* парфянскіє запіскі ч. V
Nihil novi
Переглядаючи як події, так і постаті на скрижалях Кліо стосовно Парфії першого століття н.е. - а зупинилися ми на 4 році, коли одночасно зникли Муза та Фраатак - я спіймав себе на наступній думці: якби існувала потреба охарактеризувати цей період, скажімо, двома словами, то я б тут використав вислів nihil novi. Нічого нового. Саме цей дуже вдалий коментар часто використовується, коли йде мова про меровінзький період історії франків: мається на увазі дефіцит оригінальності та брак чогось справді екстраординарного; без жодних вагань використовую я його і по відношенню до наступного відрізку парфянської історії: від зникнення Фраата V [aka Фраатак] аж по азійські кампанії Траяна.
Ні, ця доба зовсім не була нудною та нецікавою! Вона була по вінця наповнена подіями та пристрастями - але все то нагадувало гротескну самопародію, або скажімо, екзаменаційні відповіді не дуже старанних учнів, які всі використовують одну-єдину шпаргалку.
Нескінчена череда правлінь, як тривалих та вдалих, так і справжніх "бліцкрігів", коли монарх не встигав навіть нагріти під собою трон; і все це під "акомпанемент" постійних заколотів та заворушень, підкупів та зрад. І [чи треба про це казати?] звичайно, Рим не лишався осторонь та постійно втручався - переважно у вигляді "непрямих дій" ©, Ліддел Гарт - у всю цю "сантабарбару" :) . Судіть самі.
Як я вже казав, під впливом Музи Фраат ІV відправив до Риму чотирьох своїх синів; після Фраатака вакантний трон Парфії зайняв Ород ІІІ, якому судилося царювати лише 3 роки - змова, вбивство; і знову лунає: "Хто в царі останній?" Светоній під час опису правління Октавіана Августа розповідає про те, як принцепс "мудрой разнарядкой згори" спустіл парфянам нового монарха: це був старший син Фраата ІV, Вонон І. Але Светоній делікатно замовчує те, що романізований Вонон - це виявилося майже одразу - був далекий від своїх нових підлеглих-парфян приблизно так само, як декабристи були далекими від простого народу: верхи він не їздив, полюванням не захоплювався, трапезнічать звик на римський манер... Пригадуєте, чим завершилося недовге правління Лжедмітрія І? Отож. Вонон І протримався "при владі" довше, але з тим самим результатом, його скинули та вбили, новим царем став Артабан ІІІ.
Хех, правлінню цього аршакіда судилося стати на диво довгим та вдалим (особливо на фоні того всього єралашу, який там відбувався останніми роками); підлеглих він влаштовував спочатку цілком: з лука стріляв, коней любив :). Артабану ІІІ вдалося, дозвольте використати сучасну термінологію, відновити владну вертикаль в країні, але - nihil novi! - знову почалося те саме: певна частина знаті невдоволена, знову "заклятий" римський сусід (на цей раз Тиберій). Заколотники-аристократи вирішили в 35 н.е. посадити на трон чергового вихованого в Римі сина Фраата ІV, якого звали, правильно, знову Фраат :) .Але з цього непристойно мало вийшло дивідендів, "імпортний" монарх був вже немолодий (лише поза рідними пенатами він пробув цілих 45 років!), "дим отєчєства" виявився для нього згубним, і цей Фраат помер в дорозі, ще на території Римської держави - в Сирії... Не біда! В Римі вже підростали Аршакіди-онуки Фраата ІV!! Навколо одного з них, Тиридата ІІІ, і закрутилася нова комбінація :) - звичайно, жорстка та сильна влада Артабану ІІІ встигла багатьом набриднути, а тут Майдан чергова заварушка і щедра злива римського золота у вигляді хабарів. Артабану ІІІ довелося тікати і переховуватися в сарматів (це в нас теж вже було), а Тиридат ІІІ, як виявилося, теж майже одразу смертельно дістав та розчарував парфян (і це теж було). На таємному засіданні найвищої аристократії Парфії одностайно вирішили отримане від Тиберія золото приховати, але старіну Артабана кликати знову на царство :) . Той тихо-мирно собі тусіл серед напівдиків дружбанів, які радо пристали на пропозицію свого вінценосного побратима повоювати - корисна справа, чого уж там. Як в поганенькому вестерні, позбавлений будь-якої підтримки Тиридат ІІІ миттєво почав тікати світ за очі, Артабан ІІІ звично всівся на троні, всі полегшено зіхнули, але... Час річ невблаганна, дуже скоро - в 38 році н.е. -вже немолодий цар покинув цей світ, і - знову набирає оберти вже традиційна "сантабарбара"...
