Пуцькіни бацькі проти України-17
...
Діяльність підпілля в основному була зосереджена на пропаганді (листівки "Українська молодь!", "Українська молодь міст і сіл!", брошура Василя Бея "Перспективи розвитку національно-визвольної боротьби в Східній Україні" тощо), але траплялися й збройні акції.
23 травня 1952 було убито голову сільради в Станіславській області. Боївку Івана Дебринюка-"Безталанного", яка здійснила це, невдовзі видав зрадник-зв'язковий, її знищили, але сам Дебринюк врятувався. Невідомо, як він дізнався про черговий виїзд спецгрупи МГБ на каральну операцію в Брустури та Космач і сам-один влаштував засідку. Стріляв тільки по офіцерському "бобику", встиг убити 4-х офіцерів МГБ...
У 1952 були викриті 2 останні групи ОУН в Закарпатті.
19 січня 1952 року підірвав себе гранатою провідник ОУН на Поліссі та Волині Іван Литвинчук-"Дубовий".
22 січня 1952 загинув крайовий референт СБ Львівського краю Роман Лозинський. У той же день МГБ захопило окружного провідника Львівщини Євгена Пришляка-"Ярему", а в квітні 1952 - керівників східноукраїнських округ ОУН Петра Колісника-"Черника" та Василя Юркевича-"Змагуна".
У травні 1952 загинув крайовий провідник Поділля Василь Бей-"Улас". МГБ вийшло на Василя Кука, але він урятувався в останню мить.
В серпні 1952 на волі залишалися тільки 2 члени ЦП ОУН:
Ввсиль Галаса-«Орлан» (він же командир УПА-Північ) та ВасильКук-«Леміш» (він же Головний командир УПА).
(ДА СБУ, ф.13, спр.372, т.2, арк.27)
14 жовтня 1952 року Василь Кук видав "Звернення Головного командира УПА" і накази про вшанування, нагородження, підвищення у званях для Івана Климіва-"Легенди" (вбитий гестапо у грудні 1942), Дмитра Маївського-"Косаря" (вчинив самогубство у чеській тюрмі у 1945), О.Гасина-"Лицаря" (вбитий МГБ у 1949) та інших загиблих керівників УПА та ОУН.
...Коли збройний спротив в Україні вже суттєво підупав, надумала втрутися еміграція...
Три закордонні сторони (Закордонні частини ОУН, "Демократична опозиція " цих же ЗЧ ОУН та Закордонний провід Української Головної Визвольної Ради) доклали немало зусиль, щоб вислати своїх представників в Україну й довести свою правоту безпосередньо ЦП ОУН в Україні. Цих представників перекидали американськими літаками. Причому, як зауважує Василь Кук, до цього закордон мало цікавився українським рухом й не інформував про нього європейську спільноту, тому поява скинутих "парашутистів" була цілковитою несподіванкою для УПА та ЦП ОУН.
Першими з'явилися посланці від ЗЧ ОУН - група з 12 осіб під командуванням референта СБ ЗЧ ОУН Мирона Матвієйка-"Усміха" була десантована в ніч з 14 на 15 травня 1951 року на Тернопільщині. МГБ про цію групу попередив Кім Філбі, тому їх вже чекали. Зустрівши на місці спецгрупою з чекістів та колишніх підпільників, розпитали про все цікаве, приспали й вивезли до Києва. Матвієйко пішов на співпрацю з МГБ, спецпостановою ВР УРСР від 1958 був помилуваний, виступав проти ОУН в пресі та на прес-конференціях з 1960 року і дожив до 1984 року.
Подальшу дискусія ЦП ОУН в Україні із закордоном стало неможлива через повне перекриття кордонів, але парашутні "десанти" не припинялися. 19 жовтня 1951 року група з 4 осіб під командуванням члена ЗП УГВР і ЗЧ ОУН Василя Охримовича-"Грузина" була скинута в Майданські ліси на Дрогобиччині. Охримович по лінії зв'язку швидко дійшов до Василя Кука, по дорозі зустрівшись з іншими членами ЦП ОУН Петром Полтавою та Романом Кравчуком. В Україну він передав пошту від ЗП УГВР. Разом з Куком Охримович провів зиму 1951-1952 років, обговоривши багато питань, в т.ч. підтвердження на Заході всіх повноважень Закордонного Проводу УГВР, які були визначені ще в 1944 Шухевичем.
