діти, блядь
Працюю я собі працюю, випікаю як раз багет. А знаєш, ще один момент: я постійно вимикаю радіо, ну, щоб не кумарило. Там постійно якесь лайно крутять. І взагалі, я якось до радіо почав радикально негативно ставитися вже давно, тож і вимикаю, а тут забувсь. Грає якийсь тупняк на кшталт "Радіо Алла". А працюю в нічну. Таня на слойці, я на хлібах, на великій тобто печі. Льоха (ми на нього кажемо отець Олексій, бо він навчається в якомусь православному ВИШі) цієї ночі теж працював. Малась працювати Галя, його напарниця, але вона вийшла у відпустку. Тож розкладав продукцію по ящиках отець Олексій, мовчазний, похмурий. Робить вигляд розумахи, хоча сам цілковитий дурко. Життя його складається з прописних істин повністю. Він ні до чого не прийшов самотужки... проте ми ж не про нього.
Раптом чую, здається Наталі, так, після пісні сказали, що це Наталі... вона ще співала колись давно пісеньку про вєтєр, каторий дул с моря. А зараз "О боже какой мужчіна! Я хочу от тебя сина; я хочу от тєбя дочку. І точка!". Певний час я мужався, але ми щось утрьох, маю наувазі Льоху-батюшкку, Таню і певно себе, довго мовчимо.Така собі затяжна пауза.
- От ви вважаєте це правильним?
Я почав здалеку. Нехай поламають голову перед штурмом.
- Шо? - запитала Таня і глянула на мене отетерілими від поганого сну очима. Вона думала, що я знову почну сварити її за якусь лажу по роботі. Батюшка Льоша узагалі відморозився. Закреслював щось на своєму папірці і складав хліб по ящиках.
- Ну, ця манда співає.
Я процитував геніальний текст про альфа-самца перед котрим напустила у штани сама Наталі, хоч не першої свіжості, але ж непогана ще бабіца. Мабуть і досвід є. Й чоловіків уже всяких бачила. Я ще розумію, коли б їй було 16 років, то реально можна втюхатися по самі вуха, але ж в 50 ... чи скільки їй там. Тобто час вже звикнути, що є мужики, від погляду котрих хочеться вагітніти, і навіть не просто, а з рецидивом. Що краса поруч і так має бути, а от втрачати голову в свої літа зась. Що ж буде коли вона кожного дня зустрічатиме гарного чоловіка? Зблядується жіночка.
- Ти хоч розумієш, про що вона співає?щ
Таня толерантно посміхнулася. Льоха креслив і складав не реагуючи на мене ніяк.
- Таня, вона говорить про те, що жінки тупі! Вона ж не просто мурчить собі під ніс на кухні вранці поки її ніхто не чує - ця манда відкриває свій рот на три країни!
Я не знав, що закинути далі. За звичай, коли я був у розпалі обурення, то не знав з чого почати: з початку і порціями, потрохи чи просто брутальною вуличною лайкою, котра тримає у собі набір з багатозначних і часто суперечливих слів.
- От для чого взагалі люди на землі? В чому ціль їх існування? - почав я з питань доволі банального на перший погляд.
- Ти православний хрістіанін? - почув я з-за спини натягнутий голос отця Олексія. Він говорив завжди так, ніби відтягував останні хвилини життя - страждальницьки.
- Ну, припустимо, що так, я хрещений за православними традиціями.
- Тоєсть, ти православний, - кульмінував Льоха.
- Ні, я просто хрещений, але якщо для тебе це одне й те саме, то можеш вважати мене православним.
Льох намружив лоба гармонікою, трохи нахилився до мене і забравши пальці в пучок, на кшталт того, яким хрестяться, але доверху ногами, потрусив ними і сказав: " На отвєтє на етот вопрос стоит вся вєра Хрістовая!".
Я зробив вигляд, що зрозумів про що він мовить. Не дуже хотілося суперечки про ніщо.
Я помовчав з півгодини, а потім знову почав говорити, а вірніше поносити останніми словами кляту Наталі.
- Релігія, Таня, як і Наталі не об'єктивна. Вони живуть своїми світами. Релігія другорядною робить жінку і Наталі теж надає їй якогось абсолютно безвольного нарису. Виходить з того, що жінка має чекати на свого тракториста, котрий з руками в мазуті приходить і просто валить її з ніг силою свого ужасно прекрасного мужского шарму. Більше, виходить, у жінки немає справ. Вона має чекати коли ж її запліднять і будуть любити. От ти, Таня, бажала собі такого життя?
- Ну... - сорокарічна зів'яла від тяжкої роботи жінка зам'ялася. - Я не вважаю себе особо умною щоб про таке базікати, але я думаю, що для мене головне - це любов моїх дітей.
- А чи думала ти про це, коли ще була неодруженою?
- Так, думала. Уявляла собі сімейне щастя.
Таня ніби образилась. Все виглядало так, ніби-то я хочу підловити Таню на чомусь такому, в чому вона просто зобов'язана була помилятися.