В той час, як в Парфії тривав і все поглиблювався нескінчений, просто неймовірний розгардіяш, який часто нагадував справжній хаос (так, наприклад, після Артабана ІІІ одночасно правили 2 брати, Готарз та Вардан, які поділили імперію на 2 частини і потім відчайдушно воювали один з одним, і т.д., і т.п.) Рим вступив в стадію тбм "розвиненого принципату" і фактично досяг географічних кордонів на заході (за винятком хіба що Ібернії та Каледонії, сучасних Ірландії та Шотландії), водночас виношуючи плани для подальшої територіальної експансії на схід (південь, а саме неосяжний простір Африки, квіритів цікавив на диво мало, але це тема для окремої розмови); за романськими східними кордонами (Рейн та Дунай в Європі та Євфрат в Азії) замасковані під звичайних купців та маркитанів виконували свої таємні завдання цілі шпигунські загони та з'єднання [традиційна практика, яка проіснувала тисячоліттями]; аналізуючи зміст всіх їхніх звітів та донесень [одним з цих штабних мудреців, до речі, був знаменитий Тацит] - та постійно зважуючи всі pro et contra - римляни відточували плани своїх майбутніх збройних експедицій, подібно тому, як генштаб ІІго німецького рейху десятиліттями носився з "планом Шліффена", носився аж до самого серпня 1914.
Що ж приблизно могли побачити римські принцепси [імператори] з "донесень розвідки" та "викладок генштабу"? На "германському напрямку експансії" після числених дискусій був поставлений великий та жирний хрест: після Тевтобурзької катастрофи гробити легіони в непролазних та холодних лісах на лівому березі Рейну, гробити в протистоянні з войовничими германськими ордами ніхто б вже не наважився. Набагато більш привабливим та багатообіцяючим був "дакійський варіант": існувала можливість вдало локалізувати ТВД між Дунаєм та Карпатською грядою, захопити трофеї, рабів та накласти лапу на родовища золота. Також досить перспективним "на папері" - попри всі приховані ризики та неминучі ускладнення - здавався і "парфянський вектор": хоча нащадки вовчиці неодноразово і були вже биті на "іранських фронтах", але, по перше, римлян постійно вабили казкові багатства Сходу [можливо, уявлення про які й були дещо перебільшені], по друге, вони вже мали можливість близько ознайомилися з парфянською тактикою та врахувати раніше допущені помилки; по третє, державу Аршакідів чим далі, тим більше засмоктувала ентропія безладу -а в поглиблені якраз саме цього явища Рим був дуже зацікавлений! І не лише зацікавлений, про "римські впливи" в складних комбінаціях аршакідської політики я згадував неодноразово.
З врахуванням всього цього кампанія Корбуло, підсумком якої став вже згаданий мною візит [по корону] вірменського Тиридата до Нерона, виглядає як своєрідна "розвідка боєм"; укріплення кордонів Веспасіаном - як"забезпечення надійного тилу"; екіпіровка легіонерів покращеним обладунком lorica segmentata1 та масове використання таких різновидів арбалетів, як manuballistae та arcuballistae2, etc - як "результат роботи над помилками"; важко сказати, чи причетні були якимось чином римляни до вторгнень алан до Парфії (розпочалося це з 72 н.е.; про них згадує, наприклад, той самий Светоній, коли розповідає про Доміциана), але факти говорять самі за себе: відчайдушні заклики Аршакідів по допомогу залишилися без уваги, а самі парфяни вирішили і собі погратися в брудні ігри та десь відкопали, уявіть собі, двох Лженеронів!! В 79 та в 89 роках.
(Далі буде)
===============
1 Lorica segmentata - сегментний обладунок римського легіонера (доби кінця Республіки та Принципату)
Lorica segmentata, умовна модифікація Корбридж (саме така використовувалася під час походів Траяна)
2 Manuballistae / arcuballistae - ручна та стаціонарна модифікації римських арбалетів, які масово стали використовуватися саме в добу [Марка Ульпії Нерви] Траяна (98-117). Про використання ручних арбалетів кіннотою (sic!) згадується в "Тактиці" Арріана "Ксенофона"; стаціонарну модифікацію, до речі, можна побачити на колоні Траяна в Римі.
