Листівка Бетховена/лекція/більш не буду
Позавчора ходив на одну таку двіжуху... Пішов в кабак "Клоузнер". Одна прекрасна темноока дівчинка підказала мені, що там проводяться лекції з класичної музики. А я просто не передати як люблю класичну музику. Цього разу там проводився вечір присвячений Філіпу Глассу. Авангард. Заєбісь, подумав я. Піду. Пішов не тією дорогою шо треба і подолав 50 зайвих кілометрів, але все то нічого. Адреса: Нижньоюрківська 31. От іду я і дивлюсь в цій жопі номери на будівлях. 70, за ним зразу 45 і наступний 3. Блядь! А де 31? Зайшов на якусь територію і кручу головою навсибіч. Зрештою я був помічений охоронцем. Приємним дідуганом, якому дуже хотілося хоча б з кимось попиздіти. Він, бідолаха, сидів там вже 20 годин і сторожував невідомо що. А ще в нього є дружина, хороша жінка і син, який вже встиг розвестися і мав від свого невдалого шлюбу двох дочок, онучок сторожа. А ще в нього були хворі ноги і тому він переважно працював сторожем, хоча дуже любить спорт і рухомий спосіб життя. А ще він їв індичку на вечерю. Це я дізнався з 5 хвилин і вже потім запитав цього чувака чи знає він де той 31-й номер. Він, ніби образився на те, що я так наче ото прокидав його і не дослухав хроніки його без сумнівів цікавого життя. Тикнув мені пальцем в бік якогось заводу.
От. Я пройшов через вєртушку на територію цього заводу чи шо то таке там було. Дійшов до зала. Диво! Я думав, що на цій лекції буде не так багато народу, як виявилося. Зал був забитий. Чувак тільки-но розпочав. В окулярах, не спортивного тіловрахування, почав розповідати про Філіпа Гласса. Він розповідав доволі цікаво. Починав свою лекцію з прелюдій і таких початків у нього було сім, а може й більше. Він шуткував і від того, що він робив це досить пристойно, слухати його було приємно.
Потім він показав нотну грамоту, вивів її на екран і пояснив, що до чого. Це виявилася партія для ударного інструмента. Ще потім включив її в динаміки. Бум-бум-бу-бу-бу-бум-бум. І так далі. Кілька хвилин. Це була партія якогось композитора, ім"я якого я не запам"ятав. Зрештою, цю композицію колись слухав і Гласс. Мало того, цей барабанний композитор був корєшом Гласса і Філіп мав всі підстави награвати цю мелодію в душі, коли натирав свою спину мочалкою. Він, на відміну від мене, знав нотну грамоту. Аж згодом Глассу спало на думку написати відповідь своєму корєфану. З лекції виходило, що корефан образився на це і вони більше не дружили. Думаю, да що ж там таке? Лектор включив звук. І почалася типу барабанна партія, але по средствах клавісину. Це піздєц, шановні мої друзі. Я б його задушив би, якщо отримав би таку композицію в дарунок. Я й так не люблю авангард, а тут ще й попав на прослуховування такого трешу.
Колись я жив на Академіка Доброхотова, у третьому будинку, в шостому поверсі. В п"ятому жив співець. Просто підімною. Спочатку він жив з дружиною. Уявіть, грає фортепіано щодня і чувак розчпівується або ж співає якісь арії чи романси. Ну, доволі цікаво.
Потім дружина пішла від нього і співати він почав багато менше. Але даже не в тому справа. Колись він поїхав на гастролі. Чувак собі виходив з квартири, закинув сумку з речима на плечі, хлопнув дверима і з його серванту впала на підлогу музичка листівка. Блядь. Звукоізоляція в радянських будинках 70х-80х років - була коньком наших будівельників. Я досі ненавиджу витвір Бетховена "Пур Еліз". Я спочатку облазив всю свою хату, шукав звідки йде той звук, потім прикладав вухо до стін, а вже зрештою роздуплив, що то йде від Маркіяна (так звуть сусіда-співака). Два тижні я включав тихенько будь яке своє музло, тільки щоб не чути Бетховена. Потім ловив себе на тому, що на роботі і в дорозі наспівував собі під ніс гадську мелодію кохання молодого Людвіга до Елізи і як тільки ловив себе на цьому, то гірко плювався. "Яка хороша батарейка", думав собі я. Треба запитати, якої вона фірми щоб знати про всяк випадок. Раптом мені треба. Далі не пам"ятаю, чи здохла батарейка, чи приїхав Маркіян, але адський звук припинився і ми зітхнули спокійно.Так от, саме цей момент в житті мені нагадала п"єса Філіпа Гласса. Я відчув, що в голові дзвенять Бетховени і мені паморочиться, вийшов на терассу. Суки, вони, для тих, хто там сидить, поставили гучний якісний динамік. Щоб люди не пройобували цікаву лекцію. І тут цей звук! Я сів, по швидкому перекурив, і злиняв звідти. Я йшов і думав, що більше не піду на те чого не знаю. Філіп Гласс? Блядь, Ден, візьми послухай, ознайомся, потім йди. Нє, цікаво нове. Матючив себе аж до метро, поки не війшов у вагон і не відкрив Толстого, де Лєв призиває всих бути чистими і прозорими, як озерна вода. А через годину до нас в гості прикотилися дівчата, з якими ми познайомилися на Обирку і я напився.
