Раніше інформація була рідкісними чистими (переважно) джерельцями у густому лісі, або серед скель. Вона була на вагу золота, у здобутті її був сенс життя людей мислячих.
Нині ж ми живемо у світі безмежного брудного потоку інформації, що змиває, руйнує і заливає усе на своєму шляху, від пасторальної картини світу обивателів до конструкцій чи деконструкцій інтелектуалів.
У такому світі мені бачаться дві моделі виживання, якщо звичайно відкинути модель, яку обирають більшість - тобто просто борсатися у тому потоці врадіївок, оскфордських мусульманських банд, щеплень, які убивають дітей і роблять безплідними жінок, фашистів і антифашістів, фемінізму, геїв і гомофобів, педофілії, атиклерикалізму або ж царства антихриста і тому подібного безкінечного гіперреалістичного медійного маразму. Перша, це побудова якихось антиінформаційних конструкцій, які будуть у змозі протистояти тому потокові в окремо взятій голові: викидання телевізора на смітник, ретельне і жорстке фільтрування інтернет-матеріалів, турбота про власне психологічне і фізичне здоров'я і т.д. Ці конструкції напевне повинні спиратися на якийсь твердий словесний ґрунт, який може бути із минулого - чи то Сервантес, чи то Діккенс, чи то Григорій Богослов, чи то Гегель, які писали у час, коли ще не було цього вселенського потопу і на землі можна було твердо стояти ногами. Їх можна будувати із різних уламків минулого, досить міцних, аби витримати постійний потік, як будували свої міста люди у "Водному світі" чи інших постапокаліптичних історіях, дуже популярних нині і дуже близьких нашому часу. Однак напевне існує і другий спосіб, якому не потрібна прив'язка до ґрунту, котрий лишається все глибше і глибше, адже вода постійно прибуває. Цей спосіб полягає у конструюванні якихось плавучих засобів, від човників до ковчегів, які виживатимуть у потоці іншим способом. Утім, знайти цій гарній алегорії відповідник у реальності я поки не можу.
Як би не було, а все починається зі слова і все завершується словом. І це насправді дуже важливе питання - що таке слово, тверде слово минулого і сучасне медійне "слово", яке породжує безкінечні смисли? Що більш реальне - слово чи його рецепція? Спасибі
nastuncha, що звернула на це мою увагу.