Манубалiста (реконструкція D.Baatz)
Переглядаючи як події, так і постаті на скрижалях Кліо стосовно Парфії першого століття н.е. - а зупинилися ми на 4 році, коли одночасно зникли Муза та Фраатак - я спіймав себе на наступній думці: якби існувала потреба охарактеризувати цей період, скажімо, двома словами, то я б тут використав вислів nihil novi. Нічого нового. Саме цей дуже вдалий коментар часто використовується, коли йде мова про меровінзький період історії франків: мається на увазі дефіцит оригінальності та брак чогось справді екстраординарного; без жодних вагань використовую я його і по відношенню до наступного відрізку парфянської історії: від зникнення Фраата V [aka Фраатак] аж по азійські кампанії Траяна.
Ні, ця доба зовсім не була нудною та нецікавою! Вона була по вінця наповнена подіями та пристрастями - але все то нагадувало гротескну самопародію, або скажімо, екзаменаційні відповіді не дуже старанних учнів, які всі використовують одну-єдину шпаргалку.
Нескінчена череда правлінь, як тривалих та вдалих, так і справжніх "бліцкрігів", коли монарх не встигав навіть нагріти під собою трон; і все це під "акомпанемент" постійних заколотів та заворушень, підкупів та зрад. І [чи треба про це казати?] звичайно, Рим не лишався осторонь та постійно втручався - переважно у вигляді "непрямих дій" ©, Ліддел Гарт - у всю цю "сантабарбару" :) . Судіть самі.
Як я вже казав, під впливом Музи Фраат ІV відправив до Риму чотирьох своїх синів; після Фраатака вакантний трон Парфії зайняв Ород ІІІ, якому судилося царювати лише 3 роки - змова, вбивство; і знову лунає: "Хто в царі останній?" Светоній під час опису правління Октавіана Августа розповідає про те, як принцепс "мудрой разнарядкой згори" спустіл парфянам нового монарха: це був старший син Фраата ІV, Вонон І. Але Светоній делікатно замовчує те, що романізований Вонон - це виявилося майже одразу - був далекий від своїх нових підлеглих-парфян приблизно так само, як декабристи були далекими від простого народу: верхи він не їздив, полюванням не захоплювався, трапезнічать звик на римський манер... Пригадуєте, чим завершилося недовге правління Лжедмітрія І? Отож. Вонон І протримався "при владі" довше, але з тим самим результатом, його скинули та вбили, новим царем став Артабан ІІІ.
Хех, правлінню цього аршакіда судилося стати на диво довгим та вдалим (особливо на фоні того всього єралашу, який там відбувався останніми роками); підлеглих він влаштовував спочатку цілком: з лука стріляв, коней любив :). Артабану ІІІ вдалося, дозвольте використати сучасну термінологію, відновити владну вертикаль в країні, але - nihil novi! - знову почалося те саме: певна частина знаті невдоволена, знову "заклятий" римський сусід (на цей раз Тиберій). Заколотники-аристократи вирішили в 35 н.е. посадити на трон чергового вихованого в Римі сина Фраата ІV, якого звали, правильно, знову Фраат :) .Але з цього непристойно мало вийшло дивідендів, "імпортний" монарх був вже немолодий (лише поза рідними пенатами він пробув цілих 45 років!), "дим отєчєства" виявився для нього згубним, і цей Фраат помер в дорозі, ще на території Римської держави - в Сирії... Не біда! В Римі вже підростали Аршакіди-онуки Фраата ІV!! Навколо одного з них, Тиридата ІІІ, і закрутилася нова комбінація :) - звичайно, жорстка та сильна влада Артабану ІІІ встигла багатьом набриднути, а тут Майдан чергова заварушка і щедра злива римського золота у вигляді хабарів. Артабану ІІІ довелося тікати і переховуватися в сарматів (це в нас теж вже було), а Тиридат ІІІ, як виявилося, теж майже одразу смертельно дістав та розчарував парфян (і це теж було). На таємному засіданні найвищої аристократії Парфії одностайно вирішили отримане від Тиберія золото приховати, але старіну Артабана кликати знову на царство :) . Той тихо-мирно собі тусіл серед напівдиків дружбанів, які радо пристали на пропозицію свого вінценосного побратима повоювати - корисна справа, чого уж там. Як в поганенькому вестерні, позбавлений будь-якої підтримки Тиридат ІІІ миттєво почав тікати світ за очі, Артабан ІІІ звично всівся на троні, всі полегшено зіхнули, але... Час річ невблаганна, дуже скоро - в 38 році н.е. -вже немолодий цар покинув цей світ, і - знову набирає оберти вже традиційна "сантабарбара"...
