуть, той князь до цього часу по пущі і ніяк не знайде свого Переяслава. А Переяслав був уже і в татарських руках, був і в ляцьких, - чого вже не було з тим Переяславом! - а він не знайде йог та не знайде. А дівчинині тури лежать і досі каменями в воді. І от прислухайсь: то не вода реве, а ревуть тури глухо з-під води. Отже, кажуть, буде таке время, що князь приїде на Турову Кручу, повстають тури і підуть шукати собі диких пущ.
МОНАСТИР ПОГОНЯ
В Україні, в Галицькому повіті, є місто Завалів, назване від валів, давно висипаних; їх є три над цим містом на горі, а між цими трьома валами знаходиться монастир при церкві святого архієрея Миколая. Старі духовні та світські люди, котрі чували від своїх дідів і прадідів, повідають, що Буняк, як вони говорять, але радше Батий, цар татарський, коли воював Руську землю, тоді один воєвода, на ім'я Роман, вийшов із Руської землі зі своїми військами проти татарських орді, бачачи велику потугу, а своє мале військо християнське, окопався трьома валами, журився та заснув у журбі. У сні з'явився йому святий архієрей Миколай і велів йому йти сміливо на бусурманські орди, а де здожене поган і переможе їх, на тому місці велів йому збудувати церкву на честь Пресвятої Богородиці, за допомогою якої мав перемогти мохаммедан, а між цими трьома валами казав збудувати церкву на честь святого архієрея Миколая. Пробудившися зо сну, воєвода Роман рушив сміливо із своїми військами на татар. Погнав їх, гонив за ними і догнав їх на тих полях, які знаходяться недалеко за містом Тисменицею, й одержав славну перемогу над ними. А по цій перемозі збудував на цьому полі церкву Успення Пресвятої Богородиці, за посередництвом якої переміг поганські орди; а цій церкві є намісний чудотворний образ Пресвятої Богородиці. При цій церкві є монастир, що називається Погоня тому, що там воєвода Роман погнав і догнав і розігнав своїх неприятелів татарів… А між трьома валами воєвода збудував церкву святого архієрея Миколая, що показавсь йому там у сні й указав побудувати одну церкву на честь Богородиці, а другу на своє.
ЧОРТОРИЯ
З прапрадідів над бистрою річкою Случчю стояло городище княгині Насті, по імені Горбовиця. Із далекої землі прийшов під вали того замку з дружиною грізний для всієї тутешньої околиці ворог Буняк і почав садибу бідної княгині штурмом брати. Свята жінка хоробро відбивалася від ворога, але дівчина так подобалася йому, що завзятий не хотів відступати. Довго тягнулася та даремна осада городища. Збожеволілий від кохання ворог послав сватів до княгині, предкладаючи вічний мир, але одночасно прохаючи руки. Для щастя свого народу прийняла пропозицію княгиня Настя і незабаром відала руку поганому й лихому, як дідько, Бунякові. Але добрість і лагідність Наситі не придалися на ні нащо. Коли новий пан почав мордувати й губити околичних людей, а його милосердна жінка завзято вступатися за своїх підданих, схопив її з рідного гнізда, завіз кудись в далеку околицю і там на дорозі велів своїм гайдамакам замордувати її. Але Насті на той раз удалось таки втекти з рук поганців і сховатися ніччю в чуднівських лісах. Буняк догнав її в ярах над Тетеревом, повелів прив’язати до дерева й ганебно заморити голодом. Умираючи, бідолашна проливала сльози і з тих то сліз зробився струмок води, чистий, як душа княгині; і досі той струмок зветься «криниця Насті». Зараз по її смерті вся околиця зложилася і на пам'ять вибудувала їй багатий храм. Та тут іще не кінець тієї предивної історії. Ото зависний дідько, вмішавшись в ту справу, в одну прегарну ніч почав будувати кам'яну греблю на Случі, щоб припинити тим способом течію води, залити всі околиці та зруйнувати святий храм і Настину криницю. Не вдалась лихому чорна робота: півень запіє, дідько мусів утікати й тільки купа каміння зосталась на пам'ять його лихих задумів. Щоб увіковічнити пам'ять усього цього, околичні люди прозвали городище Горбовицю Чорториєю, і тільки криниця і Настині корчми, що стоять недалеко від неї на чуднівському тракті, назавжди носять ім’я замореної голодом княгині.
ВАЛ ОЛЬГИ
В околицях Зборова, Колтова показує народ вал, що тягнеться з перервами, названий валом Ольги. Утікаючи перед Батиєм, ця княжна перемінилася в мишу і йшла геть під землею, і всюди, де нуртувала, висипувався такий вал. Безпечний захист знайшла щойно на городищі, званому Пліснисько, близько Підгорець, де, замкнувшись у замку, відбила татарські орди.
ШАПОВАЛІВ ЯР
Недалеко від річки Росі, в куті від Таращанського повіту, лежить так звана Шаповалова річка і яр. Є переказ, що в часі нападу татар один козак, на ім'я Шаповал, гнаний татарами, скочив у річку, бажаючи переплигнути не другий бік. Але татарин догнав його і Шаповал довго в воді боровся з ним, нарешті, не сподіваючись рятунку, схопив його за шию і втопився разом з неприятелем. Потім поховали його тіло, а місце. Де згинув козак Шаповал, назвали його іменем.
ДІВИЧ-ГОРА
За татарського лихоліття в Сахнівці був пастух, що тішився місцевою пошаною. У пастуха була дочка-красуня. Одного разу мешканці Сахнівки схвилювалися страшно звісткою вартових людей про напад татар; покинувши польові роботи, сахнівці пішли боронити своїх домів. На звістку про напад татар дочка пастуха поспішила назустріч батькові й попала в татарський полон. Тим часом мешканцям удалось прогнати татар. Вони погнались за тим, хто полонив дівчину-красуню, а він, не могучи взяти її з собою, заколов її і лишив своїм переслідувачам. Сумна звістка про втрату доньки дійшла до батька. Убиту красуню поховали та тому самому місці, де знайшли її. Засмучений батько перший кинув жменю землі на могилу дочки, кажучи, що кожна жінка села, якщо хоче, щоб її худоба була так само гарна, як його стадо, обов’язана щодня, виганяючи свою худобу в поле, кидати по жмені землі на могилу дівчини. З пошани до старого пастуха виконували свято його заповіт. Оповідання передавалося з роду в рід, могила росла й утворила Дівич-гору.