Геніальна Маріє
Якщо ви спитаєте, що в літературі за останні 10 років вразило мене більш за все, я відповім - це «Солодка Даруся». Де, тільки можна, кому тільки можна я розповідав про цей талан, і вважав, та й тепер вважаю, що автор заслуговує на Нобеля.
Але сьогодні я розумію, що Марія Матіос не лише яскравий талан, вона - геній. От кого з письменників можна називати геніями. Це ті, які в своїх творах змальовували якусь ситуацію, яка далі через якийсь час повторювалась у житті, й автор не міг цього передбачити. Це передбачає його інтуіція, інтуїція генія.
Наприклад. У Гоголя думки Чичикова на смерть прокурора:
«Вот, прокурор! жил, жил, а потом и умер! И вот напечатают в газетах, что скончался, к прискорбию подчиненных и всего человечества, почтенный гражданин, редкий отец, примерный супруг, и много напишут всякой всячины… А если разобрать хорошенько дело, так на поверку у тебя всего только и было, что густые брови…»
У 70-ти роки минулого століття ці слова сприймалися, як портрет Брежнева. А писани вони були за 120 років тому.
Чи другий приклад - всім відома дуель поета Ленського та Онєгіна, яка майже до тонкощів змальовує дуель самого Пушкіна.
Ось і тут. Пам‘ятаємо ту страшену сцену, коли дядьку, якийсь великий генерал НКВС намагається «розколоти» малесеньку дівчину й для цього використовує солодку «канфетку».
Ота страшна історія повторюється. Малесенька дівчина - це наша бідна затуркана Україна, яка ще не знає, що таке є демократія, яка тільки знає, що є начальники - дядьки та тіточки, й яких треба слухатися, а якщо ще вони «канфєтку» дають, то треба її брати, дякувати та робити, що тобі кажуть. А замість генерала НКВС вийшла на сцену його сестра - сама Марія Матіос із солодкою «канфєткою» - чемпіоном з боксу Кличком. «З‘їш, - каже, - дитятко, цю солодку «канфєтку», та скажи Кличко - «да». Й тільки-но народ України з‘їсьть цю «канфєтку», то й оніміє до скону.
Коли писалася та сцена, ясно, що автор не передбачала таке її повторення. А це ознака інтуїтивного передбачення, це і є письменницький геній. Має таки Україна генієв. Але якось сумно.
Але сьогодні я розумію, що Марія Матіос не лише яскравий талан, вона - геній. От кого з письменників можна називати геніями. Це ті, які в своїх творах змальовували якусь ситуацію, яка далі через якийсь час повторювалась у житті, й автор не міг цього передбачити. Це передбачає його інтуіція, інтуїція генія.
Наприклад. У Гоголя думки Чичикова на смерть прокурора:
«Вот, прокурор! жил, жил, а потом и умер! И вот напечатают в газетах, что скончался, к прискорбию подчиненных и всего человечества, почтенный гражданин, редкий отец, примерный супруг, и много напишут всякой всячины… А если разобрать хорошенько дело, так на поверку у тебя всего только и было, что густые брови…»
У 70-ти роки минулого століття ці слова сприймалися, як портрет Брежнева. А писани вони були за 120 років тому.
Чи другий приклад - всім відома дуель поета Ленського та Онєгіна, яка майже до тонкощів змальовує дуель самого Пушкіна.
Ось і тут. Пам‘ятаємо ту страшену сцену, коли дядьку, якийсь великий генерал НКВС намагається «розколоти» малесеньку дівчину й для цього використовує солодку «канфетку».
Ота страшна історія повторюється. Малесенька дівчина - це наша бідна затуркана Україна, яка ще не знає, що таке є демократія, яка тільки знає, що є начальники - дядьки та тіточки, й яких треба слухатися, а якщо ще вони «канфєтку» дають, то треба її брати, дякувати та робити, що тобі кажуть. А замість генерала НКВС вийшла на сцену його сестра - сама Марія Матіос із солодкою «канфєткою» - чемпіоном з боксу Кличком. «З‘їш, - каже, - дитятко, цю солодку «канфєтку», та скажи Кличко - «да». Й тільки-но народ України з‘їсьть цю «канфєтку», то й оніміє до скону.
Коли писалася та сцена, ясно, що автор не передбачала таке її повторення. А це ознака інтуїтивного передбачення, це і є письменницький геній. Має таки Україна генієв. Але якось сумно.