- А знаєш чому ти так робила? Чому не мріяла бути президентом, художником, музикантом, співачкою, космонавтом, вченою? - Не дочікуючись відповіді, я відповів сам, роздратовано, люто, аж вена на шиї набрякла: - тому що ти мріяла про дітей і чоловіка! Так саме, як і твоя мама і бабуся! Тобі просто нав'язали, що інші цінності - це маячня, єресь. Думай, Таня, про дітей! Так тобі говорила твоя кров. Твою кров отруїли.
Таня не знайшлася, що сказати. Вона знітилася.
- Я не така дурна, як ти думаєш. Я читала...
- Але потім закинула, бо з'явилися чоловік і діти! Пріоритет змінився. Ти закинула всі науки, бо у тебе трапилися діти! Ти просто поховала себе під залізобетонними плитами сімейного щастя. Ти більше не ти - а біла хмара, простирадло, наволічка ти. Все! Життя скінчилося. Твій чорновик дійшов логічного кінця, а на чистовик тобі просто не дає дозвіл швидкоплинучий час і розчарування від життя, що вантажем нагинає голову донизу.
Я розійшовся так, що аж слина вирувала з роту. Я розумів, що частково ображав Тетяну, проте зупинитися вже не міг. Для мене це було все 'дно що викликати якогось мужика на дуель і не з'явитися самому. Я говорив, відсажував хліб, один змащував оливковим маслом, інший просто відкидав на стелаж для готової продукції. Рухи мої стали різкими, я зробився швидкішим, злішим.
- Таня, я дуже поважаю жінок, й мені хотілося б для них більш гідної участі ніж хуярити ножиком картоплю на кухні, стірати носок і втирати соплі своїм дітям, блядь! Уяви, Люба, з третьої бригади, вона не хоче стосунків з людьми протилежної статі. Вона боїться. Вона хоче жити і насолоджуватися, а не витирати пил за шафою. Люба не хоче поховати себе і жалкувати потім все життя, якщо його таким можна назвати буде. Себто народити дітей, витиснути все своє здоров'я на них, а рештки витратити на побут. Нещасні наші жінки.
- Пачєму ти думаєш, што всьо імєнно так абстоит?
- А як?! Як же воно абстаіт, Льоха? Наша ментальність, наш йобаний устрій, що устадкувався тут, підмінює цінності.
- Харашо. Но вєдь то, о чьом ти говоріш сейчас - ето егоізм. А наша вєра, наша любовь построєна на чістом альтруізмє.
Я задумався. Й справді, я вищої гільдії егоіст, якщо агітую за свою суб'єктивність. Мабуть таки є дві правди. Жодна не гірша за іншу. Просто є кілька варіантів, як прожити життя і кожен ладен собі вибрати з якого боку межі він буде жити, а потім помре.
- Бабка на двоє гадала, Льоха. Все мабуть має право на існування.
Раптом чую, здається Наталі, так, після пісні сказали, що це Наталі... вона ще співала колись давно пісеньку про вєтєр, каторий дул с моря. А зараз "О боже какой мужчіна! Я хочу от тебя сина; я хочу от тєбя дочку. І точка!". Певний час я мужався, але ми щось утрьох, маю наувазі Льоху-батюшкку, Таню і певно себе, довго мовчимо.Така собі затяжна пауза.
- От ви вважаєте це правильним?
Я почав здалеку. Нехай поламають голову перед штурмом.
- Шо? - запитала Таня і глянула на мене отетерілими від поганого сну очима. Вона думала, що я знову почну сварити її за якусь лажу по роботі. Батюшка Льоша узагалі відморозився. Закреслював щось на своєму папірці і складав хліб по ящиках.
- Ну, ця манда співає.
Я процитував геніальний текст про альфа-самца перед котрим напустила у штани сама Наталі, хоч не першої свіжості, але ж непогана ще бабіца. Мабуть і досвід є. Й чоловіків уже всяких бачила. Я ще розумію, коли б їй було 16 років, то реально можна втюхатися по самі вуха, але ж в 50 ... чи скільки їй там. Тобто час вже звикнути, що є мужики, від погляду котрих хочеться вагітніти, і навіть не просто, а з рецидивом. Що краса поруч і так має бути, а от втрачати голову в свої літа зась. Що ж буде коли вона кожного дня зустрічатиме гарного чоловіка? Зблядується жіночка.
- Ти хоч розумієш, про що вона співає?щ
Таня толерантно посміхнулася. Льоха креслив і складав не реагуючи на мене ніяк.
- Таня, вона говорить про те, що жінки тупі! Вона ж не просто мурчить собі під ніс на кухні вранці поки її ніхто не чує - ця манда відкриває свій рот на три країни!
Я не знав, що закинути далі. За звичай, коли я був у розпалі обурення, то не знав з чого почати: з початку і порціями, потрохи чи просто брутальною вуличною лайкою, котра тримає у собі набір з багатозначних і часто суперечливих слів.