Для зв'язку з ЗП УГВР Охримович весною 1952 року пішов до Дністра і далі в Підкарпаття до своїх радистів, але був схоплений у жовтні 1952 року.
18 вересня 1952 року в Боринському лісі десантувалася ще одна група зв"язкових, які одразу попали до рук МГБ.
З літа 1952 року Василь Кук був упевнений, що на той час Василь Охримович схоплений, тому вів з ним тільки просту переписку без деталізування своїх поглядів. У серпні 1952 року він ознайомив з інформацією про конфікт між ЗП УГВР та С.Бандерою провідника ОУН на Південно-західних та середніх українських землях Василя Галасу. Обидва вирішили підтримати ЗП УГВР. Тоді ж про захполення Василя Охримовича були поінформовані всі наявні члени ЦП ОУН в Україні - Кук, Галаса, провідник Рівненського окружного проводу "Ульян" та інші.
АЛЕ МГБ на той час вже мало достатньо матеріалів про ОУН та захоплених функціонерів, щоб почати свою власну гру із закордоном. Сфабриковані документи йшли туди від імені Голови Проводу ОУН В.Коваля (Кука) й від імені Голови Секретаріату УГВР Ю.Леміша (того ж Кука). Повна версія цих відправлених по рації документів -
див. Лесь Топольчук. За фальшивим мандатом", Київ, 1978.
Таким чином, КГБ прагнуло посварити еміграцію та підпілля в Україні.
Проте в усій цій історії одне є незаперечним фактом: ОУН в Україні на той час розвивалося в напрямку революційно-демократичного націоналізму і навіть соціал-демократії, і цей апрямок був відмінним від ідей ЗЧ ОУН та особисто Степана Бандери.
...
Діяльність підпілля в основному була зосереджена на пропаганді (листівки "Українська молодь!", "Українська молодь міст і сіл!", брошура Василя Бея "Перспективи розвитку національно-визвольної боротьби в Східній Україні" тощо), але траплялися й збройні акції.
23 травня 1952 було убито голову сільради в Станіславській області. Боївку Івана Дебринюка-"Безталанного", яка здійснила це, невдовзі видав зрадник-зв'язковий, її знищили, але сам Дебринюк врятувався. Невідомо, як він дізнався про черговий виїзд спецгрупи МГБ на каральну операцію в Брустури та Космач і сам-один влаштував засідку. Стріляв тільки по офіцерському "бобику", встиг убити 4-х офіцерів МГБ...
У 1952 були викриті 2 останні групи ОУН в Закарпатті.
19 січня 1952 року підірвав себе гранатою провідник ОУН на Поліссі та Волині Іван Литвинчук-"Дубовий".
22 січня 1952 загинув крайовий референт СБ Львівського краю Роман Лозинський. У той же день МГБ захопило окружного провідника Львівщини Євгена Пришляка-"Ярему", а в квітні 1952 - керівників східноукраїнських округ ОУН Петра Колісника-"Черника" та Василя Юркевича-"Змагуна".
У травні 1952 загинув крайовий провідник Поділля Василь Бей-"Улас". МГБ вийшло на Василя Кука, але він урятувався в останню мить.
В серпні 1952 на волі залишалися тільки 2 члени ЦП ОУН:
Ввсиль Галаса-«Орлан» (він же командир УПА-Північ) та ВасильКук-«Леміш» (він же Головний командир УПА).
(ДА СБУ, ф.13, спр.372, т.2, арк.27)
14 жовтня 1952 року Василь Кук видав "Звернення Головного командира УПА" і накази про вшанування, нагородження, підвищення у званях для Івана Климіва-"Легенди" (вбитий гестапо у грудні 1942), Дмитра Маївського-"Косаря" (вчинив самогубство у чеській тюрмі у 1945), О.Гасина-"Лицаря" (вбитий МГБ у 1949) та інших загиблих керівників УПА та ОУН.
