От такі от текстики мені народ шльот. Оперативно.
Конституційний Суд відкрив провадження у справі про конституційність указу президента про дострокове припинення повноважень Верховної Ради.
Про це "Українській правді" повідомив заступник керівника прес-служби КС Іван Аврамов.
"Суд відкрив провадження за поданням 53 депутатів і визнав її невідкладною. Розгляд призначено у формі усного слухання, на якому зможе бути присутня і преса", - повідомив він.
Водночас Аврамов не зміг назвати точну дату початку слухання.
http://pravda.com.ua/news/2007/4/5/56993.htm
- Ой, бляді, шо ж ви робите з живою людиною! Та я ж, блядь, я - всьо!... - Іван вже 12 хвилин і 34 секунди слухав зойки, що лунали з кабінету Шефа. Оскільки чотири кремезні хлопці зайшли до кабінета рівно 23 хвилини та 17 секунд тому, Іван розумів - їхній рішучий вигляд не був просто позою. А розплющені носи та бичі шиї взагалі виключали будь-які тривалі переговори. І так дивно було, що Шеф зумів утримати їх на цілих 11 хвилин та 43 секунди. Ну, та то ж Шеф. Іван відчув, як в анусі знову закололо. Відколи почалася вся ця помаранчева революція, у Ванюші зв"явилися нехороші ознаки - сверблячка в жопі та манія рахувати час з точністю до секунди. Обидві звички конкретно зайобували.
З кабінету доносились звуки важких чоловічих тіл та ритмічне позойкування Шефа. Періодично Шеф додавав також якісь риторичні вислови, що зазвичай починались зі слів "Ой, бляді...". Що достеменно там відбувалося, Іван не хотів і знати. Він лише приречено чекав своєї черги.
На 38 хвилині і 53 секунді ритм звуків, що лунали з кабінету, змінився. Двері гепнули об стіну і два гобліни вивели під руки Шефа. Той жалібно посміхався до Івана та обома руками притримував штани. Ще два гобліни стали ззаду першої трійці і почали уважно дивитися на стінку точнісінько крізь Івана, на велике стінне дзеркало. Від їхнього погляду свебрлячка в Ванюшиній жопі дала такий електричний сплеск, від якого Іван стірмко подивився на свій суперточний хронометр. 17:47:45,.. 46,...47... Секунди заспокійливо відміряли час Іванового життя. Десяті долі секунд натомість полохливо блимали, і так само затрусилися Іванові внутрощі. "От воно, дочекався", - чи то відчув, чи то подумав Іван. Чого дочекався - не знав ні він, ні навіть самі гобліни. Натомість знав Шеф.
- Ваня, ти ж з "Української правди" знаєш когось, - слабким голосом промовив Шеф, одночасно облизуючи замазані чимось білим губи.
Іван на мить розгубився. "Що це може значити? Знаю я чи ні? Як краще?" - Іван був досвідченим настільки, щоб за 4 секунди оглянути приблизно 18 варіантів розвитку подій - десь шість, якщо знає, і решту - якщо ні. Знати виходило краще. Не приємніше, звісно... Але набагато краще.
- Ну, так..., як знаю.... ну, журналісти там є... я ж той, тіпа, прес-секретар...., - почав мямлити Іван.
- Ваня, - перебив його Шеф - дзвони давай, кажи їм, шо суд буде. Буде суд над той... над Указом! Шо ми все зробимо, Ваня. Давай, швидко.
Шеф сперся на ноги, засітбнув штани, а тоді гобліни пустили його до стулу. Але Шеф сідати не став, а лише сперся на спинку.
- Ну, чого стоїш? Давай дзвони! - з якимось болісним придиханням мовив Шеф і безсило заплющив очі
- І шо казать? - вже діловито, ще раз глянувши для заспокоєння на годинника, спитав Іван.
- Кажи, що буде суд, що ми взяли до провадження.,.., відкрито все буде для преси, всьо буде, - мурмотів Шеф, але Іван вже зрозумів. Серед його 18 варіантів цей розглядався як другий за вірогідністю. Тому пиздоболи з Української правди вже давно були в нього на мобілці і брали трубку після половини гудка.
- Так, Іване, - промовили з того боку радіохвилі.
- Запишіть офіційне повідомлення від Конституційного суду, - поставленим дикторським голосом сказав Іван, приязно посміхаючись до одного з гоблінів.
Гоблін, отримавши посмішку, раптом вийшов з стану глибокого занурення в самоспоглядання.
- Слушай, Пєтя, я єщьо хачу, - звернувся він до свого візаві.
- Та мнє вапщє похуй, будєш потом сам Клюєву пояснювать, - мотнув головою Пєтя.
- Так, я записую, - донесла радіохвиля до Івана, який раптом відчув, що сверблячка в сраці більше його не турбуватиме. Гоблін, якому він посміхався, швидким рухом розстібнув штани і встромив Шефу в рота свого здоровенного хуя. Шеф глянув на Івана очима кастрованого кота в березні і почав невміло обробляти гобліна, який від насолоди заплющив очі і поклав здоровенні долоні на круглу голову Шефа.
- Е-е-е-е-е-е.... протягнув Іван.
- Давай, грузі іх, - тицьнув в нього пальцем Пєтя.
- Ее-е-е-е-е-е-е..., - знову протягнув Іван. - Ми, тобто Конституційний суд.... буде розглядати той... наказ.... то єсть.... Указ Президента. Буде розглядати його наш суд. Про конституційність і той... У відкритому ... і для преси теж організуємо.... Розглядатиме!
На останньому слові Іван зірвався на фальцет.
- А коли ви плануєте провести засідання? - спокійно спитав журналіст УП, звиклий останніми днями і не до такого.
- Ее-е-е-е-е-е-е-е, - протягнув Іван. Поглянувши на всю групу перед собою - мліючого гобліна, зосередженого шефа і вгрузлого в своє відображення в дзеркалі Пєтю, Іван зрозумів, що група геть не зможе відповісти на це запитання.
- Поки що невідомо, - вже бадьоріше відповів він і натиснув кнопку з червоним телефончиком.
- Што там тєбє нєвідома? - сказав Пєтя, не відриваючи зосередженого погляду від перенісся свого відображення в дзеркалі.
- Ее-е-е-е-е-е-е, - ще раз спробував свій трюк Іван.
- Коля, Стьопа, дєлайтє, - завчено віддав команду Пєтя і почав розстібати штани. Жопа в Івана більше не свербіла і це було єдине, що було добре.