В той час, як в Парфії тривав і все поглиблювався нескінчений, просто неймовірний розгардіяш, який часто нагадував справжній хаос (так, наприклад, після Артабана ІІІ одночасно правили 2 брати, Готарз та Вардан, які поділили імперію на 2 частини і потім відчайдушно воювали один з одним, і т.д., і т.п.) Рим вступив в стадію тбм "розвиненого принципату" і фактично досяг географічних кордонів на заході (за винятком хіба що Ібернії та Каледонії, сучасних Ірландії та Шотландії), водночас виношуючи плани для подальшої територіальної експансії на схід (південь, а саме неосяжний простір Африки, квіритів цікавив на диво мало, але це тема для окремої розмови); за романськими східними кордонами (Рейн та Дунай в Європі та Євфрат в Азії) замасковані під звичайних купців та маркитанів виконували свої таємні завдання цілі шпигунські загони та з'єднання [традиційна практика, яка проіснувала тисячоліттями]; аналізуючи зміст всіх їхніх звітів та донесень [одним з цих штабних мудреців, до речі, був знаменитий Тацит] - та постійно зважуючи всі pro et contra - римляни відточували плани своїх майбутніх збройних експедицій, подібно тому, як генштаб ІІго німецького рейху десятиліттями носився з "планом Шліффена", носився аж до самого серпня 1914.
Що ж приблизно могли побачити римські принцепси [імператори] з "донесень розвідки" та "викладок генштабу"? На "германському напрямку експансії" після числених дискусій був поставлений великий та жирний хрест: після Тевтобурзької катастрофи гробити легіони в непролазних та холодних лісах на лівому березі Рейну, гробити в протистоянні з войовничими германськими ордами ніхто б вже не наважився. Набагато більш привабливим та багатообіцяючим був "дакійський варіант": існувала можливість вдало локалізувати ТВД між Дунаєм та Карпатською грядою, захопити трофеї, рабів та накласти лапу на родовища золота. Також досить перспективним "на папері" - попри всі приховані ризики та неминучі ускладнення - здавався і "парфянський вектор": хоча нащадки вовчиці неодноразово і були вже биті на "іранських фронтах", але, по перше, римлян постійно вабили казкові багатства Сходу [можливо, уявлення про які й були дещо перебільшені], по друге, вони вже мали можливість близько ознайомилися з парфянською тактикою та врахувати раніше допущені помилки; по третє, державу Аршакідів чим далі, тим більше засмоктувала ентропія безладу -а в поглиблені якраз саме цього явища Рим був дуже зацікавлений! І не лише зацікавлений, про "римські впливи" в складних комбінаціях аршакідської політики я згадував неодноразово.
З врахуванням всього цього кампанія Корбуло, підсумком якої став вже згаданий мною візит [по корону] вірменського Тиридата до Нерона, виглядає як своєрідна "розвідка боєм"; укріплення кордонів Веспасіаном - як"забезпечення надійного тилу"; екіпіровка легіонерів покращеним обладунком lorica segmentata1 та масове використання таких різновидів арбалетів, як manuballistae та arcuballistae2, etc - як "результат роботи над помилками"; важко сказати, чи причетні були якимось чином римляни до вторгнень алан до Парфії (розпочалося це з 72 н.е.; про них згадує, наприклад, той самий Светоній, коли розповідає про Доміциана), але факти говорять самі за себе: відчайдушні заклики Аршакідів по допомогу залишилися без уваги, а самі парфяни вирішили і собі погратися в брудні ігри та десь відкопали, уявіть собі, двох Лженеронів!! В 79 та в 89 роках.
(Далі буде)
===============
1 Lorica segmentata - сегментний обладунок римського легіонера (доби кінця Республіки та Принципату)
Lorica segmentata, умовна модифікація Корбридж (саме така використовувалася під час походів Траяна)
2 Manuballistae / arcuballistae - ручна та стаціонарна модифікації римських арбалетів, які масово стали використовуватися саме в добу [Марка Ульпії Нерви] Траяна (98-117). Про використання ручних арбалетів кіннотою (sic!) згадується в "Тактиці" Арріана "Ксенофона"; стаціонарну модифікацію, до речі, можна побачити на колоні Траяна в Римі.
Манубалiста (реконструкція D.Baatz)