Мак цвiте
Лучшее на мой взгляд в современной украинской правой сцене
Мак Цвіте (Частина I) Степами турки і татари На конях мчать, мов чорні хмари, І згаром дихає земля - Навкруг пожари, як петля, Й петлю розкручую ординець: Він одшукав живий гостинець - Дівча біжить босоніж в бір. Її він схопить у ясир, В прокислу зашморгне сирицю Й продасть у Кафі з торговиці. І сльози дівчини, й життя Проп’є без жалю і пуття. Бо що йому краса дівоча, Коса шовкова, ясні очі - Усе продасть він за дукат, Бо він торгаш, ординець, так. Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє, А сльози падають у брід, І кров’ю тягнеться твій слід. Уже над юністю твоєю Аркан свистить, сичить змією. І враз відсічена петля Безсило впала у поля. Козак-нетяга у долині Рубнув її і вже стежину Дівчині вказує у бір. - Ми ще зустрінемось, повір. - Ординець блимнув хижим оком, На луку впав, гикнув і скоком Помчав з ординцями в байрак. Втікай, козаче! Та козак Втікать не думав. Ще дівчину Провів очима й по долині Навскіс напасникам помчав. Травневий день в кільці заграв На сполох бив всіма громами, І блискавка небесні брами Розчахувала навкруги… Все ближче, ближче вороги, Злостивий усміх рве їм губи - Отак і мчить землею згуба, Жадібна, дика, навісна, В краплинах крові і багна. Козак ударив із пістоля, Й розлігся крик посеред поля: На стремені торгаш завис, І кінь його поніс, як біс, на початок Мак Цвіте (Частина IІ) І степ востаннє над рікою Ординець міряв головою… Все ближче коні, лиця злі, Схрестились, скрегнули шаблі, Переплелися іскри з кров’ю, І знову криком Придніпров’я Прошив у жасі людолов. Та біснувалась криця знов, Шипіла кров, шипіла піна. Козак вимощував долину Чужинським трупом, як умів, Як вчився в Січі і в братів На славнім Доні у поході. Ординців б’є козак вже в броді. Бере ординців переляк: - То це шайтан! Це не козак! Козак всміхнувся в довгі вуса: - З шайтанами не вперше б’юся. Узнали, що таке козак, Якого люди кличуть: Мак. - І знову зброя у двобої Дзвенить над збитою водою, І квасить нелюдів ріка, - Не ломить сила козака. Та от надходить чорна зрада: Дрантя, попихач скрався ззаду, Він чином - кат, душею - гад. Увесь продався за дукат. Тихцем підвів іуда зброю, Озвався постріл над рікою, І на коня схиливсь козак. - Пропав козак! Загинув Мак! - Ординці кинулись до нього. Козак на них поглянув строго: - Ні, не загинув я, кати, Поміж людьми мені цвісти! - Кати підводять вгору зброю: - Твій цвіт, життя вже за тобою, Козаче, зробимо отак: Шаблями скришимо на мак…- Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле, І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло… Давно ординців і іуду В моїм краю забули люди, Бо їхній слід - страшний укіс Травою мертвою поріс. А мак цвіте віки в роздоллі - В косі дівочій і у полі. А мак цвіте!
Click to viewМак Цвіте (Частина I) Степами турки і татари На конях мчать, мов чорні хмари, І згаром дихає земля - Навкруг пожари, як петля, Й петлю розкручую ординець: Він одшукав живий гостинець - Дівча біжить босоніж в бір. Її він схопить у ясир, В прокислу зашморгне сирицю Й продасть у Кафі з торговиці. І сльози дівчини, й життя Проп’є без жалю і пуття. Бо що йому краса дівоча, Коса шовкова, ясні очі - Усе продасть він за дукат, Бо він торгаш, ординець, так. Дівча біжить в тяжкім одчаї, Коса їй плечі устеляє, А сльози падають у брід, І кров’ю тягнеться твій слід. Уже над юністю твоєю Аркан свистить, сичить змією. І враз відсічена петля Безсило впала у поля. Козак-нетяга у долині Рубнув її і вже стежину Дівчині вказує у бір. - Ми ще зустрінемось, повір. - Ординець блимнув хижим оком, На луку впав, гикнув і скоком Помчав з ординцями в байрак. Втікай, козаче! Та козак Втікать не думав. Ще дівчину Провів очима й по долині Навскіс напасникам помчав. Травневий день в кільці заграв На сполох бив всіма громами, І блискавка небесні брами Розчахувала навкруги… Все ближче, ближче вороги, Злостивий усміх рве їм губи - Отак і мчить землею згуба, Жадібна, дика, навісна, В краплинах крові і багна. Козак ударив із пістоля, Й розлігся крик посеред поля: На стремені торгаш завис, І кінь його поніс, як біс, на початок Мак Цвіте (Частина IІ) І степ востаннє над рікою Ординець міряв головою… Все ближче коні, лиця злі, Схрестились, скрегнули шаблі, Переплелися іскри з кров’ю, І знову криком Придніпров’я Прошив у жасі людолов. Та біснувалась криця знов, Шипіла кров, шипіла піна. Козак вимощував долину Чужинським трупом, як умів, Як вчився в Січі і в братів На славнім Доні у поході. Ординців б’є козак вже в броді. Бере ординців переляк: - То це шайтан! Це не козак! Козак всміхнувся в довгі вуса: - З шайтанами не вперше б’юся. Узнали, що таке козак, Якого люди кличуть: Мак. - І знову зброя у двобої Дзвенить над збитою водою, І квасить нелюдів ріка, - Не ломить сила козака. Та от надходить чорна зрада: Дрантя, попихач скрався ззаду, Він чином - кат, душею - гад. Увесь продався за дукат. Тихцем підвів іуда зброю, Озвався постріл над рікою, І на коня схиливсь козак. - Пропав козак! Загинув Мак! - Ординці кинулись до нього. Козак на них поглянув строго: - Ні, не загинув я, кати, Поміж людьми мені цвісти! - Кати підводять вгору зброю: - Твій цвіт, життя вже за тобою, Козаче, зробимо отак: Шаблями скришимо на мак…- Ординці воїна скришили, На землю впало тіло біле, І, наче зерно, проросло, А влітку маком зацвіло… Давно ординців і іуду В моїм краю забули люди, Бо їхній слід - страшний укіс Травою мертвою поріс. А мак цвіте віки в роздоллі - В косі дівочій і у полі. А мак цвіте!