- От для чого взагалі люди на землі? В чому ціль їх існування? - почав я з питань доволі банального на перший погляд.
- Ти православний хрістіанін? - почув я з-за спини натягнутий голос отця Олексія. Він говорив завжди так, ніби відтягував останні хвилини життя - страждальницьки.
- Ну, припустимо, що так, я хрещений за православними традиціями.
- Тоєсть, ти православний, - кульмінував Льоха.
- Ні, я просто хрещений, але якщо для тебе це одне й те саме, то можеш вважати мене православним.
Льох намружив лоба гармонікою, трохи нахилився до мене і забравши пальці в пучок, на кшталт того, яким хрестяться, але доверху ногами, потрусив ними і сказав: " На отвєтє на етот вопрос стоит вся вєра Хрістовая!".
Я зробив вигляд, що зрозумів про що він мовить. Не дуже хотілося суперечки про ніщо.
Я помовчав з півгодини, а потім знову почав говорити, а вірніше поносити останніми словами кляту Наталі.
- Релігія, Таня, як і Наталі не об'єктивна. Вони живуть своїми світами. Релігія другорядною робить жінку і Наталі теж надає їй якогось абсолютно безвольного нарису. Виходить з того, що жінка має чекати на свого тракториста, котрий з руками в мазуті приходить і просто валить її з ніг силою свого ужасно прекрасного мужского шарму. Більше, виходить, у жінки немає справ. Вона має чекати коли ж її запліднять і будуть любити. От ти, Таня, бажала собі такого життя?
- Ну... - сорокарічна зів'яла від тяжкої роботи жінка зам'ялася. - Я не вважаю себе особо умною щоб про таке базікати, але я думаю, що для мене головне - це любов моїх дітей.
- А чи думала ти про це, коли ще була неодруженою?
- Так, думала. Уявляла собі сімейне щастя.
Таня ніби образилась. Все виглядало так, ніби-то я хочу підловити Таню на чомусь такому, в чому вона просто зобов'язана була помилятися.
- А знаєш чому ти так робила? Чому не мріяла бути президентом, художником, музикантом, співачкою, космонавтом, вченою? - Не дочікуючись відповіді, я відповів сам, роздратовано, люто, аж вена на шиї набрякла: - тому що ти мріяла про дітей і чоловіка! Так саме, як і твоя мама і бабуся! Тобі просто нав'язали, що інші цінності - це маячня, єресь. Думай, Таня, про дітей! Так тобі говорила твоя кров. Твою кров отруїли.
Таня не знайшлася, що сказати. Вона знітилася.
- Я не така дурна, як ти думаєш. Я читала...
- Але потім закинула, бо з'явилися чоловік і діти! Пріоритет змінився. Ти закинула всі науки, бо у тебе трапилися діти! Ти просто поховала себе під залізобетонними плитами сімейного щастя. Ти більше не ти - а біла хмара, простирадло, наволічка ти. Все! Життя скінчилося. Твій чорновик дійшов логічного кінця, а на чистовик тобі просто не дає дозвіл швидкоплинучий час і розчарування від життя, що вантажем нагинає голову донизу.
Я розійшовся так, що аж слина вирувала з роту. Я розумів, що частково ображав Тетяну, проте зупинитися вже не міг. Для мене це було все 'дно що викликати якогось мужика на дуель і не з'явитися самому. Я говорив, відсажував хліб, один змащував оливковим маслом, інший просто відкидав на стелаж для готової продукції. Рухи мої стали різкими, я зробився швидкішим, злішим.
- Таня, я дуже поважаю жінок, й мені хотілося б для них більш гідної участі ніж хуярити ножиком картоплю на кухні, стірати носок і втирати соплі своїм дітям, блядь! Уяви, Люба, з третьої бригади, вона не хоче стосунків з людьми протилежної статі. Вона боїться. Вона хоче жити і насолоджуватися, а не витирати пил за шафою. Люба не хоче поховати себе і жалкувати потім все життя, якщо його таким можна назвати буде. Себто народити дітей, витиснути все своє здоров'я на них, а рештки витратити на побут. Нещасні наші жінки.
- Пачєму ти думаєш, што всьо імєнно так абстоит?
- А як?! Як же воно абстаіт, Льоха? Наша ментальність, наш йобаний устрій, що устадкувався тут, підмінює цінності.
- Харашо. Но вєдь то, о чьом ти говоріш сейчас - ето егоізм. А наша вєра, наша любовь построєна на чістом альтруізмє.
Я задумався. Й справді, я вищої гільдії егоіст, якщо агітую за свою суб'єктивність. Мабуть таки є дві правди. Жодна не гірша за іншу. Просто є кілька варіантів, як прожити життя і кожен ладен собі вибрати з якого боку межі він буде жити, а потім помре.
- Бабка на двоє гадала, Льоха. Все мабуть має право на існування.