...Коли збройний спротив в Україні вже суттєво підупав, надумала втрутися еміграція...
Три закордонні сторони (Закордонні частини ОУН, "Демократична опозиція " цих же ЗЧ ОУН та Закордонний провід Української Головної Визвольної Ради) доклали немало зусиль, щоб вислати своїх представників в Україну й довести свою правоту безпосередньо ЦП ОУН в Україні. Цих представників перекидали американськими літаками. Причому, як зауважує Василь Кук, до цього закордон мало цікавився українським рухом й не інформував про нього європейську спільноту, тому поява скинутих "парашутистів" була цілковитою несподіванкою для УПА та ЦП ОУН.
Першими з'явилися посланці від ЗЧ ОУН - група з 12 осіб під командуванням референта СБ ЗЧ ОУН Мирона Матвієйка-"Усміха" була десантована в ніч з 14 на 15 травня 1951 року на Тернопільщині. МГБ про цію групу попередив Кім Філбі, тому їх вже чекали. Зустрівши на місці спецгрупою з чекістів та колишніх підпільників, розпитали про все цікаве, приспали й вивезли до Києва. Матвієйко пішов на співпрацю з МГБ, спецпостановою ВР УРСР від 1958 був помилуваний, виступав проти ОУН в пресі та на прес-конференціях з 1960 року і дожив до 1984 року.
Подальшу дискусія ЦП ОУН в Україні із закордоном стало неможлива через повне перекриття кордонів, але парашутні "десанти" не припинялися. 19 жовтня 1951 року група з 4 осіб під командуванням члена ЗП УГВР і ЗЧ ОУН Василя Охримовича-"Грузина" була скинута в Майданські ліси на Дрогобиччині. Охримович по лінії зв'язку швидко дійшов до Василя Кука, по дорозі зустрівшись з іншими членами ЦП ОУН Петром Полтавою та Романом Кравчуком. В Україну він передав пошту від ЗП УГВР. Разом з Куком Охримович провів зиму 1951-1952 років, обговоривши багато питань, в т.ч. підтвердження на Заході всіх повноважень Закордонного Проводу УГВР, які були визначені ще в 1944 Шухевичем.
Для зв'язку з ЗП УГВР Охримович весною 1952 року пішов до Дністра і далі в Підкарпаття до своїх радистів, але був схоплений у жовтні 1952 року.
18 вересня 1952 року в Боринському лісі десантувалася ще одна група зв"язкових, які одразу попали до рук МГБ.
З літа 1952 року Василь Кук був упевнений, що на той час Василь Охримович схоплений, тому вів з ним тільки просту переписку без деталізування своїх поглядів. У серпні 1952 року він ознайомив з інформацією про конфікт між ЗП УГВР та С.Бандерою провідника ОУН на Південно-західних та середніх українських землях Василя Галасу. Обидва вирішили підтримати ЗП УГВР. Тоді ж про захполення Василя Охримовича були поінформовані всі наявні члени ЦП ОУН в Україні - Кук, Галаса, провідник Рівненського окружного проводу "Ульян" та інші.
АЛЕ МГБ на той час вже мало достатньо матеріалів про ОУН та захоплених функціонерів, щоб почати свою власну гру із закордоном. Сфабриковані документи йшли туди від імені Голови Проводу ОУН В.Коваля (Кука) й від імені Голови Секретаріату УГВР Ю.Леміша (того ж Кука). Повна версія цих відправлених по рації документів -
див. Лесь Топольчук. За фальшивим мандатом", Київ, 1978.
Таким чином, КГБ прагнуло посварити еміграцію та підпілля в Україні.
Проте в усій цій історії одне є незаперечним фактом: ОУН в Україні на той час розвивалося в напрямку революційно-демократичного націоналізму і навіть соціал-демократії, і цей апрямок був відмінним від ідей ЗЧ ОУН та особисто Степана Бандери.
...