От. Я пройшов через вєртушку на територію цього заводу чи шо то таке там було. Дійшов до зала. Диво! Я думав, що на цій лекції буде не так багато народу, як виявилося. Зал був забитий. Чувак тільки-но розпочав. В окулярах, не спортивного тіловрахування, почав розповідати про Філіпа Гласса. Він розповідав доволі цікаво. Починав свою лекцію з прелюдій і таких початків у нього було сім, а може й більше. Він шуткував і від того, що він робив це досить пристойно, слухати його було приємно.
Потім він показав нотну грамоту, вивів її на екран і пояснив, що до чого. Це виявилася партія для ударного інструмента. Ще потім включив її в динаміки. Бум-бум-бу-бу-бу-бум-бум. І так далі. Кілька хвилин. Це була партія якогось композитора, ім"я якого я не запам"ятав. Зрештою, цю композицію колись слухав і Гласс. Мало того, цей барабанний композитор був корєшом Гласса і Філіп мав всі підстави награвати цю мелодію в душі, коли натирав свою спину мочалкою. Він, на відміну від мене, знав нотну грамоту. Аж згодом Глассу спало на думку написати відповідь своєму корєфану. З лекції виходило, що корефан образився на це і вони більше не дружили. Думаю, да що ж там таке? Лектор включив звук. І почалася типу барабанна партія, але по средствах клавісину. Це піздєц, шановні мої друзі. Я б його задушив би, якщо отримав би таку композицію в дарунок. Я й так не люблю авангард, а тут ще й попав на прослуховування такого трешу.
Колись я жив на Академіка Доброхотова, у третьому будинку, в шостому поверсі. В п"ятому жив співець. Просто підімною. Спочатку він жив з дружиною. Уявіть, грає фортепіано щодня і чувак розчпівується або ж співає якісь арії чи романси. Ну, доволі цікаво.
Потім дружина пішла від нього і співати він почав багато менше. Але даже не в тому справа. Колись він поїхав на гастролі. Чувак собі виходив з квартири, закинув сумку з речима на плечі, хлопнув дверима і з його серванту впала на підлогу музичка листівка. Блядь. Звукоізоляція в радянських будинках 70х-80х років - була коньком наших будівельників. Я досі ненавиджу витвір Бетховена "Пур Еліз". Я спочатку облазив всю свою хату, шукав звідки йде той звук, потім прикладав вухо до стін, а вже зрештою роздуплив, що то йде від Маркіяна (так звуть сусіда-співака). Два тижні я включав тихенько будь яке своє музло, тільки щоб не чути Бетховена. Потім ловив себе на тому, що на роботі і в дорозі наспівував собі під ніс гадську мелодію кохання молодого Людвіга до Елізи і як тільки ловив себе на цьому, то гірко плювався. "Яка хороша батарейка", думав собі я. Треба запитати, якої вона фірми щоб знати про всяк випадок. Раптом мені треба. Далі не пам"ятаю, чи здохла батарейка, чи приїхав Маркіян, але адський звук припинився і ми зітхнули спокійно.Так от, саме цей момент в житті мені нагадала п"єса Філіпа Гласса. Я відчув, що в голові дзвенять Бетховени і мені паморочиться, вийшов на терассу. Суки, вони, для тих, хто там сидить, поставили гучний якісний динамік. Щоб люди не пройобували цікаву лекцію. І тут цей звук! Я сів, по швидкому перекурив, і злиняв звідти. Я йшов і думав, що більше не піду на те чого не знаю. Філіп Гласс? Блядь, Ден, візьми послухай, ознайомся, потім йди. Нє, цікаво нове. Матючив себе аж до метро, поки не війшов у вагон і не відкрив Толстого, де Лєв призиває всих бути чистими і прозорими, як озерна вода. А через годину до нас в гості прикотилися дівчата, з якими ми познайомилися на Обирку і я напився.