Навіщо Христос обманював Своїх учнів?
Навіщо Христос обманював Своїх учнів?
Він дав їм зрозуміти, що Його Друге пришестя буде зовсім скоро “Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це станеться.” (Лк. 21:32) Христос міг читати думки людей, тому знав, що саме так вони Його слова і зрозуміли. І християни у це повірили, почали готуватися, розпродувати рухоме і нерухоме майно та нести гроші Апостолам.
Але Другого пришестя все не було і не було. Тоді з’явилося 2-ге Послання Петра (яке насправді було складене не Петром), де говорилося: «Єдине ж не повинно бути приховане вiд вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча ро¬кiв, i тисяча рокiв, як один день. Hе зволікає Господь з виконанням обiтницi, як деякi вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усi прийшли до покаяння.» Бог передумав? Переніс Своє повернення на невизначене майбутнє? Змінив Свої плани? Знову розкаявся у Своєму рішенні - тепер вже у поспішному рішенні скоро спалити все вогнем?
Дослідження сучасних психологів-сектологів свідчать, що ненастання палко очікуваного сектою кінця світу у встановлений час не призводить до масового розчарування адептів даної секти, а навіть може зміцнювати їхню віру. Парадокси людської психіки. Але у випадку християнства навіть конкретної дати Другого пришестя не було вказано. Тобто, пророцтва про нього можна було перетлумачити ширше та метафоричніше.
Свт. Василій Великий про слова Христа «Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один.» (Мф. 24:36): “Итак умолчал Он о времени суда по тому только, что не полезно было людям слышать о сем; ибо всегдашнее ожидание делает более ревностными в благочестии, а знание, что до суда еще долго, сделало бы более нерадивыми в благочестии, по надежде, что можно спастись, покаявшись в последствии. Да и возможно ли, чтобы Ведавший все, что будет до оного часа (ибо все сие сказал), не знал этого часа? Иначе напрасно и Апостол сказал: «в Немже суть вся сокровища премудрости и разума сокровенна» (Кол.2,3).» (http://bible.optina.ru/new:mf:24:36#svt_vasilij_velikij) Тобто, на думку Свт. Василія, Христос тоді знав день суда, але збрехав (не умолчал, а збрехав, що начебто не знає), бо людям було не корисно його знати? А не можна було сказати це прямо, без брехні: «Я знаю, але не скажу, бо вам це знати не корисно»?
Читаю там нижче тлумачення св. Феофілакта Болгарського: сказати «знаю, але не скажу» не можна було, бо тоді б Його учні побачили в цьому презирство до них. Брехати людям - це не презирство по відношенню до них (до своїх найближчих учнів!), а сказати їм правду - презирство. Це таке розуміння деяких Св. Отців Церкви.
«Здесь наставляет учеников не допытываться о том, что выше человеческого разума. Говоря: «ни ангелы», удерживает учеников от стремления узнать теперь, чего и ангелы не знают, а словами: «Отец Мой один» удерживает от стремления узнать и потом. Если бы Он сказал: «и Я знаю, но не скажу вам», они опечалились бы, видя в этом презрение к себе. Но вот, сказав, что не знает и Сын, а только Отец один, Господь не позволяет им разведывать. Иногда родители держат что-нибудь в руках. Когда же дети просят у них, родители не хотят дать, утаивают и говорят: «у нас нет, чего вы ищете», и тогда дети перестают плакать. Так и Господь, чтобы успокоить апостолов, желавших знать день и час, говорит: «и Я не знаю, а знает только один Отец». Но что и Он знает день и час, видно из других соображений. Все, что имеет Отец, имеет и Сын; если Отец имеет знание дня, то, конечно, имеет таковое и Сын. Это еще очевиднее из такого рассуждения. Можно ли допустить, чтобы самого дня не знал Сын, которому так ведомо все, предшествующее сему дню? Тот, кто привел к преддверию, конечно, знает и дверь.”
Звісно, краще брехати, ніж вирізувати дітей язичників. Але.. Дітовбивство - це жахливо, тоді як брехня - це постидно. Що достойніше для царя: творити жахливі речі, чи творити постидні? Будь-який тодішній земний цар сказав би, що звання Жахливий значно престижніше, ніж звання Брехливий.
Сьогодні бачив статтю на якомусь РПЦ-православному сайті, де говорилося, що насильство при хрещенні Русі - це було нормально, бо ж і дітей нерозумних дорослі силою змушують ходити до школи та робити інші неприємні, але корисні для тих дітей речі. Тобто, нехристияни - це як нерозумні діти, яких для їхнього ж блага Мама Церква може заганяти до себе силою чи заманювати обманом для їхнього ж спасіння. Просто не завжди має для цього владні можливості. А свобода волі, повага до людської особистості, права людини - це все бездуховний модернізм.
