Чому в Україні преса не має впливу на людей?
Originally posted by jesfor at Чому в Україні преса не має впливу на людей?
В Україні є декілька хороших видань - "Дзеркало тижня", "Українська правда", "Газета по-українські"... Але вони не впливають на стан речей в державі. Ті думки, що висловлюються на шпальтах, не стають пунктами політичних програм партій. Розкриття зловживань влади, бізнесу, церков не призводять до змін. Ті люди далі займаються своєю діяльності, а про кримінальну відповідальність не приходиться говорити.
Чому так? Зараз поясню. Хотів купити в Херсоні (обласний центр, за кількістю людей не останній в державі) "Газету по-українські". Підходу до ларька і запитую:
- У вас есть "Газета по-українські"?
- Нет, у нас все газеты по-русски.
Спеціально обійшов 8 точок продажу періодичної преси в центрі міста (в тому числі й "Сільпо"). Скрізь питав про "Дзеркало тижня". Знайшов лише в одному місці, але там так просто не продають - лише на замовлення (тобто передплата). І вона продає за тиждень лише 7 примірників (а це найцентральніша точка міста).
Українські журналісти вміють писати хороші матеріали, колупатися в документах та знаходити зловживання. Але редакції (чи власники) геть не вміють доносити цей продукт до споживача. Ну дуже сумніваюся, що в серед 340 тис. мешканців Херсону не знайдеться дві-три сотні шанувальників "Дзеркала тижня". Ще рік тому в "ДТ" був до неподобства паскудний сайт, де були відсутні інструменти поширення контенту в соціальних медіа. Зараз трохи "пошаманіли", поставили кнопки "Like", але в цілому портал залишається недосконалим.
Коли стартував "Український тиждень", то він дуже добре починав працювати із реалізаторами - заключав маркетингові домовленості на пріоритетне розташування журналів. Дистрибуція української преси - це жах. Жодних кампаній лояльності.
Навіть соціальні медіа не вміють вдало використовувати. Якщо західні та російські ЗМІ намагаються налагоджувати комунікацію з блогосферою (спілкуються з читачами, роблять опитування, конкурси, посилаються на блогерів в матеріалах), то українські ЗМІ (в тому числі й УП) нахабно використовують ці майданчики виключно як ретранслятори контенту.
Фактично, то саме ДТ пишеться для самих себе ж та вузького кола товарищів. Так, його можливо читають усі в Кабміні, ВРУ, Адміністрації президента. Але його не читають в Херсоні та інших обласних центрах. Його не читають люди, які приймають рішення під час голосування.
В США був Уотергейт. В Україні його не можливо, бо там ЗМІ - дійсно четверта влада, а тут - клуб шанувальників журналістської майстерності колег.
В Україні є декілька хороших видань - "Дзеркало тижня", "Українська правда", "Газета по-українські"... Але вони не впливають на стан речей в державі. Ті думки, що висловлюються на шпальтах, не стають пунктами політичних програм партій. Розкриття зловживань влади, бізнесу, церков не призводять до змін. Ті люди далі займаються своєю діяльності, а про кримінальну відповідальність не приходиться говорити.
Чому так? Зараз поясню. Хотів купити в Херсоні (обласний центр, за кількістю людей не останній в державі) "Газету по-українські". Підходу до ларька і запитую:
- У вас есть "Газета по-українські"?
- Нет, у нас все газеты по-русски.
Спеціально обійшов 8 точок продажу періодичної преси в центрі міста (в тому числі й "Сільпо"). Скрізь питав про "Дзеркало тижня". Знайшов лише в одному місці, але там так просто не продають - лише на замовлення (тобто передплата). І вона продає за тиждень лише 7 примірників (а це найцентральніша точка міста).
Українські журналісти вміють писати хороші матеріали, колупатися в документах та знаходити зловживання. Але редакції (чи власники) геть не вміють доносити цей продукт до споживача. Ну дуже сумніваюся, що в серед 340 тис. мешканців Херсону не знайдеться дві-три сотні шанувальників "Дзеркала тижня". Ще рік тому в "ДТ" був до неподобства паскудний сайт, де були відсутні інструменти поширення контенту в соціальних медіа. Зараз трохи "пошаманіли", поставили кнопки "Like", але в цілому портал залишається недосконалим.
Коли стартував "Український тиждень", то він дуже добре починав працювати із реалізаторами - заключав маркетингові домовленості на пріоритетне розташування журналів. Дистрибуція української преси - це жах. Жодних кампаній лояльності.
Навіть соціальні медіа не вміють вдало використовувати. Якщо західні та російські ЗМІ намагаються налагоджувати комунікацію з блогосферою (спілкуються з читачами, роблять опитування, конкурси, посилаються на блогерів в матеріалах), то українські ЗМІ (в тому числі й УП) нахабно використовують ці майданчики виключно як ретранслятори контенту.
Фактично, то саме ДТ пишеться для самих себе ж та вузького кола товарищів. Так, його можливо читають усі в Кабміні, ВРУ, Адміністрації президента. Але його не читають в Херсоні та інших обласних центрах. Його не читають люди, які приймають рішення під час голосування.
В США був Уотергейт. В Україні його не можливо, бо там ЗМІ - дійсно четверта влада, а тут - клуб шанувальників журналістської майстерності колег.