Бубер і діалогізм
Відкрив для себе Мартіна Бубера. І чому не взявся за нього раніше? Діалогізм же не останнє місце займав у моїй дисертації, а я читав лиш Бахтіна та статті з енциклопедій. Утім, саме тоді я відмітив, що варто буде колись прочитати Мартіна Бубера і Габріеля Марселя. Це "колись" прискорив вихід "Я і Ти" українською у видавництві "Дух і Літера" та іспит з філософії в Академії мистецтв (вже третій після університету і аспірантури), до якого нам роздавалися індивідуальні теми і я попросив Бубера. На днях купив його книжку і прочитав "Я і Ти" майже на одному подиху - не пригадую коли я так читав філософські книги. Більше на мене вплинув тільки Зізіулас, однак відчуваю, що він просто "оправославнив" Бубера та екзистенціалістів, зрештою, він скоріше богослов, аніж самостійний та оригінальний мислитель.
Оскільки я не філософ і не планую найближчим часом ним бути, то можу дозволити собі дуже вибірковий підхід до предмету, відкриваючи для себе не те, що "потрібно знати", а те що цікаво чи корисно. І хоч у мене безліч прогалин у читанні ключових філософських текстів, вже тепер я точно розумію, що у світоглядному плані для мене має сенс лише філософія діалогу, філософія спілкування, усе, що з цим пов'язано (екзистенціалізм приміром). Усяка відірвана від життя метафізика, або ж прив'язана до якихось інших сторін життя чи психіки, для мене - це або просто нудне теоретизування, або трохи цікаві інтелектуальні вправляння, якими можна займатися, коли більше нічого робити. Матеріалізм же може бути мені цікавий лише у науково-практичному плані, коли він доповнює соціологію, економічну теорію, психологію і психоаналіз тощо. Нічого суттєвого світоглядного я звідти не брав і навряд чи колись візьму.
Для мене центром світогляду може бути лише щось унікальне, у певному сенсі надприроднє, щось, що може бути сенсом життя, якась його вища форма, однак при цьому це має бути реальним, присутнім у моєму досвіді і досвіді інших людей. Не якісь відсторонені теоретизування про Вищу Ідею, Бога, не якісь нуднуваті ідеї про мораль чи етос, чи будь-яка інша з сотень філософських категорій. Не можуть це бути і якісь практичні речі, матеріалістичні поясненя світу, які вихолощують його, і насправді не стільки щось пояснюють, як намагаються приховати його красу, безмежність і таємничу незбагненність для людського розуму. Сенсом у мене може бути тільки спілкування, діалог у найвищому значенні, який розширює індивідуальне буття, робить його повним і справжнім. Оте "Поміж", котре поєднує Я і Ти.
Розумію, що діалогізм та екзистенціалізм - це явища історичні і нині вони вже не надто актуальні, однак я сподіваюся, що зможу знайти якісь подібні сучасні напрямки чи просто окремих мислителів. Не думаю, що я один, хто приділяє таке ключове значення спілкуванню.
Діалогізм також цікавий у плані мистецтва, хоча якщо брати образотворче, то тут мені у практичному плані більше цікаві симулякри (причому у мене до них чомусь позитивне ставлення), я ж-бо лишаюся прихильником гіперреалізму, який у своїх кращих зразках ідеологічно зазвичай ґрунтується на них. Однак у плані мистецтва ще доведеться копати, дуже хочеться познайомитися з сучасними філософськими естетичними і медійними теоріями.
Оскільки я не філософ і не планую найближчим часом ним бути, то можу дозволити собі дуже вибірковий підхід до предмету, відкриваючи для себе не те, що "потрібно знати", а те що цікаво чи корисно. І хоч у мене безліч прогалин у читанні ключових філософських текстів, вже тепер я точно розумію, що у світоглядному плані для мене має сенс лише філософія діалогу, філософія спілкування, усе, що з цим пов'язано (екзистенціалізм приміром). Усяка відірвана від життя метафізика, або ж прив'язана до якихось інших сторін життя чи психіки, для мене - це або просто нудне теоретизування, або трохи цікаві інтелектуальні вправляння, якими можна займатися, коли більше нічого робити. Матеріалізм же може бути мені цікавий лише у науково-практичному плані, коли він доповнює соціологію, економічну теорію, психологію і психоаналіз тощо. Нічого суттєвого світоглядного я звідти не брав і навряд чи колись візьму.
Для мене центром світогляду може бути лише щось унікальне, у певному сенсі надприроднє, щось, що може бути сенсом життя, якась його вища форма, однак при цьому це має бути реальним, присутнім у моєму досвіді і досвіді інших людей. Не якісь відсторонені теоретизування про Вищу Ідею, Бога, не якісь нуднуваті ідеї про мораль чи етос, чи будь-яка інша з сотень філософських категорій. Не можуть це бути і якісь практичні речі, матеріалістичні поясненя світу, які вихолощують його, і насправді не стільки щось пояснюють, як намагаються приховати його красу, безмежність і таємничу незбагненність для людського розуму. Сенсом у мене може бути тільки спілкування, діалог у найвищому значенні, який розширює індивідуальне буття, робить його повним і справжнім. Оте "Поміж", котре поєднує Я і Ти.
Розумію, що діалогізм та екзистенціалізм - це явища історичні і нині вони вже не надто актуальні, однак я сподіваюся, що зможу знайти якісь подібні сучасні напрямки чи просто окремих мислителів. Не думаю, що я один, хто приділяє таке ключове значення спілкуванню.
Діалогізм також цікавий у плані мистецтва, хоча якщо брати образотворче, то тут мені у практичному плані більше цікаві симулякри (причому у мене до них чомусь позитивне ставлення), я ж-бо лишаюся прихильником гіперреалізму, який у своїх кращих зразках ідеологічно зазвичай ґрунтується на них. Однак у плані мистецтва ще доведеться копати, дуже хочеться познайомитися з сучасними філософськими естетичними і медійними теоріями.