Він дав їм зрозуміти, що Його Друге пришестя буде зовсім скоро “Істинно кажу вам: не перейде рід цей, як усе це станеться.” (Лк. 21:32) Христос міг читати думки людей, тому знав, що саме так вони Його слова і зрозуміли. І християни у це повірили, почали готуватися, розпродувати рухоме і нерухоме майно та нести гроші Апостолам.
Але Другого пришестя все не було і не було. Тоді з’явилося 2-ге Послання Петра (яке насправді було складене не Петром), де говорилося: «Єдине ж не повинно бути приховане вiд вас, улюблені, що у Господа один день, як тисяча ро¬кiв, i тисяча рокiв, як один день. Hе зволікає Господь з виконанням обiтницi, як деякi вважають те зволіканням; але довготерпить заради нас, не бажаючи, щоб хто загинув, а щоб усi прийшли до покаяння.» Бог передумав? Переніс Своє повернення на невизначене майбутнє? Змінив Свої плани? Знову розкаявся у Своєму рішенні - тепер вже у поспішному рішенні скоро спалити все вогнем?
Дослідження сучасних психологів-сектологів свідчать, що ненастання палко очікуваного сектою кінця світу у встановлений час не призводить до масового розчарування адептів даної секти, а навіть може зміцнювати їхню віру. Парадокси людської психіки. Але у випадку християнства навіть конкретної дати Другого пришестя не було вказано. Тобто, пророцтва про нього можна було перетлумачити ширше та метафоричніше.
Свт. Василій Великий про слова Христа «Про день же той і годину ніхто не знає, ні ангели небесні, а тільки Отець Мій один.» (Мф. 24:36): “Итак умолчал Он о времени суда по тому только, что не полезно было людям слышать о сем; ибо всегдашнее ожидание делает более ревностными в благочестии, а знание, что до суда еще долго, сделало бы более нерадивыми в благочестии, по надежде, что можно спастись, покаявшись в последствии. Да и возможно ли, чтобы Ведавший все, что будет до оного часа (ибо все сие сказал), не знал этого часа? Иначе напрасно и Апостол сказал: «в Немже суть вся сокровища премудрости и разума сокровенна» (Кол.2,3).» (http://bible.optina.ru/new:mf:24:36#svt_vasilij_velikij) Тобто, на думку Свт. Василія, Христос тоді знав день суда, але збрехав (не умолчал, а збрехав, що начебто не знає), бо людям було не корисно його знати? А не можна було сказати це прямо, без брехні: «Я знаю, але не скажу, бо вам це знати не корисно»?
Читаю там нижче тлумачення св. Феофілакта Болгарського: сказати «знаю, але не скажу» не можна було, бо тоді б Його учні побачили в цьому презирство до них. Брехати людям - це не презирство по відношенню до них (до своїх найближчих учнів!), а сказати їм правду - презирство. Це таке розуміння деяких Св. Отців Церкви.
«Здесь наставляет учеников не допытываться о том, что выше человеческого разума. Говоря: «ни ангелы», удерживает учеников от стремления узнать теперь, чего и ангелы не знают, а словами: «Отец Мой один» удерживает от стремления узнать и потом. Если бы Он сказал: «и Я знаю, но не скажу вам», они опечалились бы, видя в этом презрение к себе. Но вот, сказав, что не знает и Сын, а только Отец один, Господь не позволяет им разведывать. Иногда родители держат что-нибудь в руках. Когда же дети просят у них, родители не хотят дать, утаивают и говорят: «у нас нет, чего вы ищете», и тогда дети перестают плакать. Так и Господь, чтобы успокоить апостолов, желавших знать день и час, говорит: «и Я не знаю, а знает только один Отец». Но что и Он знает день и час, видно из других соображений. Все, что имеет Отец, имеет и Сын; если Отец имеет знание дня, то, конечно, имеет таковое и Сын. Это еще очевиднее из такого рассуждения. Можно ли допустить, чтобы самого дня не знал Сын, которому так ведомо все, предшествующее сему дню? Тот, кто привел к преддверию, конечно, знает и дверь.”
Звісно, краще брехати, ніж вирізувати дітей язичників. Але.. Дітовбивство - це жахливо, тоді як брехня - це постидно. Що достойніше для царя: творити жахливі речі, чи творити постидні? Будь-який тодішній земний цар сказав би, що звання Жахливий значно престижніше, ніж звання Брехливий.
Сьогодні бачив статтю на якомусь РПЦ-православному сайті, де говорилося, що насильство при хрещенні Русі - це було нормально, бо ж і дітей нерозумних дорослі силою змушують ходити до школи та робити інші неприємні, але корисні для тих дітей речі. Тобто, нехристияни - це як нерозумні діти, яких для їхнього ж блага Мама Церква може заганяти до себе силою чи заманювати обманом для їхнього ж спасіння. Просто не завжди має для цього владні можливості. А свобода волі, повага до людської особистості, права людини - це все бездуховний модернізм.