Андре Нортон. Світанок 2250 року
По-своєму дуже цікавий постапокаліптичний роман. Це один із ранніх зразків цього жанру, здається чи не перший фантастичний роман Нортон, виданий 1952 року.
Історія без особливих претензій, суто пригодницька і досить проста. Форс, мешканець гірського поселення у постапокаліптичному світі, після настання повноліття не отримує права бути розвідником і досліджувати зруйновані міста, бо він мутант - у нього неприродного кольору волосся і він може бачити у темряві. Тому він вирішує втекти і самостійно вирушити на пошуки великого міста, яке шукав його батько. Зав'язка досить цікава, однак далі Нортон дещо збавляє темни - сюжет перетворюється просто на низку пригод, які постійно змінюють одна одну не створюючи особливо продуманого сюжету. У романі є і дуже цікаві, атмосферні сцени (мандрівки по диким полям, пошуки цінностей у зруйнованому місті), які нагадують кращі моменти "Фоллаута", однак і є досить кумедні та наївні моменти, що нагадують архаїчну фантастику першої половини 20 століття (розумні маленькі ящірки, які ведуть битву зі страшними мутантами напівлюдьми-напівщурами).
Основна ідея дуже проста - людству треба об'єднуватися, вчитися приймати інших, не ворогувати між собою, інакше зовнішній страшний ворог знищить усіх (пацюки-мутанти), або ж люди знищать один одного і світ навколо, як це трапилося під час останньої війни. Слабке місце тут це отой зовнішній ворог, на якого можна спрямувати вроджену агресію всіх племен. Це мене дратувало у великій кількості англомовної фантастики - ворога придумати легко, але ж в реальному житті немає злобних інопланетян, є лише інші народи. Тому я більше люблю таку фантастику, у якій все не чорно-біле, а більш реалістичне, де немає висмоктаних з пальця наївно-кумедних розумних восьминогів чи ще чогось такого, де просто показуються можливі гіпотетичні шляхи розвитку чи занепаду людства. "Фоллаут" у цьому плані приваблює, жаль, що подібних літературних текстів я не зустрічав. Із літературної постапокаліптики пригадується лише Саймак і Жанна ДюПро ("Місто Ембер").
У книзі дуже приємно здивував фінал, там досить гарний і оптимістичний несподіваний поворот замість очікуваного мною моралізаторського підсумку.
Загалом я оцінюю роман на 10 з 12 балів і гадаю, що його було б непогано перекласти на українську для підлітків. Хоч це і не шедевр, але досить добротне фантастично-пригодницьке чтиво.
* * *
Зазвичай я пишу відгуки на книжки на лівлібі, однак там є одна незручність - відгуки пишуться на книгу, а не на твір. І коли в книжці кілька творів, то це трохи незручно. Оскільки я звик писати одразу після прочитання. то коли я завершую всю книгу вже забуваю, які враженння були від перших частин. Тому записав думки прямо тут, бо хто зна коли прочитаю другий роман, якій входить у наявну в мене книжку.
Історія без особливих претензій, суто пригодницька і досить проста. Форс, мешканець гірського поселення у постапокаліптичному світі, після настання повноліття не отримує права бути розвідником і досліджувати зруйновані міста, бо він мутант - у нього неприродного кольору волосся і він може бачити у темряві. Тому він вирішує втекти і самостійно вирушити на пошуки великого міста, яке шукав його батько. Зав'язка досить цікава, однак далі Нортон дещо збавляє темни - сюжет перетворюється просто на низку пригод, які постійно змінюють одна одну не створюючи особливо продуманого сюжету. У романі є і дуже цікаві, атмосферні сцени (мандрівки по диким полям, пошуки цінностей у зруйнованому місті), які нагадують кращі моменти "Фоллаута", однак і є досить кумедні та наївні моменти, що нагадують архаїчну фантастику першої половини 20 століття (розумні маленькі ящірки, які ведуть битву зі страшними мутантами напівлюдьми-напівщурами).
Основна ідея дуже проста - людству треба об'єднуватися, вчитися приймати інших, не ворогувати між собою, інакше зовнішній страшний ворог знищить усіх (пацюки-мутанти), або ж люди знищать один одного і світ навколо, як це трапилося під час останньої війни. Слабке місце тут це отой зовнішній ворог, на якого можна спрямувати вроджену агресію всіх племен. Це мене дратувало у великій кількості англомовної фантастики - ворога придумати легко, але ж в реальному житті немає злобних інопланетян, є лише інші народи. Тому я більше люблю таку фантастику, у якій все не чорно-біле, а більш реалістичне, де немає висмоктаних з пальця наївно-кумедних розумних восьминогів чи ще чогось такого, де просто показуються можливі гіпотетичні шляхи розвитку чи занепаду людства. "Фоллаут" у цьому плані приваблює, жаль, що подібних літературних текстів я не зустрічав. Із літературної постапокаліптики пригадується лише Саймак і Жанна ДюПро ("Місто Ембер").
У книзі дуже приємно здивував фінал, там досить гарний і оптимістичний несподіваний поворот замість очікуваного мною моралізаторського підсумку.
Загалом я оцінюю роман на 10 з 12 балів і гадаю, що його було б непогано перекласти на українську для підлітків. Хоч це і не шедевр, але досить добротне фантастично-пригодницьке чтиво.
* * *
Зазвичай я пишу відгуки на книжки на лівлібі, однак там є одна незручність - відгуки пишуться на книгу, а не на твір. І коли в книжці кілька творів, то це трохи незручно. Оскільки я звик писати одразу після прочитання. то коли я завершую всю книгу вже забуваю, які враженння були від перших частин. Тому записав думки прямо тут, бо хто зна коли прочитаю другий роман, якій входить у наявну в мене книжку.